Бердяєв Микола Олександрович

Мико́ла Олекса́ндрович Бердя́єв (рос. Николай Александрович Бердяев; 6 (18) березня 1874(18740318), маєток Обухів, під Києвом Російська імперія — 24 березня 1948, Кламар (під Парижем), Французька республіка) — російський релігійний філософ українського походження. Його вважають одним із найвидатніших філософів ХХ сторіччя. Є автором близько 40 книг, зокрема: «Смысл творчества» («Зміст творчості»), «Философия свободного духа (Проблематика и апология христианства)» («Філософія вільного духу»), "Судьба России (Опыты по психологии войны и национальности) «Доля Росії (Досліди з психології війни та національності» та ін) і багатьох філософських розвідок (нарисів). Один з засновників екзистенціалізму в російській філософії. Його творчість відносять, зокрема, до релігійного екзистенціалізму — філософії існування, яка мала значний вплив також на розвиток літератури та мистецтва. Більш того, він започаткував такий філософський напрямок, як персоналізм, який визнає особистість первинною творчою реальністю, а весь світ — проявом творчої активності «вищої особистості» — Бога.

Микола Олександрович Бердяєв
Николай Александрович Бердяев
рос. Бердяев, Николай Александрович
Микола Бердяєв
Народився 18 березня 1874(1874-03-18)[1][2]
маєток Обухів, під Києвом, Російська імперія
Помер 24 березня 1948(1948-03-24)
Кламар (під Парижем), Французька республіка
Поховання
Cimetière communal de Clamartd : 
Країна  Франція
 Російська імперія
 СРСР
 Російська республіка
 РРФСР
 Веймарська республіка
Місце проживання Київ
Санкт-Петербург
Берлін
Москва
Париж
Кламар
Діяльність філософ
Галузь філософія, Філософська антропологія, онтологія, філософія релігії, етика і політична філософія
Відомий завдяки один із основоположників екзистенціалізму в Росії
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь доктор богослов'я і Гоноріс кауза (1947)
Знання мов російська[3]
Заклад Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Членство Russian Student Christian Movementd і Q4304411?
Напрямок Q18399398?, екзистенціалізм і персоналізм
Партія Union of Liberationd
Конфесія православна церква
Батько Alexandre Michailovitch Berdiaevd
Мати Alina Sergeevna Kudashevad
Брати, сестри Бердяєв Сергій Олександрович
У шлюбі з Бердяєва Лідія Юдифівна

Біографія

Родина

Батько — Олександр Михайлович Бердяєв — походив із дворянського роду київських та харківських поміщиків, що, за традицією, були військовими. Батько служив кавалергардським офіцером, по тому — київським повітовим маршалком шляхти (рос. предводителем дворянства), а за тим — головою правління Київського земельного банку. По батьківській лінії Микола Олександрович Бердяєв доводиться кузеном українській майстрині художньої вишивки, організатору знаменитої артілі «Вербівка» Наталії Михайлівні Давидовій (Гудим-Левкович) через її матір — мецената і організатора художнього промислу в Україні Юлію Миколаївну Гудим-Левкович.

Мати — Аліна (Олександра) Сергіївна, урождена княжна Кудашева — по матері мала польсько-французке коріння, була онукою Вікторії ур. Потоцької та Октавіана Шуазель-Гуфф'є, правнучкою Станіслава Щенсного Потоцького та Жозефіни Мнішек. Дружина — поетеса Бердяєва, Лідія Юдифівна (уроджена Трушева, у першому шлюбі — Рапп,). Старший брат — Сергій Олександрович Бердяєв (псевдонім — Обухівець, С.Київський, Старий театрал, Е.Велізарій) (нар. 30 січня 1860, Київ — пом. 6 (19) листопада 1914, Київ) — український  та російський поет, прозаїк, літературний критик, перекладач-поліглот, мистецтвознавець, театральний оглядач, журналіст, публіцист, популяризатор науки, видавець, мислитель)

Дитинство й освіта

Микола Олександрович Бердяєв народився 6 (18) березня 1874(18740318) року в родинному маєтку в Обухові під Києвом. Дитинство його пройшло у сім'ї у Києві[4]. Почав навчатися у Київському кадетському корпусі з другого класу. У корпусі не жив, а лише відвідував заняття. У цей час часто хворів і, залишаючись вдома, багато читав. У шостому класі був переведений у Пажеський корпус, до Петербургу. Але, замість переїзду, йому вдалося здійснити заповітне бажання: підготуватися до екзаменів на атестат зрілості для вступу до університету. 1894 року склав екзамени, отримав атестат і вступив на природничий факультет Київського університету. Через рік перейшов на юридичний факультет.

Початок творчого шляху до вислання з Росії

1898 року Миколу Бердяєва було заарештовано за участь у соціал-демократичному русі й відраховано з університету.

Одним зі звинувачень проти Бердяєва стали його рукописи, знайдені під час обшуку у письмовому столі. В архіві збереглася пояснювальна записка майбутнього філософа з приводу тих подій («Его превосходительству директору департамента полиции Дворянина Николая Алексеевича Бердяева Объяснительная записка»). У пояснювальній записці він зазначив:

«У моїх нотатках та рукописах немає нічого спеціально політичного, нічого на злобу дня, нічого, що стосується Росії…»

Так чи інакше, але саме цієї проблематики торкатиметься Бердяєв упродовж свого наступного творчого шляху мислителя. На початку Бердяєв зацікавився марксизмом, де його захопила ідея сили людини, її влади над природою, однак він ніколи не був революціонером за своєю суттю. Так, уже пізніше він писав:

«Революційна утопія здавалась мені підміною духовного життя. Вони підміняють утраченого Бога... Свобода завжди більше говорила моєму серцю, ніж рівність».

1900 року був на три роки адміністративно засланий до Вологодської губернії. Два роки жив у Вологді, потім рік у Житомирі. В цей період він відійшов від марксистських поглядів і поступово став сповідувати християнський «містичний реалізм».

Микола Бердяєв не сприйняв революційні події 1905 року, як він написав про це пізніше:

«Я дуже болісно пережив революцію 1905 року. Я почував у ній корінну неправду, кривду її духовної основи, і мене жахнуло моральне виродження в її кінці». Лютневу революцію й падіння монархії філософ розцінив, як «вступ суспільства у велику невідомість».

Післяреволюційне майбутнє він бачив, як хаос і нестримане насильство, винищування раси найкращих і знищення культурних традицій:

«Я відчував себе революціонером духу, але зовсім не революціонером у соціально-політичному відношенні. У перші дні перевороту в мене була деяка надія на краще майбутнє, але вона дуже скоро зникла, і я відчув, що Росія на межі прірви».

Після ж Жовтневого перевороту 1917 року Микола Бердяєв деякий час жив і досить успішно працював у нових умовах радянської влади. Зокрема, він був одним із засновників Всеросійської спілки письменників, обраний її віце-президентом. Взимку 1918—1919 років організував Вільну академію духовної культури, де читав лекції з філософії та богослов'я, був її головою до 1922 року. Викладав етику слова в Державному інституті слова. Був обраний професором Московського університету. 1920-го року Бердяєва заарештували вперше. Тоді його допитував особисто Фелікс Дзержинський, він був глибоко вражений бесідою із філософом і визнав його ні в чому не винним, розпорядився відвезти філософа додому на автомобілі. Але вже другий арешт, 1922-го року, «підвів риску» під російським періодом життя і творчості Бердяєва: його вислали з більшовицької Росії за кордон. Це пізніше спричинило йому душевні страждання, ностальгію за Батьківщиною, проте зберегло життя.

Меморіальна дошка Бердяєву в Києві на будинку Жовтого (філологічного) корпусу КНУ (б. Шевченка, 14). Скульптор — Ігор Гречаник (бронза, 160 см висоти, відкрито 19 квітня 2013 року

В еміграції

Починаючи від вислання до Німеччини у 1922 році, Микола Бердяєв довіку був змушений жити в еміграції.

До 1924 року Бердяєв жив у Берліні, де організував Релігійно-філософську академію, брав участь у створенні Російського наукового інституту, Російського студентського християнського руху. Потім філософ переїхав у містечко Кламар під Парижем. Там він тривалий час був редактором заснованого ним релігійно-філософського журналу «Путь» — провідного видання російської еміграції, також очолював видавництво «YMCA-Press».

В еміграції Микола Бердяєв сумував за Батьківщиною, без надії мріяв повернутися до Росії, але зла за вимушену еміграцію ніколи не тримав:

«Наша любов завжди повинна бути сильнішою нашої ненависті. Треба любити Росію та російський народ більше, ніж ненавидіти революцію та більшовиків»

За рік до смерті (24 березня 1948 року) Миколу Олександровича було обрано почесним доктором теології Кембриджського університету. Цей вчений ступінь був практично єдиною відзнакою одного з найосвіченіших людей нашого часу. На Заході Микола Бердяєв отримав визнання як головний виразник традиції російської релігійно-ідеалістичної філософії та ідеолог антикомунізму; у Росії ж до ідей Бердяєва «повернулися» на короткий термін лише з демократизацією суспільного життя — виключно наприкінці 1980-х — середині 1990-х років.

Творчість та ідеї

Микола Бердяєв залишив по собі близько 40 книг. Деякі з них з'являлися англійською або французькою мовами, і лише потім перекладалися російською. Одним із таких творів була книга «Витоки і сенс російського комунізму» (рос. Истоки и смысл русского коммунизма). У ній Бердяєв, як до нього Толстой і Достоєвський, на творах яких він учився, спробував відкрити для «Заходу» Росію, її ментальність, її внутрішні суперечності, її таємницю. Він проводить паралелі між Петром І та Леніним. Говорить про російський народ, який завжди шукав правди, хоч її не було і не могло бути у створеній через страшні жертви величезній державі-імперії. Згадує унікальність російської інтелігенції, яка утворилася з різних соціальних класів — з найультурнішої частини дворянства, з дітей священників і дяків, із дрібних чиновників, міщан та навіть селян, але до якої могли зовсім не зараховуватися вчені та письменники. Показує, як різні епохи створювали різних людей, які виражали загальний дух свого часу: декабристів і комуністів, Разіних та Пугачових, Рудіних або Обломових. Ця книга та деякі інші стала результатом його довгих пошуків, коли він «намагався розгадати душу Росії та російського народу».

Найвищою цінністю для Бердяєва була людина та її свобода. Але він наголошує на тому, що це не просто, що свобода — то важке випробування, що подеколи легше залишитися у рабстві. Свобода є первинною, вона відкриває можливості творчості та створення всього нового, чого ще не було у світі. На противагу Ніцше, Бердяєв вважав, що демонізм, а не християнство, є мораллю рабів. Філософ зазначав:

«Бунтують проти Бога раби Божі, діти Божі люблять Бога... Моє особисте переконання, що Бог присутній лише у свободі і діє через свободу»

Саме творчість людини, за Бердяєвим, є новим одкровенням, тим, що людина може дати Богові. Бердяєв вважав, що не тільки Бог потрібен людині, але й людина Богу.

Творчість та ідеї М. Бердяєва певною мірою вплинули на католицького філософа Антанаса Мацейна (1908—1987).

Книги

Див. також

Примітки
  1. The Fine Art Archive — 2003.
  2. Большая российская энциклопедия — Большая российская энциклопедия, 2004. — ISBN 978-5-85270-320-0
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Бердяєв дуже любив Київ та особливо його своєрідну частину — Печерськ, який тоді складався суцільно з монастирів та військово-фортифікаційних споруд. Ось як він писав про рідне місто у своїй автобіографії:
    «У душі своїй я завжди відчував образ Печерська. В мені змішалися чернечі та військові інстинкти і визначили характер мого духовного життя. У мене завжди були релігійні пошуки, і я завжди відчував у собі войовничість»
    Саме військові прагнення привели його до Київського кадетського корпусу, де він навчався у 1884—1894 роках.
  5. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела
  • Венгеровъ С. А. Критико-біографическій словарь русскихъ писателей и ученыхъ (Историко-литературный сборникъ). Том VI. Съ алфавитнымъ указателемъ ко всѣмъ шести томамъ.— С.-Петербургъ, 1897—1904.— С. 442—443.
  • Н. Андреевъ. Бердяевъ, Николай Александровичъ.— Энциклопедическій словарь Т-ва «Бр. А. и И. Гранатъ и КО». Седьмое, совершенно переработанное изданіе подъ редакціей проф Ю. С. Гамбарова, проф. В. Я. Желѣзнова, проф. М. М. Ковалевскаго, проф. С. А. Муромцева и проф. К. А. Тимирязева.- Томъ пятый. Барнавъ—Біологія.— М.: Т-во «Бр. А. и И. Гранатъ и К°», 1911.— Колонка 382—383.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.