Куниче

Археологічні знахідки свідчать про те, що люди тут жили ще 60—40 тис. років тому. Вперше Куниче згадується в письмових джерелах в 1600 р., коли Максим Кривоніс визволяв Брацлавщину від польської шляхти. Козаки стояли станом на південь від села, на долині, під лісом. Там вони викопали криницю, з якої люди і досі п'ють воду. Вона так і називається — Козацька криниця.

Походження назви Куниче невідоме. Однак, виходячи з певних відомостей, можна назвати три версії походження назви даного населеного пункту:

• назва походить від прізвища шляхетського роду Куницьких, які володіли цими землями в першій половині XVI ст.[1];
• назва походить від одного із видів тварин — куниць, на яких, очевидно, полювали місцеві жителі в давнину[2];
• назва походить від податку, відомого як «куниче», який сплачували місцеві жителі первісно в натуральній формі (хутром), а згодом — у грошовій формі в період XV—XVI ст[3].

З покоління в покоління передавались старожилами перекази про стародавнє місто Куниче. Під час карального походу на Поділля в 1672 році турки штурмом взяли Куниче і зруйнували його. Містяни, які залишилися живими, почали селитись на південний схід від міста і поклали початок теперішньому селу Куниче. На місці давнього міста збереглася лише Рублена криниця, яку жителі села доглядають і п'ють з неї воду.

В 1793 році, після II поділу Польщі, Поділля і Брацлавщина були возз'єднані з Україною в складі Росії. У 1797 році була утворена Подільська губернія. Куниче належало до Ольгопільського повіту. Землі Куничого і село належали поміщику Бржозовському.

Школа в с. Куничому була заснована в 1864 р. Це була трикласна церковно-парафіяльна школа.

В 1923 році було завершено будівництво клубу. При клубі було відкрито хату-читальню.

1930 р. закінчено організацію колгоспу, а в 1933 р. йому присвоєно назву «Жовтнева революція».

22 червня 1944 р. Німеччина напала на СРСР. Село було окупована румунською владою під контролем німців. 14 березня 1944 року село визволили частини 52-ї армії 2-го Українського фронту. Усі дорослі чоловіки села пішли на фронт і воювали у 252-й дивізії під Ясами і Кишиневом, визволяли Угорщину, Австрію, Чехословаччину. 152 жителів села так і не повернулися з фронту.

Хоробро воювали на фронтах Григоренко Павло Кузьмич, Гнатенко Арсен Семенович, Херсун Тарас Васильович, Коломійчук Яків Терентійович, Зеленчук Іван Андронович, Довганюк Іван Тимофійович, Козак Гнат Маркович, Олійник Василь Леонтійович, Херсун Арсен Тодосійович, Вихристюк Йосип Тодотович, Херсун Демид Степанович та інші.

У повоєнні часи в селі діяли колгосп «Жовтнева революція», восьмирічна школа, бібліотека і клуб.

Церква відома принаймні з 1782 р. — дерев’яна триверха, дуже давня; існувала до 1839 р. При ній була дзвіниця.

В 1839 р. на її місці збудована нова дерев’яна церква. В 1869 р. прибудовано притвор з дзвіницею.

На даний час в селі функціонує мурована церква Богородиці[4].

• Кавалер ордена Леніна Г. М. Козак
• Заслужена вчителька УРСР Ф. М. Коношевська
• Інженер М. З. Нагірняк
• Кандидат технічних наук М.М. Коломійчук

1. Дорош І. Землеволодіння української шляхти на Брацславщині з кін. XIV до сер. XVII ст.
2. Мармур Н. К. Історія села Куниче(укр.)
3. Вілкул Т. Куниче, податки 15-16 ст. // Еницклопедія історії України / Редкол.: Т.5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – Київ: В-во «Наукова думка», 2008. - Т. 5. - С. 498.
4. Жарких М.І. Храми Поділля

• Мармур Н. К. Історія села Куниче(укр.)
• Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.
• Погода в селі