Кутківці (Тернопіль)

Кутківці (пол. Kutkowce) — колишнє село, територія якого тепер входить до складу міста Тернополя і утворює однойменний район.

Кутківці
Тернопіль
Кутківці

Вигляд на Кутківці з парку імені Т. Шевченка
Загальна інформація
49°33′45″ пн. ш. 25°33′42″ сх. д.
Країна Україна
Адмінодиниця Тернопіль
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap
Карта
Кутківці
Кутківці (Україна)

Розташування

Кутківці розташовані на пагорбі в західній частині міста. З півночі, сходу та півдня оточені регіональним ландшафтним парком «Загребелля».

Історія

31 січня 1522 року В. Баворовський отримав за службу від короля Сигізмунда І Старого (1467—1548) як довічний дар обидва береги річки Серет у селах Петриків і Пронятин для того, щоби створити водойму для вирощування риби. 5 квітня 1540 року Ян Амор Тарновський отримав від короля локаційний привілей на заснування міста (нині Тернопіль) на місці, званому Сопільче. 6 лютого 1545 року король примусив В. Баворовського взамін кількох сіл на Скалатщині відступити Я. А. Тарновському отримані раніше береги Серету для спорудження ставу на річці. Ймовірно, В. Баворовський відступив с. Петриків, а брати Чистилівські — також Кутківці та Пронятин.[1] 26 серпня 1547 року Я. А. Тарновський із сином Яном Кшиштофом отримав село від короля у довічне володіння. Щоб убезпечити Тарнополь (Тернопіль) від татарських нападів, Я. А. Тарновський 16 травня 1548 року домігся від короля дозволу на утворення біля Пронятина (за іншими даними, біля Кутківців[1]) ставу на Сереті, тобто на місці, де він і нині.

15 січня 1569 року на з'їзді шляхти в Любліні князь Іван-Януш Острозький отримав правом доживоття села Пронятин, Кутківці та Петриків у Теребовельському повіті.[2]

Село, як і Тернопіль, до першої половини XIX століття було в приватних руках. За іншими даними (польського дослідника Вацлава Щиґєльського), село було королівщиною Теребовельського повіту, державцем маєтку був крайчий коронний Юзеф Потоцький (також сусіднього Пронятина).[3] Власник «Тернопільського ключа» Францішек Коритовський набув село після смерті Юзефа Потоцького і його дружини Анни Терези з Оссолінських.

Лише 1843 року тернопільські міщани викупили місто разом з кількома навколишніми селами, які належали до магістрату, в тому числі й Кутківці[4].

У Географічному словнику Королівства Польського вказано, що Кутківці — це село в Тернопільському повіті (тоді Королівства Галичини та Володимирії у складі Австро-Угорщини). Село знаходилося на відстані 3,7 км від Тернополя.

17 травня 1898 року Іван Франко виступав перед мешканцями села.[5]

У селі в межах гміни мешкало 715 осіб, ще 149 — на території маєтку.

Тут була греко-католицька церква і парафія. Римо-католики належали до парафії в Тернополі. В селі була однокласова народна школа. Найближче поштове відділення — в Тернополі.

У міжвоєнний період до 1934 року село утворювало окрему сільську гміну, яка 1 серпня 1934 року в рамках реформи самоврядування на підставі нового закону про самоврядування (23 березня 1933 року) увійшла до нової сільської гміни Янівка (Тернопільський повіт Тарнопольського воєводства)[6].

У 1958 Кутківці приєднано до Тернополя.[7]

Вулиці
  • Агрономічна
  • Бенцаля
  • В. Болюха
  • Бригадна
  • Вишнева
  • Глибока Долина
  • Золотогірська
  • Лісова
  • Підгірна
  • Приміська
  • Тернопільська
  • Урожайна
  • Хліборобна
  • Яблунева

Релігія
Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Є церква Покрови Пресвятої Богородиці (УГКЦ), кілька хрестів, фігур.

Інфраструктура


Тут розташована ретрансляційна станція тернопільських радіо- і телеканалів. На півночі є тернопільський дальній пляж.

Діють дитячий садок № 32 (вул. Бригадна, 6), загальноосвітня школа № 25 (вул. Хліборобна, 26), Будинок культури «Кутківці», бібліотека, десятки малих промислових підприємств і торгових закладів.

Транспорт

З іншими районами Тернополя з'єднаний автобусними маршрутами № 17 (м-н Кутківці — Центральний ринок) та 15 (Вулиця Золотогірська — Проспект Злуки - Східний масив). Є пристань та причали тернопільських катерів.

Відомі люди

Уродженці
  • Володимир Болєщук (нар. 1974) — український економіст, політик, військовик, громадський діяч, учасник російсько-української війни 2014—2017.
  • Василь Болюх — перший командант Тернополя в часі ЗУНР.
  • Мирослав Болюх — довголітній член ОУН, Закордонного представництва УГВР, член НТШ.
  • Володимир Грицай (нар. 1956) — український діяч культури, керівник і диригент «Оркестри Волі».

Примітки
  1. Окаринський В. Тернопільський став // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 436. — ISBN 978-966-528-279-2.
  2. Lewicki K. Ks. Ostrogscy w służbie Rzplitej // Rocznik wołyński. — Równe, 1938. — S. 36 (прим.) (пол.)
  3. Szczygielski W. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1735—1802) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 75. (пол.)
  4. Гуцал П. Власники Тернополя // Ї. — 2010. — Ч. 63.
  5. Щербак Л. Франко Іван Якович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 530. — ISBN 978-966-528-279-2.
  6. Dz. U. 1934 nr 69 poz. 667. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 26 lipca 1934 r. o podziale powiatu tarnopolskiego w województwie tarnopolskiem na gminy wiejskie.
  7. Місто Тернопіль // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 283. — ISBN 978-966-457-228-3.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.