Кушнір Василь Михайлович
о. Васи́ль Кушні́р (17 вересня 1893, Вікно нині Гусятинський район Тернопільської області — 25 вересня 1979, Вінніпег, Канада) — релігійний і громадський діяч, священик УГКЦ.
о. Василь Кушнір | |
---|---|
| |
Народився |
17 вересня 1893 Вікно, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія |
Помер |
25 вересня 1979 (86 років) Вінніпег |
Поховання | Вінніпег |
Громадянство | Австро-Угорщина → Канада |
Національність | українець |
Діяльність | громадський активіст |
Alma mater | Єзуїтська колегія Canisianum в Інсбруку і Інсбруцький університет |
Науковий ступінь | доктор богослов'я |
Нагороди |
Шевченківська медаль (Канада) (1961) Медаль папи Павла VI (1961) |
Життєпис
Народився в селі Вікно на Гусятинщині в сім'ї Михайла Кушніра. Навчався у гімназіях Тернополя і Львова. Під час Першої світової війни воював у складі австро-угорської армії на італійському фронті, 3 роки перебував у полоні. Повернувся в Україну через Одесу, служив у частинах Червоної армії у Харкові та Вінниці, звідки втік до рідного села. У 1923—1924 роках учителював[1].
Студіював богослов'я у Львові та Інсбруці (1926—1929)[2], де здобув докторат, захистивши докторську дисертацію про християнізацію України («Christianisierung der Ukraine», захист 16 березня 1929 року)[3]. Висвячений на священика 13 жовтня 1927 року владикою Никитою Будкою в селі Добромірка на Збаражчині[4] — рідному селі єпископа Будки. В 1927—1934 роках був професором історії Церкви духовної семінарії у Станіславові.
З 1934 року — в Канаді, канцлер єпархії у Вінніпезі. Згодом генеральний вікарій, член — засновник Комітету Українців Канади, його президент (1940—1952, 1957—1971), в 1971 році став почесним президентом.
Опікувався табором інтернованих вояків дивізії «Галичина» «Макмеррі» в Шотландії. В листопаді 1946 р. Василь Кушнір і Володимир Коссар вручили петицію від КУК Генеральному секретарю ООН Трюгве Лі із закликом ООН створити організацію, яка б зайнялася налагодженням фінансування, транспортування й поселення 800 тисяч переміщених осіб української національності; зокрема про надання допомоги у поселенні 300 тисяч таких осіб у Канаді, США, Аргентині. У 1954 як один із представників Канади підписав Декларацію Атлантичної унії (НАТО)[1].
Засновник і голова Панамериканської української конференції, член Канадської Ради народного мистецтва, голова і перший президент Світового конгресу вільних українців в 1967—1969 і вдруге в 1973—1978.
Автор багатьох статей; виступав на радіо «Свобода».
Нагороджений Шевченківською медаллю та Медаллю папи Павла VI. 1977 з нагоди 50-ліття священства іменований Протонотарем Ватикану[1].
Помер у Вінніпезі 25 вересня 1979 року і там похований[4].
Примітки
- Кушнір Василь Михайлович - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 16 лютого 2016.
- Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 101.
- Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 306.
- Dmytro Blazejowskyj. Ukrainian Catholic Clergy in Diaspora (1751—1988)… — P. 125.
Література
- Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983), AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 P. (англ.)
- Dmytro Blazejowskyj. Ukrainian Catholic Clergy in Diaspora (1751—1988). Annotated List of Priests Who Served Outside of Ukraine. — Rome 1988. — 284 P. (англ.)
Посилання
- Гусятинщина туристична
- Інститут історії України
- В. М. Кушнір. Кушнір Василь Михайлович // Енциклопедія сучасної України