Кялагаї

Кялагаї[1] (азерб. Kəlağayı) — азербайджанський національний жіночий головний убір[2]. Є шовковою хусткою з некручених ниток, місцевого виготовлення, з набивним візерунком, виконаним традиційним способом резервування воском[3]. У Західній зоні кялягаї іноді називають чаргатом.

Дівчинка-азербайджанка в кялагаї

У листопаді 2014 року на 9-й сесії ЮНЕСКО традиційне мистецтво і символіка кялагаї, його виготовлення і носіння були включені від Азербайджану до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО[4].

Давні часи

Виробництво калагаї давно відоме в Азербайджані. Деякі джерела стверджують, що використання жіночих хусток, подібних до сучасних калагаї, було поширене серед палацових жінок у V і VI ст. до н. е. за правління Дарія I, царя Ірану[5]. Географічний трактат Худуд-аль-Алам X століття згадує про виготовлення головного покриву в місті Барзан[6].

XVIII століття

У середні століття на території сучасного Азербайджану існували невеликі підприємства з виробництва кялагаї[7]. За словами історика-дослідника Маїса Джафарова, попри те, що кялагаї раніше вироблялися індивідуально, пізніше почали діяти спеціальні підприємства з виробництва традиційних шовкових хусток[7].

В інформації Георга Форстера, що відноситься до 1784-го року, зазначається, що до 400 тонн шовку відправлялися з Ширвана в Астрахань[8]. Література та етнографічні свідчення доводять, що значна частина того шовку припадала на частку Баскала і кялагаї займала в ньому також значну частину[8]. У цей період часу поряд з містами Гянджа, Шуша, Шекі, Баскал був одним з найбільших азербайджанських міст-виробників шовку[7][8].

Кялагаї Баскала, що особливо цінувались на світовому ринку з XVIII століття, згадуються в записках мандрівників на Кавказ[5]. Російський мандрівник Петро Пашино 1862 року в газеті «Кавказький вісник» писав, що тканини і кялагаї, що виготовляються кустарним методом у віддаленій провінції Баскал, нічим не поступалися зразкам ткацької промисловості того часу за своїми художніми якостями[5].

XIX століття
Різні галіби (печатки) для нанесення малюнка на келагаї

1862 року ткач з Басгала Насір Абдулазіз оглу взяв участь у міжнародній виставці в Лондоні і був нагороджений срібною медаллю та спеціальним дипломом за продемонстровані ним ніжну кялагаї і елегантну тканину тафту[5]. Повернувшись з Лондона майстер кялагаї сказав:

Британські жінки не дали можливості, щоб люди дивилися тільки на кялагаї. В один момент на виставці продажу на ярмарку вони все розкупили. Я був дуже здивований. Якщо б знав, то я б узяв з собою в Лондон побільше хусток. Наступного разу віднесу побільше".

Наприкінці XIX — початку XX століття традиційні центри кялагаї Азербайджану через різні політичні та соціально-економічні причини, особливо завезення дешевих фабричних товарів з Росії, змінили свої позиції і мистецтво кялагаї поступово об'єдналося лише у двох центрах — Баскалі і Гянджі[8]. В Ордубаді використання кялагаї почалося переважно в XIX і в середині XX століть[9].

XX століття

Напередодні світової війни в Баскалі було 900 кустарних ткацьких майстерень, що мали 1500 верстатів; тут за рік вироблялося 1 млн 800 тисяч кялагаї. Оскільки фарбувальні цехи Басгала не встигали фарбувати стільки хусток, більшість із них відправлялася в Шамахи, Гянджу і Баку[8].

XXI століття

Від 2003-го року в селищі Басгал Ісмаїллинського району за ініціативи наукової організації «Розвиток» діє Шовковий центр «Кялагаї»[10]. Також у Баскалі створено унікальний інтерактивний музей «Кялагаї». Відвідувачі музею можуть ознайомитися з історією і традиціями кялагаї, а також простежити за процесом створення мистецтва, навіть можуть брати участь у виробництві продукту.[11]

Психолог Рена Ібрагімбекова, у своєму виступі TEDx в Баку 2011 року стверджувала, що кялагаї описує людське життя:

У візерунках кялагаї є певна система і ті, хто його виготовляють, повинні дотримуватися цієї системи. Візерунки на кялагаї описують будову всесвіту і світу. Лінія на краю хустки має значення гори, вона захищає людей. А лінія посередині описує інший світ, і як видно з візерунків, інший світ значно яскравіший і складніший, ніж цей.[12]

Рена Ібрагімбекова, зазначає, що шовківництво Азербайджану безпосередньо пов'язане з виробництвом кялагаї, цей головний убір є одним з найважливіших, наприклад, на весіллях використовується червона кялагаї.

2010 році чимало династій продовжують ткацтво кялагаї в Азербайджані. Нащадки Шовкатзії Шамілова в Шекі вважаються майстрами цього мистецтва.[7]

2016 року Європейське азербайджанське товариство в торговому центрі «Beaugrenelle» в Парижі організувало бутик кялагаї азербайджанського дизайнера Мензер Ґаджієвої.[13]

Виготовлення
Кялагаї та штампи для їх виготовлення, що відносяться до XIX століття. Музей історії Азербайджану, Баку

Кялагаи білого кольору з кольоровою облямівкою виготовляється так. На відстані 10-12 см від краю набивається облямівка, що складається з дрібних зубчиків (на зразок гребінця). Вище від цього штампа прикладається ще гладкий квадратний штамп для захисту білої тканини всієї хустки від дії фарби, в яку потім занурюється облямівка. Після цього кялагаї складається вдвоє, а потім «гармошкою». Верхня частина закручується на невелику круглу палицю й поверх перев'язується ганчірочкою, а нижня розпускається і занурюється для закріплення в розчин квасців[1].

Через добу облямівка хустки виймається і опускається в холодну фарбу бажаного кольору. Результатом цього є кольорова облямівка. Такі шовкові головні хустки абсолютно самобутні як за малюнком, так і за забарвленням. Щоб отримати двоколірні і триколірні кялагаї, все це повторюється стільки разів, у скільки кольорів хочуть пофарбувати хустку[1].

Імена Гаджі Гаміда Талиба оглу, Кербелаї Абдулхаліга Ашрафа оглу, ткача Аліаббаса Джабраїла оглу згадують серед Баскалських майстрів візерунка, які жили і творили в XX столітті.

Носіння

Кялагаї кустарного виробництва різних кольорів (переважно білого, червоного, синього)[14], в залежності від віку і смаку жінки[15], надягають поверх хустки в свята. У старовину кялагаї бували різного кольору у молодих і обов'язково чорного у літніх жінок.

З хустки і намотаної на неї кялагаї складається чалма. Така чалма є головним убором, характерним для скотарсько-землеробської стадії, з напівкочовим способом життя. У халлаварських і хайдарланських айрумок[16] найчастіше зустрічалася червона чалма. За формою і способом носіння їхня чалма відрізнялася від чалми айрумів Азербайджанської РСР. Там кялагаї не намотували, а обгортали навколо білої хустки так, що на маківці було видно нижню хустку, майже завжди білого кольору[15].

Примітки
  1. Г. А. Гулиев. Об азербайджанской набойке // Советская этнография : журнал. — Издательство Академии наук СССР, 1964. — № 2. — С. 138.
  2. Кялагаї — стаття з Encyclopædia Iranica. P. A. Andrews And M. Andrews
    Оригінальний текст (англ.)
    True coats reaching to the knee also take several forms. These are little used nowadays. The küläjä, made of twill or velvet, is tailored at the waist, where the flaring skirt is gathered; the straight sleeves are complete but open at the armpits. There are no buttons, but both sides of the straight front opening, the cuffs, and hem are trimmed with gold lace and a deep border of floral embroidery. The katibi corresponds to the čäpkän in having open sleeves with äḷčäk, but closes above the flared skirt with a button at the waist, and may be trimmed with fur at the collar. Sometimes the čuḵa, a coat with elbow-length sleeves, was worn; the baḵari was similar, but usually shorter, with no buttons, quilted inside, and often trimmed lavishly with gold lace and gilt embroidery. A läbbadä was even shorter, reaching barely below the waist, with the rounded hip projections and side vents, short sleeves, and an open front tied at the waist; it was also quilted inside and richly trimmed. The ešmäk is very similar, but lined with fur, whereas the kürdü, also fur-lined, is simply an open, sleeveless waistcoat. Woolen socks (jorab; Pers. jūrāb) are knitted with a characteristically sharp fold all round the foot, either ankle or calf length, and in a wide variety of colorful motifs. The typical footwear, before the advent of mass-produced shoes, was an open-heeled slipper (bašmaq) with a sole in the shape of a figure 8, the front heavily embroidered or covered with beadwork ending in an upturned curl. Boots (uzun boḡaz čäkmä) had low heels and uppers of tooled leather or embroidered broadcloth. It is the headscarf (kalaḡay, Pers. kalāḡī), made from specially woven silks, that is the most persistent of traditional garments, sometimes worn over a low (6 cm) flat-topped skullcap (araqčın), almost covered with gold embroidery, or alternatively a small bonnet (täsäk). Formerly a tube-like hood (čutqu) could be worn to cover both the head and plaits.
  3. Э. Г. Торчинская. Одежда народов Азербайджана и азербайджанцев Дагестана. — Государственный музей этнографии народов СССР, 1990. — С. 36. — 108 с.
  4. Traditional art and symbolism of Kelaghayi, making and wearing women's silk headscarves // Официальный сайт ЮНЕСКО.
  5. Kəlağayılar. www.anl.az. www.anl.az. Архів оригіналу за 22 iyun 2016. Процитовано 22 iyun 2016.
  6. AZƏRBAYCAN KƏLAĞAYISI HAQQINDA BİR NEÇƏ SÖZ. Процитовано 3 липня 2016.
  7. Azərbaycan qadınlarının gözəllik simvolu - kəlağayı.... www.anl.az. www.anl.az. Архів оригіналу за 22 iyun 2016. Процитовано 22 iyun 2016.
  8. Azərbaycan kəlağayısı haqqında bir neçə söz. www.anl.az. www.anl.az. Архів оригіналу за 22 червня 2016. Процитовано 22 червня 2016.
  9. Sahib olduğumuz dəyərli incilərimizi qorumalı, onları öz məişətimizdə yaşatmalıyıq. www.serqqapisi.az. www.serqqapisi.az. Архів оригіналу за 30 iyun 2016. Процитовано 30 iyun 2016.
  10. “KƏLAĞAYI” İPƏK MƏRKƏZİ YARADILMIŞDIR. azertag.az. azertag.az. Архів оригіналу за 22 iyun 2016. Процитовано 22 iyun 2016.
  11. İpəkli yollar. bakucorner.az. bakucorner.az. Архів оригіналу за 22 iyun 2016. Процитовано 22 iyun 2016.
  12. Kələğayı istehsalçısı: "Rəhbərliyin dəstəyi olmasa çox çətindir”. www.bbc.com. BBC. Архів оригіналу за 24 iyun 2016. Процитовано 24 iyun 2016.
  13. Azərbaycan kəlağayısının Parisdə butiki təşkil edilib. www.anl.az. www.anl.az. Архів оригіналу за 22 iyun 2016. Процитовано 22 iyun 2016.
  14. К. Т Каракашлы. Материальная культура азербайджанцев Северо-восточной и Центральной зон Малого Кавказа (историко-этнографическое исследование). — Издательство Академии наук Азербайджанской ССР, 1964. — С. 165. — 282 с.
  15. Каракашлы К. Т. Женская одежда населения Малого Кавказа XIX — начала XX вв. // Азербайджанский этнографический сборник. Исследования и материалы. I выпуск. — Б. : Издательство Академии наук Азербайджанской ССР, 1964. — С. 67.
  16. Села Хайдарли і Халлавар (Кіроваканський район Вірменської РСР)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.