Лавришівське євангеліє

Лавришівське євангеліє або Лаврашівське євангеліє — рукописна пергаментна пам'ятка української мови XIIIXIV століть[1][2], багато ілюстроване євангеліє апракос. Створене в якомусь з волинських скрипторіїв[3][4], ширше галицько-волинських[5][6][7][8], на замовлення, як гадають, литовського князя Войшелка Міндовговича[6][9]. Поряд з традиційним києво-візантійським стилем, в мініатюрах євангелія помітний вплив тогочасного стилю й іконографії[10]. Питання локалізації місця створення Лавришівського євангелія залишається дискусійним. Український мистецтвознавець Іларіон Свєнціцький вважав, що пам'ятка білоруського походження[11]. В іншій праці І. Свєнціцький зауважує, що Євангеліє «писане на пограничу з північними говорами України»[12]. Лавришівський монастир, за місце створення євангелія, називають сучасні білоруські дослідники[9][13].

Лавришівське євангеліє
Мініатюра «Архангел Михаїл»
Назва:Лавришівське євангеліє
Дата створення:XIIIXIV століття
Обсяг:183 аркуші
Розміри:
Тип документа:рукопис з мініатюрами
Предмет:євангеліє повний апракос
Галерея:
Бібліотека:Бібліотека Чорторийських, Краків, Польща

За сучасними науковими відомостями, польськими вченими подано короткі описи кодексу як рукопису галицько-волинського походження: А. Наумовим, А. Кашлей та Є. Остапчуком — з датуванням останньою чвертю XIІІ ст.[14][15]. У ґрунтовній монографічній праці Ю. Шевельова 2004 р. відзначено в Лавришівському Євангелії фонетичні та граматичні риси півдня Русі[16]. До української книжкової спадщини відносив Євангеліє й В. Німчук[17]. Часом його написання учений обережно визначав ХІІІ–ХІV ст., а також указував на такі особливості давньоукраїнської мови в церковнослов'янському тексті рукопису, як «ѣ» > «і» («свѣдитель»), вторинний («новий») «ѣ» на місці «е» в новозакритих складах («камѣнь», «оучѣньє») та ін.[18]

Знаний діалектолог, історик мови Віктор Мойсієнко разом із палеографом Людмилою Гнатенко працюючи з оригіналом пам'ятки у Кракові, віднайшов незаперечні особливості українського тексту на сторінках Євангелія, адже писарі зобразили живу тогочасну українську вимову, в Євангеліє потрапило багато особливостей, притаманних українській мові[19].

Примітки

  1. Німчук В. В. Лаврашівське євангеліє // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с.
  2. Мойсієнко В. М. Лавришівське Євангеліє. Повернення (В. Мойсієнко) / Телекомпания Глас. — 3 лип. 2019 р.
  3. Александрович В. С. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво // Історія української культури. — Том 2: Українська культура XIII — першої половини XVII століть. — Київ, 2001. (Перевірено 12 листопада 2012)
  4. Флоря Б. Н. Владимиро-Волынская епархия. Книгописание // Православная энциклопедия. — 2004. — Т. 8. — С. 731. (рос.)
  5. Попова О. С. Галицко-волынские миниатюры раннего XIII века: К вопросу о взаимоотношениях русского и византийского искусства // Древнерусское искусство: Художественная культура домонгольской Руси. — Москва, 1972. — С. 289—315; Попова О. С. Византийские и древнерусские миниатюры. — Москва, 2003. — ISBN 5-85759-233-X. (рос.)
  6. Smorąg Różycka M. Ewangeliarz Ławryszewski… — S. 115—116.
  7. Лосева О. В. Русские месяцесловы. — Москва, 2001. — ISBN 5-88451-107-8 (рос.)
  8. Вікторія Любащенко. До питання про зведений каталог християнських рукописів Галицько-Волинської держави (історіографічний аспект) // Княжа доба: історія і культура. — 2008. — Вип. 2. — С. 167—193.
  9. Семянчук А. Лаўрышаўскае Евангелле // Silva rerum nova: Штудыі ў гонар 70-годдзя Георгія Я. Галенчанкі. — Вільня; Мінск, 2009. — С. 236—246. (біл.)
  10. Пуцько В. Г. Візантійсько-київська спадщина в культурному розвитку Великого князівства Литовського // Український історичний журнал. — № 5. — 1998. — С. 121.
  11. Свенцицкий И. С. Лаврашевское Евангелие начала XIV вѣка: Палеографическо-грамматическое описаніе // Извѣстія отдѣленія русскаго языка и словесности Императорской Академіи Наукъ. — 1913. — Т. 18, кн. 1. — С. 206—228. (рос.); Свенціцькій І. Нариси з історії української мови. — Львів, 1920.
  12. Свенцицький І. Новосадський апостол (опис рукопису XIV в.) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. CXXVI–CXXVII. –  Львів, 1918. — С. 162.
  13. Лабынцев Ю. А. Литовская кирилловская письменность XIII—XV вв. в контексте кирилло-мефодиевской традиции Великого княжества Литовского // Studia Russica. — Budapest, 1999. — T. 17. — S. 52. (рос.)
  14. Rękopisy cerkiewnosłowiańskie w Polsce: Katalog / A. Naumow, A. Kaszlej. Kraków, 2004, s. 69, № 145. (Kraków, 2002).
  15. Ostapczuk J. Cerkiewno-słowiańskie rękopisy Ewangelii w Polsce // Ku Słowu, ku Kościołowi, ku światu. Księga pamiątkowa ofiarowana Arcybiskupowi Jeremiaszowi (Janowi Anchimiukowi) w 70. rocznicę urodzin. 2013. S. 200, 202.
  16. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови; перекл. з англійської С. Вакуленка, А. Даниленка. — Харків: Акта, 2004. — С. 279.
  17. Німчук В. В. Пам'ятки української мови // Українська мова. Енциклопедія. Київ, 2004. С. 454.
  18. Лавришівське Євангеліє XIV століття. Видання факсимільного типу. Дослідження. К. : Горобець, 2018. Гнатенко Л. Лавришівське Євангеліє — пам'ятка литовсько-руської книжної писемності та історії. С. 381—396.
  19. Лекція Віктора Мойсієнко «Лавришівське Євангеліє XIII—XIV ст. : пам'ятка литовсько-руська, білоруська чи українська?», 28 вересня 2018 р. / Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Джерела та література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.