Е

У сучасній українській мові нею позначають голосний звук переднього ряду середнього підняття. У наголошеній позиції вимовляється як [ɛ] (мед, темно), а в ненаголошеній — як звук [e], близький до [ɪ] (веселий — весело, село — села). Приголосні перед е не пом'якшуються. Для передачі м'якості приголосного перед [ɛ] ([e]) використовують літеру «є».

У морфологічній парадигмі е може чергуватися з і (камені — камінь, каміння; матері — матір, матір'ю; село — сіл): це явище пов'язане з процесом ікавізму.

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «сьомий» (до введення в абетку літери ґ мало значення «шостий»): пункт «е» розділу 2. При цифровій нумерації може вживатися як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: шифр № 8-е і подібних.

У російській мові е позначає переважно йотований звук [je]. Існує багато слів-винятків (переважно пізніх запозичень), де е читається згідно з орфоепічною нормою як [e]: адекватный, альтернатива, анестезия, артерия, атеист, ателье, безе, бижутерия, бизнес, бутерброд, гофре, грейпфрут, гротеск, каре, пюре, регби, сеттер, шимпанзе, эссе; а також у багатьох неслов'янських власних іменах (Вольтер, Грей, Рей тощо).