Лавров Петро Олексійович

Петро Олексійович Лавров Історик слов'янських народів доби середньовіччя 1856–1929

Лавров Петро Олексійович
Народився 6 (18) вересня 1856 або 18 вересня 1856(1856-09-18)[1]
Ярославль, Російська імперія
Помер 24 листопада 1929(1929-11-24)[1] (73 роки)
Ленінград, РСФРР, СРСР
Поховання Смоленське православне кладовище
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність славіст, історик літератури
Галузь філологія і слов'янознавство
Alma mater Історико-філологічний факультет Московського державного університетуd
Знання мов російська
Заклад Імператорський Московський університетd, Імператорський Санкт-Петербурзький університетd, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова і Пермський державний університет
Членство Академія наук СРСР, Петербурзька академія наук і Сербська академія наук і мистецтв

Життєпис

Народився 6 вересня 1856 в Ярославлі в родині викладача Демидівського юридичного ліцею.

Середню освіту отримав в Ярославській гімназії, вищу ( 1875–1879 роки) в Московському університеті. Його вчителем був відомий славіст професор О. Дювернуа. Також, вагомий вплив на його погляди мали професори: Ф. Буслаєв, Н. Попов, М. Тихонравов. 1879–1883 роки, - підготовка до професорського звання. По захисті магістерської дисертації (1887 ), - приват-доцент Московського університету. У 1892–1898 роки, - найактивніший з діячів слов'янській комісії при Московському товаристві історії та старожитностей. 1893 рік, - захист докторської дисертації, присвяченої болгарській мові. Важливим значенням, для розгортання наукових студій історика, були його подорожі на Балкани в 1894, 1900, 1909 роках. В 1898–1900 роках викладав на посаді екстраординарного професора кафедри слов'янознавства Імператорського Новоросійського університету. Разом зі своїми студентами, головну увагу приділяв вивченню документів із зібрання В. Григоровича. Брав активну участь в роботі слов'яно-візантійського відділення історико-філологічного товариства при Імператорському Новоросійському університеті. З 1900 працював в С.-Петербурзькому університеті та на Бестужевських курсах. В 1902 обраний членом-кореспондентом Російської академії наук, в 1923 — її дійсним членом. Був член-кориспондентом Сербської та Чеської Академії Наук, мав широкі контакти в слов'янському науковому світі, чому сприяло його лояльне ставлення до слов'янських культур. На відміну від деяких російських слов'янофілів, не заперечував факт існування української мови та культури, підтримував контакти з Всеукраїнською академією наук. Деякі його праці публікувалися української мовою.

Помер 24 листопада 1929 року в Ленінграді.

Науковий доробок

Творча спадщина його доробок налічує біля 200 праць. Здебільшого суто мовознавчі праці, однак, ці праці мали велике значення для розгортання історичної славістики. Для історичної науки важливою є його палеографічна діяльність. Славіст знайшов, видав та проаналізував важливі пам'ятки слов'янської писемності. Частина робіт мала суто історичне та історико-літературне спрямування. Він ґрунтовно дослідив діяльність чорногорського володаря Петра ІІ Нягоша, вплив Пушкіна на слов'янські літератури. Найважливіше значення для славістики мали узагальнюючі дослідження про життя Кирила та Мефодія і їх добу. Підсумком його багатолітньої праці була своєрідна кирило-мефодієвська енциклопедія, яка була видана в Києві 1928 року. Важливе місце в його спадщині посідають дослідження з історії славістики. Здебільшого, вчений застосовував біографічний жанр. Він розглядав не лише факти приватної та творчої біографії видатних славістів, але і вплив деяких з них на національне відродження своїх народів.

Наукові публікації
  • Петр ІІ Нягош. — М., 1887;
  • Об учено-литературной и политической деятельности чешского историографа Франца Палацкого // ЛИФО при ИНУ.- Т. 7. — Одесса, 1899;
  • Дамаскин Студит и сборники его имени в югославянской письменности. — Одесса, 1899;
  • К вопросу о Синодике царя Бориса. — Одесса, 1899; Гильфердинг А. Ф. // Русский биографический словарь. — Герберский — Гогенлоэ; Пушкин и славяне // Записки ИНУ. — Т. 81. — 1900;
  • Рец. на Погодин А. Л. Из истории славянских передвижений. — СПБ, 1901 // ЖМНП. — 1901. — В. 8;
  • Кирило та Методій у давньослов'янському письменстві. — К., 1928.

Література
  • Ляпунов Б. Краткий обзор жизни и научной деятельности П. А. Лаврова // Известия АН СССР. — 7 серия. Отделение гуманитарных наук. — 1930. — В. 8. — С. 547—557;
  • Славяноведение в дореволюционной России. Изучение южных и западных славян. — М., 1988. — С. 199, 273—274;
  • Цейтлин Г. М. Лавров П. А. // Славяноведение в дореволюционной России. Биобиблиографический словарь. — М., 1979. — С. 209—211.
  • УРЕ
  1. The Fine Art Archive — 2003.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.