Лайош Яноші

Лайош Яноші (Яношші, угор. Jánossy Lajos; 2 березня 1912, Будапешт — 2 березня 1978 року, Будапешт) — угорський фізик, астрофізик і математик, член Угорської Академії наук і її віце-президент в 1958—1973 роках. Автор праць у галузях астрофізики, ядерної фізики, теорії відносності, квантової механіки, математичної фізики та статистики, а також електродинаміки і оптики.

Лайош Яноші
Народився 2 березня 1912(1912-03-02)[1][2]
Будапешт, Австро-Угорщина[3]
Помер 2 березня 1978(1978-03-02)[1][2] (66 років)
Будапешт, Угорська Народна Республіка[3]
Поховання
Керепеші : 
Країна  Угорщина
Діяльність фізик, математик, астрофізик
Заклад Будапештський університет, Біркбекd, University of Manchester Institute of Science and Technologyd, Dublin Institute for Advanced Studiesd і Wigner Research Centre for Physicsd
Науковий керівник Werner Kolhörsterd
Членство Угорська академія наук
Брати, сестри Ferenc Jánossyd
Діти András Jánossyd, Іштван Яношіd, Міхай Яношіd і Анна Яношіd
Нагороди
 Лайош Яноші у Вікісховищі

Біографія

Яноші був пасинком (старшим сином дружини) відомого марксистського філософа і політичного діяча Дьордя Лукача (1885—1971). Його рідним братом був економіст і інженер Ференц Яноші (1914—1997). Він одружився з колегою-фізиком Леоні Кан (1913—1966), з якою познайомився під час навчання в Берліні: вони стали батьками фізиків Міхая (1942—2004), Андраша (нар. 1944, член Угорської Академії наук) та Іштвана Яноші (нар. 1945), а також Ганни Яноші (1938—1999), дослідниці в галузі медицини.

Після падіння в 1919 році Угорської Радянської республіки, його мати і вітчим, Гертруда Бортштибер і Дьордь Лукач покинули країну, де панував білий терор, і переїхали до Відня. Таким чином, з 6-річного віку Яноші жив за кордоном: він навчався в університеті у Відні, а пізніше в Берліні. Працював у лабораторії Вернера Кольхерстера в Берліні (1934—1936), займаючись астрофізикою, поки йому з дружиною знову не довелося емігрувати, цього разу від нацистського режиму. Він почав співпрацювати з П. М. С. Блекеттом, майбутнім лауреатом Нобелівської премії 1948 року, у галузі вивчення космічного випромінювання в Біркбек-коледжі Лондонського університету, а потім в Манчестерському університеті. У 1940 році спільно з англійським фізиком Джорджем Рочестером відкрив проникливі зливи в космічних променях. У 1947 році на запрошення Вальтера Гайтлера і Ервіна Шредінгера перейшов у Дублінський інститут перспективних досліджень в якості професора і керівника науково-дослідної лабораторії космічних променів.

У 1950 році запрошений угорським урядом повернутися на батьківщину в Будапешт — не тільки з міркувань обіцяних широких наукових можливостей, але і за сімейними обставинами: його мати і вітчим вже повернулися туди з еміграції з Москви.

Яноші став професором університету в Будапешті, він був першим завідувачем кафедри ядерної фізики Університету імені Лоранда Етвеша (1957—1970). Крім того, йому доручили посаду завідувача кафедри космічного випромінювання в Центральному інституті фізичних досліджень (Центральному науково-дослідному інституті фізики, KFKI) Угорської АН, заснованому в тому ж 1950 році. Був призначений заступником директора інституту (1950—1956), а потім його директором (1956—1970). Він залишався дуже активним у науці, освіті та суспільному житті, був головою Комітету з атомної енергії Угорщини. Член Наукової ради Об'єднаного інституту ядерних досліджень (Дубна).

Його політична заангажованість визначалася членством в Угорській соціалістичній робітничій партії, членом Центрального комітету якої він був з 1962 року до своєї смерті. Після придушення Угорського повстання 1956 року він використовував свій вплив, щоб захистити від репресій вітчима — Дьордя Лукача, який входив до уряду Імре Надя і сховався з ним у югославському посольстві під час вторгнення радянських військ. Яноші клопотав про його безпечне повернення в Угорщину з Румунії і навіть пропонував обрати того президентом Академії наук, щоб повернути угорським вченим довіру до партії і Революційного робітничо-селянського уряду Яноша Кадара.

Наукові досягнення

На початку своєї кар'єри в Німеччині, Англії і Ірландії, Яноші був зосереджений на вивченні космічних променів[4]. З його ім'ям пов'язаний розвиток детектора збігу Гейгера-Мюллера, застосованого до вторинних компонентів космічних променів, породжуваних у верхніх шарах атмосфери (мезонів, таких як каони, мюони, гамма-промені). Він продемонстрував, як первинні космічні промені, стикаючись з атмосферою Землі, створюють вторинні проникливі зливи, що збігають до поверхні Землі (1940—1941).

З раннього віку його цікавили математичні та статистичні аспекти фізичного аналізу, зокрема, що стосувалися застосування теорії ймовірності і матаналізу до результатів експериментальних досліджень в ядерній фізиці та фізиці елементарних частинок. Розробляючи статистичні методи обробки результатів вимірювань, під час свого перебування в Дубліні він завершив свою класичну монографію про космічні промені (1948)[5] і опублікував важливі монографії про проникливі зливи частинок (1950), в яких представив для теорії випадкових точкових процесів густину ймовірності, названу на його честь густиною Яноші[6]

До 1950-х років найважливішою галуззю у фізиці високоенергетичних частинок було дослідження космічного випромінювання. Але з появою великих прискорювачів частинок Яноші переорієнтувався на теоретичні проблеми квантової механіки, корпускулярно-хвильового дуалізму і теорії відносності.

В останні півтора десятиліття своєї теоретичної діяльності займався гідродинамічною моделлю квантової механіки і проблемами інтерпретації теорії відносності. Виходячи з перетворень Лоренца і марксистської філософії діалектичного матеріалізму, він намагався дати відмінну від ейнштейнівської основу спеціальної теорії відносності, що викликала дискусії в наукових колах. З 1953 року і до смерті був співредактором Угорського фізичного журналу (Magyar Fizikai Folyóirat). Також входив до редколегії Acta Physica Hungarica, Magyar Tudomány і Foundations of Physics.

Членство і нагороди

Член (1950) і віце-президент (1961—1973) Угорської Академії наук, член Болгарської академії наук (1961), Ірландської королівської академії (1949), Монгольської академії наук і Академії наук Німецької Демократичної Республіки (1954).

Відзначений премією Кошута (1951); академічною золотою медаллю (1972). Заступник голови Фізичного товариства імені Етвеша (1950—1969). З 1966 до своєї смерті — президент Асоціації угорських філателістів.

Фізичне товариство імені Етвеша в 1994 році заснувало премію Лайоша Яноші за визначні дослідження в галузі теоретичної та експериментальної фізики.

Примітки
  1. http://mek.oszk.hu/00300/00355/html/ABC06879/06985.htm
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. PIM identifier
  4. Király, P. T. (2013). Two centenaries: The discovery of cosmic rays and the birth of Lajos Jánossy. Journal of Physics: Conference Series 409: 012001. Bibcode:2013JPhCS.409a2001K. doi:10.1088/1742-6596/409/1/012001.
  5. Janossy, L. (1948): Cosmic Rays, Oxford, Clarendon Press, p. 424 Online copy
  6. Janossy, L. (1950): «On the absorption of a nucleon cascade», Proc. Roy. Irish Acad. Sci., A53, 181—188; Janossy, L. (1952): "Studies on the Theory of Cascades, " Acta phys. Acad. sci. Hung., 2 289—333; Janossy, L. and Messel, H. (1950): «Fluctuations of the electron — photon cascade — moments of the distribution», Proc. Phys. Soc. (London)., A63, 1101—1115. Soshnikov, A. (2004). Janossy Densities of Coupled Random Matrices. Communications in Mathematical Physics 251 (3): 447–471. Bibcode:2004CMaPh.251..447S. arXiv:math-ph/0309019. doi:10.1007/s00220-004-1177-5.

Література
  • Яносси Л. Космические лучи, пер. с англ. — М.: Иностранная литература, 1949.(рос.)
  • Яноши Л. Теория и практика обработки результатов измерений, пер. с англ. — М.: Мир, 1965.(рос.)
  • Яноши Л. Значение философии для физических исследований // «Вопросы философии» (1958. — № 4. — С.98-110).(рос.)
  • Радунская И. Л. Три звезды Лайоша Яноши // В кн.: Кванты и музы. — М.: «Советская Россия», 1980.(рос.)
  • Hajduska István: Jánossy Lajos, in: Fizikai Szemle 1968. 9. sz. 273—275.
  • Pál Lénárd: Jánossy Lajos, in: Acta Physica 1977.
  • Tétényi Pál & Szabó Ferenc: Búcsú Jánossy Lajostól, in: Fizikai Szemle 1978. 3. sz. 82-88. (bibliográfiával)
  • Nagy Károly: Jánossy Lajos, in: Magyar Tudomány 1978. 9. sz. 706—708.
  • Somogyi Antal: Gondolatok Jánossy Lajos születésének hetvenedik évfordulóján, in: Magyar Tudomány 1982. 5. sz. 391—396.
  • In memoriam Lajos Jánossy — 75, Erwin Schrödinger — 100, Budapest, Központi Fizikai Kutatóintézet, 1987, 148 o.
  • Tarján Imre: Emlékezés Jánossy Lajosra, in: Fizikai Szemle 1987. 4. sz. 121—122.
  • Varga Péter: Jánossy Lajos, az igényes fizikus
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.