Ланчинський район

Ланчинський район утворений Указом Президії ВР СРСР від 17 січня 1940 р. з ґмін Ланчин, Майдан Сьредні і Пшеросль Надвірнянського повіту Станіславської області УРСР.

Першим секретарем райкому компартії призначений Базанов І. Г. (до того — начальник політвідділу молм'ясорадгоспу «Горняк-1» Сталінської області)[2]

Указом Президії Верховної Ради УРСР 23 жовтня 1940 р. Іванцівська сільська рада передана з Коршівського району до Ланчинського району.

У 1941—1944 роках територія району входила до складу Станіславської округи дистрикту Галичина. Після повторного захоплення території району Червоною армією в липні 1944 р. було відновлено довоєнний Ланчинський район з усіма адміністративними органами і розпочато примусову мобілізацію чоловіків.

Станом на 1 вересня 1946 року[3] площа району становила 300 км², була 1 селищна рада, сільських рад — 19. Першим секретарем райкому був С. Зелінський, другим — Дуленко, головою райвиконкому — Ткаля Іван Іванович.

На 22.01.1955 в районі залишилось 14 сільрад.[4]

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року Ланчинський район ліквідовано, селище міського типу Ланчин і Боднарівська, Саджавська, Середньомайданська і Товмачицька сільради ввійшли до складу Коломийського району, а Волосівська, Гаврилівська, Камінська, Краснянська, Парищенська, Переріслянська і Цуцулівська — до Богородчанського.[5].

Після створення району ОУН утворила районний провід, який очолив підпілля — йому підпорядковувались підрайонні проводи (до того носили назву гмінних), яким у свою чергу підпорядковувались станиці сіл. Ланчинський район у підпіллі ОУН (з кінця 1944 р. серед районів Станиславівської округи ОУН мав № 10 і підпорядковані проводи носили назву кущових) підпорядковувався Надвірнянському надрайонному проводу ОУН (який мав номер ІІІ у цій окрузі, котра мала № 22 в територіальному поділі ОУН). На боротьбу з ОУН у 1944 р. були кинуті райвідділи НКВС і НКДБ, які за штатом мали по десятку оперативників і до кожного з яких було прикріплено мобільну групу з 5-15 солдатів внутрішніх військ. Ці групи вдень робили облави й обшуки, а вночі влаштовували засідки на окраїнах лісів та сіл. Для провокативних дій під виглядом повстанців при райвідділах НКВС і НКДБ були створені агентурно-бойові групи, підкупом і шантажем створена агентурна мережа. Не зумівши ліквідувати таким чином підпілля, в зиму 1945-1946 рр. по всій Західній Україні була проведена т.з. «Велика блокада», для проведення якої в кожному селі розмістили гарнізон з 20-60 солдатів і створено озброєні групи «істребітельних батальйонів» з 10-40 «істребків». У Ланчинському районному проводі полягли всі референти, крім есбіста, а провідника Василя Маланюка-«Духа» захоплено живим. 10 квітня 1946 р. гарнізони з сіл виведено і підпілля негайно активізувалося. За квітень-травень 1946 р. відділи УПА та боївки СБ ліквідували в районі всі групи “істребків”. У відповідь УМДБ влаштували на території Надвірнянського надрайону ОУН з 28 травня до 28 липня «Літню блокаду» з розміщенням гарнізонів і масовими облавами, однак їм підпілля не вдалося знищити. Після демобілізації відділів УПА Станиславівської округи ОУН влітку 1947 р. підпілля району поповнилося партизанськими кадрами, серед яких Найдич Дмитро Васильович — референт СБ Ланчинського району (1948-1949), провідник ОУН району (1950-1951).

За даними облуправління МГБ у 1949 р. в Ланчинському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селі Камінне.[6] Підпілля ОУН активно діяло до 1951 року.[7]

• В. М. Клапчук. Адміністративно-територіальний поділ території сучасної Івано-Франківської області: від короля Казимира III Великого до незалежної України
• Адміністративно-територіальний поділ Івано-Франківської області