Боднарів (Коломийський район)

Боднарівка заснована в 1799 р. як присілок громади Середній Майдан, яка належала до домінії Верхній Майдан циркулу Станиславів Королівства Галичини та Володимирії.[1]

Перша відома історична згадка про Боднарівку належить до 1855 — Bednarowka, від 1854 до 1940 р. — Надвірнянський повіт.

За переказами, назва села походить від ремесла боднарства, яким займалися перші поселенці або ж від дідича Боднара Теодора, який нібито володів цими землями. Народний переказ повідомляє, що першими поселенцями були 4 зайшлі поляки, які стали корчувати ліс і поставили кілька хат. Прізвище першого боднарівського господаря було Тріщ.

Боднарів належить до тих українських сіл, у які були завезені чужинці з метою так званого злиття націй. Місцевим корінним мешканцям-українцям не давали викупити собі ці землі, але польська окупаційна влада вишукувала можливості, щоби ці землі запосіли поляки, водночас утверджуючи тут свою польську ідею.

За переказами, місцевий дідич Боднар побудував у Боднарові костел і 1912 року його посвятили. Перед тим у селі з 1888 існував дерев'яний костел св. Теодора, у якому приблизно у 1895 р. був встановлений орган львівського органобудівника Яна Слівінського. Дідич також залишив кілька гектарів землі для селян, для священика і школи та для своїх 3 агентів, а сам виїхав з села. Згадані агенти довозили ще поляків з Польщі.

Село поділялося на Стару Боднарівку (у ній жили українці) та Нову Боднарівку (у ній поселилися поляки). Відповідно в Боднарівці існували українська і польська школи та польська хата-читальня.

У 1940 р. Боднарівка отримала модернізовану назву, статус села з сільською радою і включена до Ланчинського району.[2]

З поновним приходом комуністичної окупації поляків 1945 року вивезли на історичну батьківщину, а їхні господарства перебрали до рук українських виселенці з Закерзоння, яких польські і радянські комуністичні влади в 1946 р. насильно вивезли зі споконвічних українських земель, а достеменно з Холмщини, Надсяння, Лемківщини та інших країв. Помилково усіх їх і досі називають лемками. Ці насильні переміщення цілих народів супроводжувалися нечуваними зловживаннями. Так у Боднарові з'явилися не типові для Коломийщини прізвища Кратюк, Шавула, Криниця, Голуб, Якимець, Дідич та інші.

У ті ж часи в Боднарів перебралося кілька родин з села Гаврилівки, які почули, що тут є вільні хати і господарства. В 1949 р. в Боднареві засновано колгосп імені Кірова. Головою призначили напівграмотного селянина з виселенців Андрія Оренчука. Однак уже 1951 року цей колгосп прилучили до колгоспу в селі Іванівцях Коломийського району. Після настійних прохань, листів до Верховної Ради УРСР 1954 боднарівське колективне господарство від'єднали від іванівецького і приєднали до струпківського. І досі колишні землі боднарівських людей належать до селянської спілки «Дружба», що в селі Струпкові. Саме село також підпорядковане Струпківській сільській раді.

1951 комуністична влада розібрала римо-католицький костел у Боднареві, а будівельні матеріали використала для спорудження клубу в селі Ланчині Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.

У часи СРСР Боднарів став так званим, неперспективним селом, з нього повиїжджала молодь.

Сьогодні в селі переважно мешканці, яким за 60 років. У селі нема церкви, пошти, будинку культури, бібліотеки, рідко завозять продукти харчування, не ходить автобус. Багато хат замкнено, подвір'я позаростали бур'янами.