Левенець Прокіп
Прокіп Левенець (*? — пом. 1691) — полковник полтавський Війська Запорозького.
Прокіп Пилипович Левенець | |||
| |||
---|---|---|---|
1674 — 1679 | |||
Попередник: | Дем'ян Гуджол | ||
Спадкоємець: | Федір Жученко | ||
Смерть: | 1691 | ||
Релігія: | православний | ||
Рід: | Левенці | ||
Батько: | Пилип Левенець | ||
Діти: | Іван Левенець | ||
Військова служба | |||
Приналежність: | Військо Запорозьке | ||
Звання: | Полковник Обозний полку |
Шляхтич, військовий товариш (з 1669-го), від 1674-го на посаді полковника, значний військовий товариш (1676, 1678—1675), городовий отаман (1676). За рік знов обраний на полковництво (1677—1679).
У складі військ гетьмана Івана Самойловича зазнав поранення під час Чигиринського походу. Точна дата усунення Левенця з уряду полковника невідома, але перша спроба полтавської старшини — Гуджола, Жученка та Герцика — змістити його через подачу кляузи до гетьмана у березні 1679 р. зазнала невдачі. Самойлович рішуче став на захист Левенця, про що видав 9 березня відповідний універсал, в якому в'їдливо відгукнувся про особисті якості кляузників[1].
1687 року під час Коломацького перевороту Левенець, бувши полтавським полковим обозним, розглядався старшиною як один з ймовірних кандидатів на гетьманство. Під час служби отримав у власність Нижні Млини, Мильці, Куклинці та інші. На Коломаці 27 липня 1687 р. отримав гетьманський універсал Івана Мазепи на с. Мильці, а 1689 року — «жалувану царську грамоту» на це ж село[2].
Література
- Кривошея В. В. Українське козацтво в національній пам'яті. Полтавський полк. Том I (ст. 11—12) — Ч.: «Десна Поліграф», 2014. — 504 с.
Див. також
Примітки
- Бутич, Ринсевич, Тесленко. Універсали від Івана Виговського до Івана Самойловича. 2006. — Док. 551.
- Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини.— К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008.— С. 262.