Федір Іванович Жученко

Фе́дір Іва́нович Жуче́нко (? — 1709) — полковник полтавський Війська Запорозького. Представник старовинного козацького роду Жученків, з покозачених шляхтичів[2].

Федір Іванович Жученко
Герб Прус III
Прапор
 Полковник полтавський
1659 — 1691 (з перервами)
Попередник: Кирило Пушкар
Спадкоємець: Павло Семенович
 
Смерть: 1709
Релігія: православний
Рід: Жученки
Діти: Петро, Роман, Любов, Параска[1]

Біографія

Згідно реєстру 1649 року значився козаком 1-ї сотні ППВЗ[1]. В липні 1659 р. вперше призначений полковником. На чолі полку брав участь у військовій кампанії Хмельниченка, залишився вірним гетьману після Чуднівської угоди, на відміну від більшості лівобережних полковників восени 1660-го — навесні 1661-го не визнав зверхність над Лівобережжям московського царя О. Михайловича. У квітні того ж року відмовився від участі в обранні Сомка на гетьманство, зоставшись під булавою Ю.Хмельницького, після остаточної поразки останнього повернувся до Полтави. З травня 1670-го, після поразки полтавського козацтва у двобоях із московсько-сіверськими силами, Жученко, склавши присягу царю та Ігнатовичу, знову опинився на полковницькому уряді змістивши Кублицького. 1672-го року за гетьмана Самойловича Федіра Івановича позбавлено звання на користь Дем'яна Гуджола. 1676-го брав участь в Чигиринській виправі, під час боїв за місто був поранений. Недовго полковував 1679го, на довший термін обирався після Коломацьких статей (1687—1691). Учасник Кримських походів 1687 і 1689 рр.

Як і переважна більшість тогочасної старшини південних полків, що дотримувались схожих з січовиками поглядів, перебував в опозиції до Мазепи, котрий на той час завзято проводив промосковську політику. Зрештою гетьман позбавив Жученка посади призначивши полковником у Полтаві слухняного вихреста Герцика. Формальним приводом стала судова справа (серпень 1691-го) щодо втрати коней під час останнього Кримського походу[3].

Полишивши службу зберігав свій вплив через зятів — генерального писаря Василя Кочубея та полковника Івана Іскру, за котрих він видав заміж своїх дочок Любов та Параску відповідно.

Ще за Самойловича отримав у володіння Жуки, для Покровської церкви у котрих пожертвував дзвін (1704)[4].

Нащадки

Мав двох синів — Петра і Романа. Дві дочки Жученко, Любов і Параска, були видані відповідно за Василя Кочубея та Івана Іскру. Ще дві дочки, чиї імена не збереглися, були видані за полковника Івана Черняка і Степана Заліського.

Нащадком роду по чоловічій лінії був племінник полковника Петро Тимофійович — полковий сотник (1676—1677) та наказний полковник (1676), сотник сорочинський (1715—1719). Гілка роду, що взяла початок від старшого онука Петра Тимофійовича, священика Григорія Яковича, стала зватися Жуковськими а та, що походила від молодшого, значкового товариша Кирила Яковича (бл. 1743 — р. с. невід.) зберегла прізвище Жученко.

Вшанування пам'яті

В Полтаві існує вулиця Федора Жученка.

Примітки
  1. Кривошея, 2014, с. 26—27.
  2. В. В. Кривошея «Неурядова старшина гетьманщини» Київ «Стилос» 2009 ст.133
  3. В. В. Кривошея «Козацька еліта гетьманщини» К. 2008, ст.261-262
  4. Жученко Федір Іванович

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.