Левицький Максим Анатолійович

Професійну футбольну кар'єру розпочав влітку 1992 року у складі сімферопольської «Таврії», вже з початку сезону 1994-95 став основним воротарем кримської команди. На початку 1999 року втратив місце в основі і влітку того ж року переїхав до Росії, уклавши контракт з новоросійським «Чорноморцем».

2000 року гравець, який встиг добре проявити себе в російському чемпіонаті, привернув увагу представників французького клубу «Сент-Етьєн» і перебрався до Франції. Трансферна сума склала 1 мільйон доларів США, контракт був розрахований на чотири роки[2]. Левицький швидко став основним голкіпером «Сент-Етьєна», однак вже за півроку був змушений залишити Францію через паспортний скандал — керівництво клубу забезпечило гравців-іноземців фіктивними грецькими паспортами аби вони не підпадали під ліміт легіонерів з країн, що не є членами ЄС. Аферу було досить швидко розкрито, і на працевлаштуванні в Європі футболістів, які в ній фігурували, було поставлено хрест[2].

Повернувшись до Росії, Левицький отримав запрошення від московського «Спартака», в якому вдало провів сезон 2001 року, допомігши «червоно-білим» здобути черговий чемпіонський титул. Результати команди наступного сезону були скромнішими (третє місце), а ще за рік гравець перейшов до вже знайомого йому новоросійського «Чорноморця».

Згодом захищав ворота ще низки російських клубів, останнім з яких стала команда однієї з нижчих російських ліг «Торпедо-ЗІЛ», виступами за яку гравець і завершив професійну кар'єру у 2009 році.

Має посвідку на проживання в Україні[3].

31 травня 2000 року дебютував у складі національної збірної України, вийшовши на заміну наприкінці товариської зустрічі проти збірної Англії. Усього взяв участь у 8 матчах української збірної, більшість з яких відбулися у 2001 році.

Найважливішими іграми кар'єри у збірній було двоматчеве протистояння в рамках плей-оф кваліфікаційного раунду чемпіонату світу 2002 року, за результатами якого українці із загальним рахунком 2:5 поступилися збірній Німеччини.