Левінсон Євген Адольфович

Євге́н Адо́льфович Левінсо́н (* 7 (19) жовтня 1894(18941019), Одеса — † 21 березня 1968, Ленінград), архітектор, 1941 — член-кореспондент Академії архітектури СРСР, 1946 — доктор архітектури, 1947 — професор. Лауреат Сталінської премії — 1951, нагороджений Золотою медаллю Академії мистецтв СРСР — 1963, також двома орденами та медалями.

Левінсон Євген Адольфович
Народження 7 (19) жовтня 1894(1894-10-19)
Одеса
Смерть 21 березня 1968(1968-03-21) (73 роки)
Ленінград
Поховання Серафимівське кладовищеd
Країна
(підданство)
 Російська імперія
 СРСР
Навчання Інститут цивільних інженерівd (1916)
Діяльність архітектор, реставратор
Праця в містах Ленінград, Москва, Київ, Мінськ, Петрозаводськ, Рига
Архітектурний стиль конструктивізм і сталінський ампір
Найважливіші споруди Lensoveta Palace of Culture in Saint Petersburgd
Нагороди
Золота медаль Академії мистецтв СРСР
 Левінсон Євген Адольфович у Вікісховищі

Життєпис

Євген Левінсон народився в єврейській родині у Одесі[1]. Замолоду займався спортом, грав у футбол, 1914 року грав у весняному та осінньому кубках Петроградської футбольної ліги — за «Путиловський кружок спортсменів-любителів» та в 1915—1916 роках за «Павловсько-тярлевський гурток любителів спорту».

1914 року скінчив навчання в Петербурзькому реальному училищі Черняєва, 1915 поступив в Інститут цивільних інженерів на архітектурний факультет. Брав уроки малювання у художника І. Г. Дроздова, ліпленню вчився у художника С. В. Аверкієва.

1916 року мобілізований до лав царської армії, ніс службу художником-декоратором в одному з піхотних полків Петербурга.

В 1918—1923 роках працює художником-декоратором театрів Одеси — театр революційної сатири («Теревсат»), «Мистецтво та праця», оформлював вистави в Малому держтеатрі.

У 1924 році повернувся до Ленінграда, 1927 року закінчив Ленінградський вищий художньо-технічний інститут, вчився в Фоміна та В. О. Щуко.

1928 року брав участь у конкурсі на проєкт Будинку керівництва Бурято-Монгольської АРСР в Улан-Уде, друга премія — в співавторстві з Н. А. Троцьким.

У 1929 році з Фоміним здобув перше місце на конкурсі проєкту робітничого містечка «Ленінградський печатник».

1930 року частково реалізовано його план побудови міста «Новий Мурманськ».

З 1932 року разом з Фоміним очолюють Третю архітектурно-планувальну майстерню тресту «Ленпроект».

Протягом 1932—1945 років викладав в ВХУТЕІНі.

Від 1933 по 1968 рік входив до складу Правління Ленінградського відділення Союзу архітекторів, керував секцією теорії архітектури.

5 березня 1939 Президія Верховної Ради УРСР нагородила Почесною грамотою «за видатні заслуги у створенні монументу пам'ятника Т. Г. Шевченка» професора М. Г. Манізера і архітектора Є. А. Левінсона — в Києві та Каневі.

Будівля Лєнсовєту

З 1941 — член-кореспондент Академії архітектури СРСР. Разом з І. І. Фоміним виконав ряд робіт у Ленінграді в стилі модернізованої класики:

  • Будинок профілакторію на проспекті Єлізарова, з Л. В. Руднєвим та І. І. Фоміним, 1928—1930,
  • Будинок культури імені Лєнсовєта на Кіровському проспекті, 1930—1936,
  • житловий будинок для наркомату торгівлі на Пісочній вулиці, 1931,
  • будинок легкої промисловості на проспекті Майорова, 1931—1934,
  • житловий будинок Ленсовєту, 1931—1935, з В. О. Мунцем,
  • житловий будинок на Петровській набережній, 1935—1940,
  • житлові квартали в районі Щемиловки, 1937—1940, разом з С. І. Євдокимовим,
  • Невську райраду на площі біля Володарського мосту, 1937—1940,
  • житлові квартали на Московському проспекті — 1937—1946, все в Ленінграді.

В Москві 

  • павільйон для ВДНГ, «Ленінград та північний схід», перша премія, 1936—1938,
  • 1940, планування частини сучасної площі Гагаріна — разом з Аркадієм Аркіним.
  • павільйон для ВДНГ, «Ленінград та північний захід», 1951—1954.

З початком нацистсько-радянської війни (до евакуації у грудні 1941 в Свердловськ) очолював роботи по зведенню оборонних споруд під Ленінградом.

В 1914—1947 роках по його проєкту, А. А. Оля та Г. О. Симонова провадилося будівництво житлових кварталів в Магнітогорську.

1944 року повертається до Ленінграда. Бере участь у проєктуванні відбудови міст СРСР, зокрема:

  • реконструкції Суворовського проспекту в Ленінграді,
  • проєкт реконструкції та відбудови Хрещатика,
  • відновлення та реконструкції та відбудови Петрозаводська,
  • планування та відбудови центральної частини Мінська.

З 1945 по 1968 рік — педагог Ленінградського інституту живопису.

У 1946 — доктор архітектури, з 1947 — професор.

Після нацистсько-радянської війни брав участь у відновленні міст Павловська і Пушкіна — за план відбудови останнього стає лауреатом Державної премії СРСР 1951 року — разом з архітектором Андрієм Олександровичем Грушке.

1951 року до творчої роботи в архітектурній майстерні прилучає Давида Гольдгора.

Є співавтором в Ленінграді:

  • ленінградської станції метро «Автово», 1950—1955,
  • забудов кварталів в Ленінграді на Щемилівці — 1958—1964,
  • архітектурної частини меморіального комплексу на Піскарьовському кладовищі, 1960, скульптор Віра Ісаєва,
  • Будинку культури «Невський» на проспекті Обуховської Оборони, 1963—1968,
  • Будинку мод на Кіровському проспекті, 1963—1968,
  • гостиниці «Радянська», 1968,
  • Братського кладовища в Могильові, 1951,
  • житлові будівлі на Івановській вулиці, 1950-ті.

Вийшла друком його роботи:

  • «Ахітектура та будівництво житлового будинку Ленінградської ради», 1940,
  • «Художнє скло та його застосування в архітектурі», 1953.

Серед його учнів Вікторія Струзман, заслужений архітектор РФ, заслужений архітектор РФ Володимир Гаврилов, Юрій Курбатов, член-кореспондент РАН.

Похований на Серафимовському цвинтарі.

Витоки

  1. РУССКИЕ ЕВРЕИ - Русские евреи. ПЕРСОНАЛИИ 7. Коралли, Владимир - Литвинов, Лев.. web.archive.org. 16 липня 2012. Процитовано 31 жовтня 2019.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.