Руднєв Лев Володимирович

Лев Володимирович Ру́днєв (рос. Лев Владимирович Руднев; нар. 13 березня 1885, Новгород — пом. 19 листопада 1956, Москва) — російський радянський архітектор, живописець, скульптор і педагог; дійсний член Академії будівництва і архітектури СРСР, професор, доктор архітектури.

Руднєв Лев Володимирович
Народження 1 (13) березня 1885
Смерть 19 листопада 1956(1956-11-19)[1][2][3] (71 рік)
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна
(підданство)		  Російська імперія
 СРСР
Навчання Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв
Діяльність архітектор, викладач університету
Архітектурний стиль неокласицизм, російський неокласицизмd і сталінський ампір
Найважливіші споруди Палац Культури і Науки і Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Заклад Московський архітектурний інститут
Нагороди

 Руднєв Лев Володимирович у Вікісховищі

Біографія

Народився 1 [13] березня 1885(18850313) року в місті Новгороді (тепер Великий Новгород, Росія) в сім'ї вчителя. 1895 року родина Руднєвих переїхала до Риги, де Лев закінчив реальне училище і художню школу. 1906 року поступив на архітектурний факультет Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі (навчався у Леонтія Бенуа). Одночасно із навчанням в Академії, з 1912 року працював у майстерні академіка Івана Фоміна в якості його помічника. В ці ж роки почав самостійно виступати на архітектурних конкурсах і здійснив свою першу споруду — церкву-школу в селі Селезнівці Катеринославської губернії. 1913 року здійснив поїздку до Італії. У 1915 році закінчив Академію (дипломна робота — внутрішній двір університету) і продовжив працювати у майстерні Івана Фоміна (до 1916 року) та брати участь в архітектурних конкурсах.

Надгробок.

З 1918 року — професор Петроградської академії мистецтв. З 1925 року керував архітектурною майстернею Будкому в Ленінграді, працював над проєктами та здійсненнями низки житлових і громадських будинків. 1942 року переїхав до Москви, де продовжив працювати над крупними адміністративними спорудами, проєктування яких розпочав ще у Ленінграді. В перші роки після німецько-радянської війни працював над планами відбудови і реконструкції Воронежа, Сталінграда, Риги та інших міст, зруйнованих під час війни; працював над проєктами колгоспного будівництва, проєктував пам'ятники німецько-радянської війни. У 1948—1952 роках викладав у Московському архітектурному інституті (серед учнів Борис Бархін, Євсей Вітенберг, Володимир Мунц, Віктор Асс, Ігор Рожин).

Помер в Москві 19 листопада 1956 року. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві (ділянка № 1, ряд 44). Надгробок — стела з рожевого з чорними вкрапленнями каменю, на якій викарбувані портрет архітектора і великий напис російською мовою:

ЛЕВ РУДНЕВ
АРХИТЕКТОР

Стела встановлена на відполіровану могильну плиту з темного граніту[4].

Творчість

Архітектура

Серед робіт архітектора:

  • Пам'ятник Жертвам Революції на Марсовому полі в Петрограді (1917);
  • Профілакторій Московсько-Нарвинського району в Ленінграді (1927, у співавторстві з Олегом Ляліним);
  • Будівля Військової академії імені М. В. Фрунзе в Москві (1937, у співаторстві з Володимиром Мунцем);
  • Будівля Наркомату оборони на вулиці Маршала Шапошникова № 14/1 в Москві (1934—1938, у співаторстві з Володимиром Мунцем);
  • Третій будинок Міністерства оборони на Фрунзенській набережній № 22 в Москві (1938—1955, у співаторстві з Володимиром Мунцем);
  • Житловий будинок на вулиці Садовій-Кудринській № 28—30 у Москві (1947, у співавторстві з Володимиром Мунцем та Вікторомм Ассом);
  • Головний корпус МДУ на Ленінських горах у Москві (1949, спільно з архітекторами Сергієм Чернишовим, Павлом Абросимовим, Олександром Хряковим та іншими; 1949—1953);
  • Будинок уряду Азербайджанської РСР в Баку (1952, у співаторстві з Володимиром Мунцем);
  • Палац культури і науки у Варшаві (1952—1955, у співавторстві).
Галерея
Пам'ятник Жертвам Революції Головний корпус МДУ Палац культури і науки Будинок уряду Азербайджанської РСР

Живопис, скульптура

Серед художніх робіт:

  • «Крим. Судак» (1937, акварель);
  • «Композиція, Ленінград» (1941, олія);
  • «Архітектор В. О. Мунц» (1943, акварель);
  • «Художниця І. І. Фоміна» (1944, акварель);
  • «Архітектор М. М. Соболєв» (1947, акварель);
  • «Архітектор Я. О. Свірський» (1948, олівець);
  • «М. М. Руднєва» (1950, олія);
  • «Зима. Суханово» (1950, олія);
  • «Літо. Суханово» (1951, олія);
  • «Вид з вікна» (1952, олія);
  • «Натюрморт» (1953, олія);
  • «Жіночий портрет» (1956, олія);

Автор розпису на порцеляновій тарілці (1924); гіпсового портрету Олександра Маковського (1953).

Відзнаки

Вшанування пам'яті

Архітектору встановлені меморіальні дошки:

  • в Санкт-Перербурзі на вулиці Кірочній, 17, де з 1925 по 1942 рік він жив (1989, граніт; архітектор Віктор Хазанов)[6];
  • в Москві на вулиці Садовій-Кудринській № 28—30, будівля 1, де він жив[7].

Іменем архітектора у 1972 році названа вулиця у Санкт-Петербурзі.

Скульптор Микола Нікогосян створив скульптуру Льва Руднєва в повний зріст.

Примітки
  1. Руднев Лев Владимирович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Benezit Dictionary of Artists — 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  3. Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 1998. — ISBN 978-1-884446-05-4
  4. Пам'ятник на могилі Льва Руднєва.(рос.)
  5. Пам'ять народу.(рос.)
  6. 2ГИС.
  7. Меморіальні дошки Москви.(рос.)

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.