Леопольд Окулицький

Леопольд Окулицький (пол. Leopold Okulicki, псевдо Ведмедик пол. Niedźwiadek; 12 листопада 1898(18981112), Братучіци поблизу Бохні (на той час Австро-Угорщина) 24 грудня 1946) польський військовик, генерал, останній командувач Армії крайової.

Леопольд Окулицький
Leopold Okulicki
Прізвисько Ведмедик
Народження 12 листопада 1898(1898-11-12)
Братучіци, поблизу Бохні Австро-Угорщина
Смерть 24 грудня 1946(1946-12-24) (48 років)
Москва, СРСР
Національність поляк
Країна  Польща
Звання Бригадний генерал
Формування Армія Крайова
Командування Армія Крайова
Війни / битви
Нагороди
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Virtuti Militari (Золотий Хрест)
Virtuti Militari (Срібний Хрест)
Хрест Незалежності
Хрест Заслуги (Польща)
Медаль «Десятиліття здобутої незалежності»
Пам'ятна медаль за війну 1918—1921
Легіон Заслуг (Командор) (США)
Орден Білого Орла
okulicki.ipn.gov.pl
 Леопольд Окулицький у Вікісховищі

З життєпису

В 1910 році став членом напіввійськового Стрілецького союзу, в 1914 здав іспити на чин унтер-офіцера. В 1915 році вступив в полк Польських Легіонів, що входили до складу Австро-Угорської армії.

Перша світова війна та міжвоєнний період

Брав участь у Першій світовій і Радянсько-польській війнах. У міжвоєнний період залишився в армії, закінчив у 1925 році Вище військове училище в Варшаві, був штабним офіцером і вів викладацьку діяльність, цього ж року з відзнакою закінчив цей навчальний заклад і в чині капітана був направлений в Гродно на посаду офіцера штабу округу. Прослуживши там майже п'ять років і отримавши чин майора протягом року командував батальйоном в 75-му піхотному полку. Потім був направлений в Центр підготовки піхоти у Рембертові, де чотири роки викладав тактику майбутнім офіцерам польської армії.

Ще рік прослуживши у військах в чині підполковника був запрошений на роботу в Генеральний Штаб, де з 1936 по 1939 роки займався розробкою оперативного плану «Схід» («Wschód»), в якому детально опрацьовувалися дії Війська Польського у разі нападу СРСР.

Друга світова війна

Після початку Другої світової війни брав участь в обороні Варшави. Уник полону.

Вступив у підпільну організацію «Служба Перемозі Польщи» (пол. Sluzba Zwyciestwu Polski). Пізніше став комендантом лодзинського округу «Союзу збройної боротьби» а потім — комендантом цієї організації у Львові.

В 1941 був заарештований НКВС, утримувався у Луб'янській в'язниці в Москві. Після початку Радянсько-німецької війни і підписання угоди між Сікорським і урядом СРСР (Угода Сікорського-Майського), був звільнений і зайняв пост начальника штабу створюваної на території СРСР польської армії генерала Андерса. Пізніше був призначений командиром 7 Піхотній Дивізії. Пройшовши підготовку в Лондоні, був направлений на конспіративну роботу в окуповану Польщу.

У липні 1944 року став командиром другого ешелону Армії крайової. Тадеуш Бур-Коморовський призначив його своїм заступником і наступником. 27 липня 1944 був призначений Бур-Коморовським комендантом нової таємної організації під назвою NIE. Зберіг на нелегальному становищі в Варшаві конспіративні штаби NIE, зброю та боєприпаси, радіопередавачі.

Брав участь у Варшавському повстанні як начальник штабу АК. Після придушення повстання йому вдалося втекти разом з цивільним населенням.

3 жовтня 1944 був призначений Головним Комендантом Армії крайової. Зважаючи на неможливість продовження спрямованої проти НКВС і радянських військ широкомасштабної підпільної війни через втому населення, людських втрат та репресій з боку НКВС та польських органів державної безпеки, прийняв рішення про зміну стратегії боротьби. 19 січня 1945 на залізничному вокзалі в Ченстохові видав наказ про розпуск Армії крайової, наказавши зберегти на нелегальному становищі конспіративні штаби А. К., заховати в надійних місцях зброю і боєприпаси, ретельно законспірувати місцезнаходження радіопередавачів.

Арешт та загибель

Меморіальна дошка у Варшаві

У лютому 1945 року представники емігрантського польського уряду, що знаходилися в Польщі, більшість делегатів Ради Національної єдності (тимчасового підпільного парламенту) і керівники АК були запрошені «генералом радянських військ Івановим» (генералом НКДБ І. А. Сєровим) на «конференцію з приводу можливого входження керівників підпілля в новий уряд». Незважаючи на гарантії безпеки, 27 березня вони були заарештовані в Прушкуві і доставлені до Москви. Окулицький був засуджений до 10 років позбавлення волі.

Доля Окулицького після 1945 року не відома. 21 червня 1955 року уряди США і Великої Британії звернулися до Москви і Варшави з офіційними нотами з питанням про долю засуджених на «Процесі шістнадцяти», які не повернулися до того часу з СРСР. В результаті в жовтні 1955 і в 1956 роках радянська влада заявили, що Леопольд Окулицкий помер в тюрмі на Луб'янці 24 грудня 1946 року від серцевого нападу і паралічу, а його останки були спалені. Цю інформацію поставили під сумнів інші засуджені на процесі і до того часу звільнені з ув'язнення Адам Бень і Антоній Пайдак, які заявили, що Окулицкий був убитий: обидва вони чули, як в різдвяний святвечір, 24 грудня 1946 року його виводили з камери № 62 на розстріл.

Нагороди

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.