Лифине
Ли́фине — село в Україні, у Лебединській міській громаді Сумського району Сумської області. Населення становить 50 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Ворожбянська сільська рада.
| село Лифине | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна |
| Область | Сумська область |
| Район/міськрада | Сумський район |
| Рада | Лебединська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA59080110540089260 |
| Облікова картка | Лифине |
| Основні дані | |
| Населення | 50 |
| Поштовий індекс | 42240 |
| Телефонний код | +380 5445 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°45′33″ пн. ш. 34°32′51″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
157 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 42240, Сумська обл., Лебединський р-н, с. Ворожба, вул. Лебединська, 8 |
| Сільський голова | Кантор Юрій Леонідович |
| Карта | |
  Лифине | |
 Лифине | |
| Мапа | |
| |
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області.» увійшло до складу Лебединської міської громади [1]
Географія
Село Лифине знаходиться біля витоків річки Ворожба. Примикає до села Червоне, за 1,5 км розташовані села Хилькове і Лободівщина. Село оточене лісовими масивами.
Історія
Перші письмові згадки про хутір Ліфовщіну (Ліфовський) датуються 1778 роком. Тоді тутешні землі належали осавулу Алфьорову і тут жили 179 його підданих. У першій половині XIX в. хутір, як придане дружини Наталії Олександрівни, уродженої Сомової, перейшов у власність Дмитра Олександровича Хрущова (1825—1873 рр.) — громадського діяча ліберального спрямування.
В селі була побудована поміщицька садиба пана Хрущова, яка розмістилася на пагорбі над ставком. Головною спорудою був великий дерев'яний будинок, зведений на цегельному фундаменті. Навпроти нього розташувався флігель — типова слобожанська хата на дві половини. На захід знаходився господарський двір з дерев'яними службами, сараями, стайнями. З іншого боку від поміщицького будинку, на схилі пагорба, який спускався до ставка, був розбитий фруктовий сад. Його центральна алея вела до дерев'яного мосту. Подружжя Хрущових жили в садибі тільки влітку. Через деякий час через переслідування царської поліції сім'я змушена була виїхати за кордон. У 1876 році прах Д. О. Хрущова був перевезений в Лифине і похований у сімейному склепі.
Значний підйом Ліфінської економії стався в 1880-х роках. Тоді біля ставка з'явився спиртзавод (перебудований в 1906 р., зруйнований під час Німецько-радянської війни, в 1941 р.) і цегельний завод. Завдяки налагодженому виробництву цегли був переобладнаний весь садибний комплекс: в 1886 р. на господарському дворі звели двоповерхову казарму для працівників економії, одночасно побудовані цегляні стайні, млин і комора для зерна. Дерев'яний поміщицький будинок обклали цеглою, поруч звели флігель. На даху будинку з'явилися надбудови — башти і люкарни, таким чином будівля набула риси французького неоренесансу. Спочатку фасади були двобарвними: рожевий фон з білими деталями. Прямокутний у плані, витягнутий в меридіональному напрямку, будинок мав дивно цікаву і красиву архітектуру, багате зовнішнє обрамлення: фігурна цегляна кладка, з боку саду — шестиколонний портик з витонченими колонами. Характерною особливістю є великі прорізи вікон з вишуканим обрамленням ліпниною. Колись у Лебединському повіті було добре розвинене скляне виробництво, тому у вікнах було скло, а не слюда, щоб повніше використовувати природне світло і тепло.
Через кілька років після реконструкції будинку, в 1893 році, у північно-західному куті парадного двору, на краю пагорба, був побудований цегляний винний склад, який завдяки баштам на даху схожий на міні- замок.
Після жовтневого перевороту 1917 року садиба Хрущова була націоналізована і в 1927 році тут створена одна з перших на Сумщині комун — «Новий Світ». Можливо, саме завдяки цьому колишній поміщицький комплекс не був зруйнований, як сотні інших. Не останню роль у збереженні садиби зіграв і той факт, що тут влітку 1859 році гостював Т. Г. Шевченко.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках[2].
Відомі люди
У 1859 році Тарас Григорович Шевченко провів чотири дні в садибі пана Хрущова в селі Лихвине. Ночуючи в хаті садівника він під впливом чарівності природної краси написав вірш «Ой на горі ромен цвіте» та зробив декілька замальовок олівцем, а в урочищі неподалік хутора Новий смакував знаменитий Лебединський куліш.
Як живий свідок перебування Т. Г. Шевченко в Лифине росте вікова сосна. У 1964 році в будинку, де колись кілька днів жив Великий Кобзар, була відкрита музейна кімната, а на фасаді встановлено меморіальну дошку. Лебединський краєзнавчий музей організовував у Лифине автобусні екскурсії. Тепер же від цього будинку залишилися одні стіни. Зруйновано і колишні конюшні. Що ж до інших споруд садиби, то двоповерхова будівля керуючого в роки радянської влади використовувалося під школу, в одному з флігілей був фельдшерський пункт. Тому вони і добре збереглися.
Пам'ятки
Залишки садиби поміщика Хрущова. Палац володаря — в аварійному стані.
Садиба Хрущьових
Садиба Хрущьових, винний склад
Садиба Хрущьових, флігель
Садиба Хрущьових,стайня з контрфорсами
Садиба Хрущьових, руїни спиртзаводу
Садиба Хрущьових, будинок де зупинявся Т. Шевченко
Садиба Хрущьових, старезна сосна
Примітки
- Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 25 жовтня 2021.
- стор 82-83 Голодомор на Сумщині. Спогади очевидців. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 березня 2015.