Лозова (Тернопільський район)

Поблизу Лозової виявлено археологічні пам'ятки трипільської та давньоруської культур.

Назва села походить від місця розташування — у лозах, верболозах. Перша письмова згадка припадає на 1463 рік, де описується поділ маєтності між збаразькими князями — Василієм, Семеном і Солтаном. Згідно з актом поділу село належало до Василія, а в другій половині XVI століття було власністю Олександра Збаразького.

У XVI століття поблизу села проходив польсько-литовський кордон і до кінця XIX століття біля Лозової і Шляхтинців зберігався прикордонний стовп, поділений на чотири частини: у верхній частині правої сторони було зображено голову вола, у нижній частині — однораменний хрест; у верхній частині лівої сторони — двораменний хрест, у нижній — будинок.

Поряд із селом проходив Кучманський шлях і ймовірно, що через часті напади татар село не змогло чисельно зростати. Зокрема, у наступній згадці про заселеність території на початку XVII століття подають дані, що село налічувало 41 будинків.

При головній дорозі стояла церква Святого Михайла, дах якої був вкритий гонтою, з окремою дзвіницею, яка збудована у 1656 році. Її ймовірно збудував один з князів Вишневецьких, який володів селом. Поряд був старий цвинтар. Зараз на цьому місці знаходиться сільрада та правління сільськогосподарського підприємства. Через дорогу на більш вищому місці у 1862 р., збудований костел св. Станіслава із дзвіницею, обгороджений кам'яним муром. З невідомих досі причин у 1917 році церква була розібрана.

До кінця XIX століття земельна власність належала графині Ол. Борковській, у 1910 році, — Володиславу Федоровичу — громадсько-політичному і культурно-просвітницькому діячеві.

У 1880 році в селі мешкало 745 осіб, з них 145 греко-католиків, 600 латинників. Попри те, розмовною мовою була українська. У селі були однокласна школа, фільварок, водяний млин, ставок і корчма.

У 1932 році працювала двокласна школа і млин, який вже був моторно-бензиновий.

У польському народному домі активно діяли осередки польських товариств: «Малопольське землеробне товариство», «Добровільна пожежна охорона», «Союз сільських господинь», «Товариства школи народної», «Союз стрільців». Особливий статус мала організація «Союз стрільців», що тероризувала українське населення села та навколишніх сіл. Власністю товариства землеробів була цегольня. Цікавий артефактом її діяльності є цегла з латинським логотипом «lozova», з якої збудовано народний дім, школу (1912 р.), деякі приватні будинки.

1 серпня 1934 року в рамках реформи було утворено гміну з центром в Лозовій, куди ввійшли: с. Байківці, с. Курники, с. Шляхтинці, с. Русанівка, с. Стегниківці.

З приходом радянської влади почалися репресії. 10 лютого 1940 року відбулось примусове виселення з села, що стосувалося польського населення (військових осадників, вартової охорони лісів і членів їх сімей), хоча туди потрапили й українці та змішані сім'ї. Внаслідок цього з Лозови депортували 98 осіб.

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 24 уродженці села. В ОУН і УПА перебували, загинули та були репресовані радянською владою 15 осіб.

Трагічні були для лозівчан дні святкування католицького Різдва. В ніч з 28 на 29 грудня 1944 року в селі було вбито 106 осіб, здебільшого поляків за національністю. Деякі польські джерела вказують, що напад здійснила сотня УПА «Бурлаки», яка чотири дні перед тим провела таку акцію у селі Ігровиця. Згідно зі спогадами офіцера КДБ Дмитра Чернігівського, цю акцію провів підрозділ НКВС, переодягнений на бандерівців. В користь цього твердження є такі факти: нападники розмовляли російською мовою; у селі тоді відбувся бій між цією так званою «сотнею» та базою «стрибків». Через кілька годин прибув бронепоїзд, який обстріляв село. Цікаво, що під час цього бою втрат з обох сторін не було. Стає очевидним, що НКВС використав назву легендарної сотні «Бурлаки», щоб очорнити українську визвольну боротьбу в особі ОУН і УПА та зіткнути у збройному протистоянні український та польський народи. 31 грудня відбулося поховання лозівчан у братській могилі.

Протягом першої половини 1945 року ті, хто вважав себе за поляка, виїхали до Польщі, оскільки ознакою національності вважалося римо-католицьке віросповідання, хоча багато з них не знали польської мови та спілкувалися українською. На їх місце прибули українці, депортовані з етнічних земель, які внаслідок офіційної домовленості між СРСР та Польщею, відійшли останній. Це були українці з Грубешівського, Любачівського, Рава-Руського, Сяноцького, Сокальського, Ярославського та Томашівського повітів.

8 червня 1947 року в селі Лозова допитано та побито емгебістами учнів 4-го класу, які ніби то написали кличі проти Сталіна на залізничному мості. 5 липня 1947 року відбувся бій між групою більшовиків та чотирма повстанцями. 10 серпня 1947 року в селі МДБ кількістю 150 осіб провели велику облаву, під час якої викидали з горищ та стодол усе збіжжя та солому.

у 1948 році костел став функціонувати як церква, яку у 1960-х роках закрили, зробивши склад для колгоспних потреб. Проте і після цього комуністичне керівництво району не зупинилось. У 1975 року величну будівлю костелу (церкви) зруйнували як таку, що не має архітектурного та історичного значення. До цього не в останню чергу мали відношення дехто із господарників, яких «благословило» на це районне керівництво. Згадкою і єдиним пам'ятником залишились каштани, що колись росли біля храму. Одночасно зникли фігури, що були звезені на шляхтинецький цвинтар, як непотріб.

У 1980 році в Лозовій збудували телевежу висотою 256 м.

На місці церкви (костелу), у 1987 році, збудували середню школу, а поряд у 1999 році церкву святих Петра і Павла. Встановлено пам'ятний хрест для захисту від стихійних лих.

11 лютого 1990 року в селі створений осередок Народного руху України, за ініціативи якого був створений оргкомітет по будівництву церкви та відновлена фігура Божої матері біля залізничної зупинки.

18 червня 1995 року відбулось перезахоронення із сотні вояків «Бурлаки», які загинули навесні 1945 року у шляхтинецькому лісі в бою з каральним загоном. Їх виявили на обійсті Андрія Мацка.

Рішення сесій сільської ради №8/6/11 «Про затвердження офіційної символіки Байковецької територіальної громади, сіл Байковецької територіальної громади та Положення про зміст, опис Гербів, Прапорів Байковецької територіальної громади, сіл Байковецької територіальної громади та порядок їх використання» від 26.02.2021

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 666 осіб, з яких 315 чоловіків та 351 жінка[2].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 649 осіб[3].

Попередній герб та прапор були затверджені 21 грудня 2017р. рiшенням №496 XXVIII сесії сільської ради VII скликання[5].Автор — С. Ткачов.

Сучасна символіка села була затверджена. рiшенням сесії сільської ради.26 лютого 2021 року [6]

В селі є церква святих Петра і Павла (1999, мурована).

Встановлено пам'ятний хрест для захисту від стихійних лих.

Діють загальноосвітня школа I-III ступенів, Будинок культури, бібліотека, ФАП, ветеринарна дільниця.

23 грудня 2017 року «Програма USAID Ukraine» відкрила першу сільську автоматизовану обсерваторію у Байковецькій об'єднаній громаді. В селі Лозова оснастили опорну школу астрономічним спорядженням. Завдяки потужному телескопу, планетарію та спеціальному комп'ютерному забезпеченню школярі та дорослі зможуть побачити космос зблизька. Окрім шкільних занять, астрономічний гурток мають можливість відвідувати близько 30 дітей з усієї громади. При цьому, приймати у себе охочих дітей тут готові із Тернополя та сусідніх областей[7].

• Бігус М., Мельничук Б. Лозова // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 386—387. — ISBN 966-528-199-2.

• Стефанишин О. М. «Археологічні пам'ятки басейну р. Гніздичної», — Київ, 1994.,(Збірник матеріалів першої Всеукраїнської студентської конференції Фонду Тараса Шевченка).
• «Шляхами Золотого Поділля», — Філадельфія, 1983.
• Теодорович П. И. «Историко — статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии». — Почаев.