Лорейн Дей

Лорейн Дей, уроджена Ла Рейн Джонсон[8], народилася в Юті 13 жовтня 1920 року (деякі джерела вказують на іншу дату народження — 13 жовтня 1917[9]) в сім'ї мормонів. У Лорейн була велика сім'я, що включала вісім дітей. У шість років після перегляду першого в її житті фільму у дівчинки з'явилася мрія стати акторкою.

У 1931 році сім'я Лорейн переїхала в Каліфорнію, де і почалася її акторська кар'єра. Її дебют у кіно відбувся в 1937 році у фільмі «Стелла Даллас», де у неї була епізодична, не зазначена в титрах роль[10]. Далі послідували ряд ролей у вестернах кінокомпанії RKO, де вона знімалася під псевдонімом Лорейн Гейс або під справжнім ім'ям. В 1939 році вона підписала контракт з «MGM», де вже працювала актриса Рита Джонсон, тому Лорейн для свого сценічного псевдоніма взяла прізвище свого вчителя акторської майстерності Еліаса Дея в знак подяки. У тому ж році вона з'явилася у фільмі «Викликаючи доктора Кілдара», де зіграла медсестру Мері Ламон, роль якої пізніше вона виконала ще в семи фільмах про доктора Кілдара.

Кар'єра Дей на студії MGM не склалася, оскільки їй завжди давали непомітні ролі другого плану у фільмах середнього рівня. Потрапити у велике кіно їй вдавалося лише зрідка, коли керівництво MGM «позичав» акторку іншим студіям. Так вона зіграла помітну роль в трилері Альфреда Хічкока «Іноземний кореспондент», який вийшов на екрани в 1940 році. У тому ж році Лорейн замінила захворілу Френсіс Ді у фільмі Едварда Смолла «Мій син, мій син!», після виходу якого журнал «Life» назвав її багатообіцяючою молодою акторкою, а власники кінотеатрів виділяли її ім'я на афішах.

З 1942 по 1947 роки акторка була одружена співаком Реєм Хендріксом, а в 1947 році вона вийшла заміж за Лео Дьюрочера, менеджера бейсбольних команд «Бруклін Доджерс» і «Нью-Йорк Джайентс», в цьому шлюбі Лорейн народила сина Крістофера і дочку Мішель. Дей раніше не була прихильницею цього виду спорту, але завдяки шлюбу з Дьюрочером стала відома як «перша леді бейсболу». Вона часто супроводжувала команду «Джайентс» на матчі, відвідала її весняні збори на Кубі, брала інтерв'ю у гравців для телебачення і навіть написала у 1952 році книгу «День з „Гігантами“». Хоча після розлучення з Дьюрочером в 1960 році Дей зізналася, що бейсбол ніколи по-справжньому не любила.

У 1961 році Лорейн вийшла заміж за телевізійного продюсера Майкла Грілікса, який став батьком її двох дочок, Джіджі і Дані. Після їх народження Дей перестала зніматися в кіно і в наступні роки з'являлася зрідка лише на телебаченні. У неї були ролі в таких серіалах як «Година Альфреда Хічкока», «Правосуддя Берка», «ФБР», «Лу Грант», «Човен кохання», «Острів фантазій» і «Вона написала вбивство», де в 1986 році вона зіграла свою останню роль. Крім виховання дочок Дей також була активісткою в Церкві Ісуса Христа Святих останніх днів.

Після смерті чоловіка в березні 2007 року акторка переїхала до дочки в місто Івінс в штаті Юта. Там вона і померла 10 листопада того ж року у віці 87 років.

За внесок в кіноіндустрію Лорейн Дей удостоєна зірки на Голлівудській алеї слави на Голлівуд-бульвар 6676.