Альфред Гічкок

Альфред Гічкок народився 13 серпня 1899 року в Лейтонстоуні, район східного Лондона. Його назвали на честь батькового брата Альфредом. Його батько працював бакалійником. Альфред виховувався католиком і навчався у Єзуїтській класичній школі Святого Ігнатія у Стемфорд Гіл[4][5]. Гічкок протягом усього життя боявся поліцейських і жодного разу не сів за кермо автомобіля через те, що у п'ятирічному віці за невелику провину на прохання батька його замкнули на кілька хвилин у камері відділення поліції.

Він навчався у Лондонському університеті на інженера, а з 1920 року працював на кіностудії. Спочатку до його завдань входило малювання карток з іменами акторів для титрів, потім він став складати сценарії і асистувати режисерам. У 1927 році зняв перший трилер «Квартирант». Йому належить перший британський звуковий фільм, що мав успіх у прокаті, — «Шантаж» (1929).

Зі своєю майбутньою дружиною, кіномонтажницею Альмою Ревілль, Гічкок познайомився у 1923 році на зйомках фільму «Жінка — жінці» (англ. Woman to Woman). Вони одружилися у 1926 році і прожили разом до смерті Гічкока у 1980 році. У 1928 році Алма Ревілль народила йому єдину дитину — дочку Патрицію Гічкок, яка стала актрисою.

З початком Другої світової війни виробництво фільмів у Великій Британії припинилося, і Гічкок поїхав до Голівуду (1939). Він став працювати на зіркового продюсера Девіда Селзніка, який часто втручався у творчий процес, але в той же час забезпечував фінансування і хорошу пресу. Завдяки його зв'язкам перший американський фільм Гічкока «Ребекка» виграв «Оскара» як найкращий фільм року.

У 1940-ві роки Гічкок знімав приблизно по фільму щороку, а з 1948 року сам же їх і продюсував. Його улюбленими акторами були Кері Грант, Джиммі Стюарт, Грейс Келлі. Піку своєї кар'єри Гічкок досяг у 1950-ті роки з великобюджетними текніколоровими проєктами — іноді чисто комедійними («Неприємності з Гаррі», «Спіймати злодія»), іноді передбачаючи естетику «бондіани» («На північ через північний захід»). Починаючи з 1950-их років режисер активно працював на телебаченні (серіал «Альфред Гічкок представляє»).

Після фільмів «Вікно у двір» (1954) і «Запаморочення» (1959), які своїми нестандартними рішеннями, оповідальним і глибоким психологізмом вплинули на європейський артгауз, режисер став застосовувати ще більш експериментальні, навіть шокуючі прийоми. Гучні картини «Психо» (1960) і «Птахи» (1963) стоять у творчості Гічкока осібно, іноді їх визначають як фільми жахів.

Альфред Гічкок часто хотів перетворити глядачів його фільмів на вуаєристів, викликаючи розмитість межі між провиною та невинуватістю. Час від часу виражав це безпосередньо. У фільмі «Вікно у двір» Джеффріс (грав Джиммі Стюарт) більшість часу шпигує за певною людиною. Ларс Торвальд (якого грає Реймонд Берр), стаючи, нарешті, лицем до лиця, питає: «Що вам від мене треба?». Берр може запитати про це ж аудиторію…

Починаючи з фільму «Марні» (1964), роботи Гічкока приймалися публікою і критиками вельми стримано. Незважаючи на критичне ставлення до комерційного голлівудського кіно, Гічкока боготворили критики французької «нової хвилі». Франсуа Трюффо не тільки помітив авторський погляд за ширмою розважального кіно, він зняв кілька фільмів, наслідуючи Гічкока, і опублікував книгу інтерв'ю зі своїм кумиром. Сильним впливом Гічкока відзначені також фільми Шаброля і Браяна Де Пальми.

У 1979 році Гічкок отримав премію Американського кіноінституту «За видатний внесок в кіномистецтво». В кінці свого життя Гічкок разом зі сценаристами Джеймсом Костігану і Ернестом Леманном працював над сценарієм до шпигунського трилера «Коротка ніч». Проте, фільм так і не був знятий. Головним чином це було викликано погіршенням здоров'ям режисера і проблемами, пов'язаними зі здоров'ям його дружини Альми, з якою стався інсульт. Сценарій був надрукований посмертно. Помер у Лос-Анджелесі 29 квітня 1980 року. Його похорон проходив в католицькій церкві на Беверлі-Гіллз. Тіло Гічкока було кремоване, а попіл розвіяний над Тихим океаном[6][7].

Надихаючись картинами німецьких експресіоністів (Мурнау та Фріца Лянґа), Гічкок почав працювати в кіно — спочатку в Англії, а з 1939 року в США. Вперше на творчість Гічкока звернули серйозну увагу критики французької «нової хвилі». Франсуа Трюффо першим достеріг авторський погляд за ширмою розважального кіно. Життєвий доробок Гічкока — 55 повнометражних фільмів, багато з яких стали класикою світового кінематографа, 21 телефільм для серії «Альфред Гічкок представляє» і два документальні фільми (обидва в 1944 році). Ще дві кінороботи залишилися незавершеними. Альфред Гічкок донині залишається одним із найповажаніших та найпопулярніших кінорежисерів.

Гічкок відомий також своїми камео. Він обожнював з'являтися в епізодах своїх фільмів: чи в образі перехожого, чи в образі вуличного роззяви. Він з'являвся майже у всіх своїх пізніх фільмах. Загалом, Гічкок (особливо в пізні роки) прагнув створити навколо себе містичну атмосферу, оточував себе ореолом таємничості.

Фільми Гічкока засновані на страхові й саспенсі. Серед улюблених кінематографічних прийомів Гічкока зйомка «з очей» персонажа. Гічкоку також приписується винайдення техніки надшвидкого монтажу, яскраво продемонстрованого в знаменитій сцені вбивства в душі у фільмі «Психо». Зараз цю манеру монтажу часто називають «MTV-монтажем», бо в 1990-х її широко задаптували режисери відеокліпів, що демонструвалися на телеканалі MTV. Такий монтаж став також часто застосовують у трейлерах.

Також відзначено, що Гічкок полюбляв знімати в головних ролях «холодних» білявок (Ґрейс Келлі, Веру Майлз, Кім Новак, Джанет Лі, Тіппі Гедрен, Клод Жад).

Гічкок продумував сценарії своїх фільмів до найменших подробиць. За його словами, в нього в голові фільм складалася ідеальна версія картини, а на знімальному майданчику зазвичай доводилося йти на компроміси, внаслідок яких фільм втрачав 40 % початкової якості. Режисер відомий також зневажливим ставленням до акторів. Для нього актори мали значення не більше, ніж декорації. Натякаючи на порівняння Гічкоком акторів із худобою, Керол Ломбард одного разу з'явилася на зйомки фільму «Пан та пані Сміт» з коровами[8]. Щоправда, Гічкок відмовлявся від такого порівняння, стверджуючи, що його слова означали лише, що до акторів слід ставитися як до худоби.

Режисерський почерк Гічкока складався під впливом німецьких експресіоністів і російського (радянського) кіно; його фільми 1940-х перетинаються з нуаром. На його творчість вплинули Ейзенштейн, Пудовкін, Мурнау (Гічкок навіть написав про останнього статтю) і Девід Ворк Гріффіт. Він уважно прочитав книгу В. І. Пудовкіна «Техніка і зйомка фільмів», до якої увійшли найвідоміші на той момент статті російського режисера в англійському перекладі.

Він дуже дбайливо працював зі звуком, використовуючи несподівані ефекти для посилення того, що показано на екрані. Тій же меті служить оригінальна музика, як правило, написана Бернардом Геррманном.

Інгрід Бергман, характеризуючи його методи роботи, писала:

- «Його режисерська досконалість полягає в умінні все підготувати заздалегідь. Немає нічого такого, чого б він не знав про свій фільм іще до того, як почне його знімати. Кожен штрих, кожен елемент декорації він спочатку готує в мініатюрі, а потім вже відтворює в студії. Йому не завжди навіть треба дивитися в об'єктив, він говорить: „Я знаю, як це виглядає“. Я не знаю жодного режисера, який працював би так, як він». Джанет Лі згадуючи роботу над фільмом «Психо», казала:

«Ретельно продумано було все: гардероб, чемодан, то, що я покладу в цей чемодан, залишаючи роботу. Він показав мені макети мізансцен, особливо готелю на початку фільму, і сказав, як саме кінокамера увійде в вікно і як вона буде стежити за героями, — і все це заради лаконічних ефектів».

Дональд Спото, автор капітальної праці про його життя і творчість, вважав фільми зрілого Гічкока «персональним екзорцизмом», спробою терапевтичної проекції екзистенційного замішання («боргу, сексу, їжі і знищення»), що виникає в напрузі між двома типовими жінками свого життя і свого часу — Матір'ю-Дружиною (мати, його дружина Альма) і Кінозіркою (від Ґрейс Келлі до Тіппі Гедрен)[9].

Розглядаючи творчість Гічкока з позицій лаканівського психоаналізу, Славой Жижек поділяє його найвідоміші фільми на тематичні трилогії[10]:

• «Не та людина» (1956), «Запаморочення» (1958), «На північ через північний захід» (1959) — три фільми, в яких головних героїв вважають не тими, ким вони є насправді.
• «Запаморочення», «На північ через північний захід» та «Психо» (1960) — головні герої намагаються штучно заповнити порожнечу, спричинену смертю коханої жінки («Запаморочення»), загадковою фігурою неіснуючої людини («На північ через північний захід») та смертю матері («Психо»), причому в останньому випадку Норман Бейтс намагається воскресити матір, зайнявши її місце в реальності.
• «На північ через північний захід», «Психо» та «Птахи» (1963) утворюють трилогію про порожнечу та дисбаланс у сімейних стосунках: відсутність постаті батька компенсується болісно роздутим материнським супереґо. Владна мати головного героя у всіх трьох фільмах ставиться до нього як до своєї власності, і своїм втручанням руйнує його спроби вибудувати повноцінні стосунки з іншими жінками[11].

Сучасники Гічкока кажуть, що спочатку він видавався милою людиною, але довго терпіти його як співрозмовника було неможливо[12]. У дитинстві Гічкок був відлюдником, відстороненим від інших дітей[12]. Автор книги «Темна сторона генія» біограф Гічкока Дональд Спото показує його як жорстоку, боягузливу людину[13].

Гічкок був педантом: наприклад, біографії героїв у фільмах розробляв із особливою ретельністю, не пропускаючи жодної дрібної деталі[14].

Альфред мав досить специфічне почуття гумору. Він міг подарувати чотириста копчених рибинок людині, якій був огидний запах риби[15]. При зйомках фільму «39 сходинок» головним героям довелося проходити весь день у наручниках, тому що режисер, за його твердженням, згубив ключі від них[15]. Відомий також випадок, коли Гічкок подарував Мелані Гріффіт, коли та була в п'ятирічному віці, ляльку з обличчям її матері актриси Тіппі Гедрен, яка лежала в іграшковій труні. Причиною такого подарунка став конфлікт, що трапився на знімальному майданчику між Гедрен і Гічкоком[15]. Гічкок також любив розсаджувати гостей на спеціальні подушки, що видавали непристойні звуки[15]. Одного разу він пожартував над батьком письменниці Дафни дю Морьє — актором Джералдом дю Морьє, запросивши його в гості на маскарад. Всім іншим гостям він сказав, що це буде офіційний вечір. В результаті весь вечір Морьє провів серед смокінгів у костюмі турецького султана. Гічкок посилав актрисі Вірі Майлз букети чорних троянд і листи, написані нібито шанувальником-маніяком. Відзначається, що знайомі й колеги Гічкока звикли до його бундючних риторичних питань, які він ставив виключно заради власної розваги.

Ще на зйомках картини «Леді зникає» актриса Маргарет Локвуд помітила, що після чаю, ранкового або полуденного, Гічкок кидав чашку через плече і чекав, поки вона розіб'ється. Ця звичка збереглася у нього на все життя, і він говорив, що це «добре для нервів. Знімає напругу. Набагато краще, ніж лаяти акторів». Гічкок протягом усього життя боявся поліцейських, і жодного разу не сів за кермо автомобіля через те, що в дитинстві за невеликий проступок за порадою батька його замкнули на десять хвилин у камері відділення поліції. Після того, як його випустили, поліцейський сказав йому, що саме так карають поганих людей. Надалі через острах поліцейських багато його фільми були побудовані на підсвідомому страху перед несправедливим звинуваченням і переслідуванням.

Інгрід Бергман, яка довгий час підтримувала з ним дружні стосунки, писала про нього: "Його гумор, його гострий розум викликають захоплення. Думаю, він любить цілком реальних людей. Якщо на зйомках хто-небудь дошкуляв йому, він починав з ним розмову у властивій йому двозначній манері. Цілком начебто нормальна бесіда на ділі оберталася на цілковиту нісенітницю. Таким шляхом він позбувався непроханих гостей ". Марлен Дітріх, яку Гічкок вражав своїм спокоєм і авторитетом, виділяла такі його якості: «Він зачаровує, захоплює, завжди володіє собою. Зачаровує, не докладаючи до цього жодних зусиль. І разом з тим, він сором'язлива людина».

Гічкок страждав овофобією (або яйцефобією) — острахом перед предметами овальної форми. Гічкок дуже нервував при вигляді курячого яйця, поданого офіціантом.

Альфред Гічкок напам'ять знав назви і розташування нью-йоркських вулиць, а також графік руху поїздів у більшості штатів.

Коли у дружини Гічкока стався інсульт, він весь час, поки його дружині робили медичні процедури, просидів в ресторанчику навпроти. Надалі він ніколи не наближався до цього ресторанчика, пам'ятаючи всі ті почуття, які він пережив, коли його дружина потрапила в лікарню.

Альфред Гічкок боявся дивитися свої фільми. «Мене лякають мої власні фільми, — говорив він. — Я ніколи не ходжу на їх перегляд. Я не знаю, як люди можуть витримувати перегляд моїх фільмів».

Королева Єлизавета II в 1980 році, за 4 місяці до смерті режисера, нагородила його званням лицаря-командора Ордену Британської імперії, що надало йому право вживати титул «сер», попри те, що в 1956 році Гічкок набув громадянства США.

На його честь названо астероїд головного поясу 7032 Гічкок, відкритий 3 листопада 1994 року.

На стіні станції метро Лейтонстоун були викладені 17 мозаїк, які представляють фрагменти з фільмів Гічкока.

У 1993 році біля місця, де раніше був родинний будинок Гічкока, встановлена табличка з написом: Альфред Джозеф Гічкок, відомий кінорежисер, народився недалеко від цього місця за адресою 517 Гай-Роуд, Лейтонстоун 13 серпня 1899 року. Помер 29 квітня 1980.

За своє життя Альфред Гічкок зняв 55 повнометражних кінофільмів, багато з яких стали класикою світового кінематографу. Крім того, Альфред Гічкок зняв ще 21 телефільм для серії «Альфред Гічкок представляє» і два документальні фільми (обидва у 1944 році), ще 2 кінороботи залишилися незавершеними.

Камео — епізодичні ролі Альфреда Гічкока, зіграні ним у власних фільмах, що стали частиною фірмового стилю режисера[17][18][19]. Вперше Гічкок з'явився в кадрі у своєму фільмі «Квартирант»: коли для однієї зі сцен режисерові знадобилися додаткові виконавці, він вирішив спробувати себе як актор. Всього Гічкок зіграв більше тридцяти камео у власних фільмах.

У серії інтерв'ю з Франсуа Трюффо Гічкок розповідає, що воліє з'являтися на екрані в самому початку фільму. У такому випадку глядачі, знайомі зі звичкою режисера з'являтися у власних фільмах зможуть розслабитися від пошуків метра на екрані та зосередитися власне на фільмі.

Опис камео

• 1937 — «Молодий та невинний»: Гічкок з'являється в образі репортера-фотографа (одна із найдовших його ролей).
• 1940 — «Іноземний кореспондент»: Коли Джоел Маккрі на початку фільму покидає Лондонський готель, Гічкок не поспішаючи йде йому назустріч і читає газету.
• 1940 — «Ребекка»: Можна помітити в сцені, де Джек Фавелл телефонує незадовго до закінчення фільму.
• 1941 — «Підозра»: Кидає листа в поштову скриньку на вулиці (дальній план).
• 1941 — «Містер і місіс Сміт» — перехожий, що затримує містера Сміта.
• 1943 — «Тінь сумніву»: пасажир у потязі, який грає в карти.
• 1943 — «Рятувальна шлюпка»: У газеті, в рекламному модулі засоби для схуднення.
• 1946 — «Лиха слава»: Випиває келих шампанського на прийомі та швидко йде.
• 1947 — «Справа Парадайна»: Людина з контрабасом, що виходить з поїзда.
• 1948 — «Мотузка»: Дві появи: (1) Йде по вулиці у супроводі жінки одразу після початкових титрів. (2) Його знаменитий профіль над написом Reduco (фіктивна торгова марка втрати ваги, використана раніше у фільмі «Рятувальна шлюпка») виникає на червоній миготливій неоновій вивісці, яку видно з вікна квартири (одне із найнепримітніших камео Гічкока).
• 1949 — «Під знаком козерога»: З'являється двічі — спочатку на міській площі під час параду в синьому пальто та коричневою капелюсі, потім на сходах резиденції губернатора.
• 1950 — «Страх перед сценою»: Йде вулицею та обертається, аби поглянути на Джейн Ваймен.
• 1951 — «Незнайомці в потягу»: Намагається сісти в поїзд з величезним контрабасом .
• 1953 — «Я сповідаюся»: На сходовому майданчику (в перших кадрах фільму).
• 1954 — «Вікно у двір»: Заводить годинник в квартирі музиканта. (26хв 20сек)
• 1954 — «У випадку вбивства набирайте „М“»: На фотографії однокурсників з організатором та виконавцем убивства. (13хв 13сек)
• 1955 — «Спіймати злодія»: Сидить поряд з Кері Грантом в автобусі.
• 1955 — «Неприємності з Гаррі»: Йде повз лімузин, припаркований поряд із виставкою картин.
• 1956 — «Людина, що знала надто багато»: Один з глядачів акробатичної вистави на ринку в Марракеші.
• 1958 — «Запаморочення»: Перетинає вулицю.
• 1959 — «На північ через північний захід»: Практично на самому початку фільму: намагається вскочити в автобус, але спізнюється.
• 1960 — «Психо»: Проходить навпроти офісу Джанет Лі в ковбойському капелюсі.
• 1963 — «Птахи»: Виходить з зоомагазину з двома песиками.
• 1964 — «Марні»: Виходить з номера в готелі.
• 1966 — «Розірвана завіса»: Сидить у холі готелю з дитиною на правому коліні. Пересаджує дитину на інше коліно. Витирає коліно рукою, опускає руку і робить кумеднний жест.
• 1969 — «Топаз»: У приміщенні аеропорту його притискають до інвалідного візка, підводиться, вітається з якимось чоловіком і йде.
• 1972 — «Безумство»: Стоїть у центрі натовпу слухачів, єдиний, хто не аплодує оратору.
• 1976 — «Сімейна змова»: Його знаменитий силует видно крізь двері бюро реєстрації народжень та смертей.

• Гічкок // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Альфред Гічкок на сайті British Film Institute (англ.)
• Альфред Гічкок на сайті IMDb (англ.)
• Альфред Гічкок на сайті All Movie Guide (англ.)
• Альфред Гічкок на сайті Screenonline Британського інституту кінематографії (англ.)

1. LIBRIS — 2012.
   d:Track:Q1798125
2. Gumshoes, Dubliners and Deneuve // The New York Times / D. Baquet — Manhattan, NYC: The New York Times Company, A. G. Sulzberger, 2009. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
   d:Track:Q5245997d:Track:Q54837d:Track:Q60d:Track:Q24743245d:Track:Q2529982d:Track:Q9684d:Track:Q11299
3. Alfred Hitchcock | Biography, Films, & Facts | Britannica
4. Death and the Master. Vanity Fair. April, 1999. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 30 грудня 2010.
5. Welcome to St. Ignatius College. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 5 березня 2008.
6. Alfred Hitchcock Dies; A Master of Suspense; Alfred Hitchcock, Master of Suspense and Celebrated Film Director, Dies at 80 Increasingly Pessimistic Sought Exotic Settings Technical Challenges Became a Draftsman Lured to Hollywood, The New York Times (30 April 1980, Wednesday).
7. Alfred Hitchcock Dies; A Master of Suspense; Alfred Hitchcock, Master of Suspense and Celebrated Film Director, Dies at 80 Increasingly Pessimistic Sought Exotic Settings Technical Challenges Became a Draftsman Lured to Hollywood. The New York Times. 30 квітня 1980. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 7 березня 2008.
8. Mr. and Mrs. Smith (1941). Internet Movie Database. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 4 березня 2008.
9. Spoto D. The Dark Side of the Genius: The Life of Alfred Hitchcock. London: Plexus, 1994. P. 289—290.
10. Slavoj Žižek. Looking Awry: An Introduction to Jacques Lacan Through Popular Culture. 2nd ed. Massachusetts Institute of Technology Press, 1992. ISBN 978-0-262-74015-9. Pages 87-107
11. Найвідоміший випадок Нормана Бейтса, якого направляє голос покійної матері та наказує йому вбивати жінок, які його приваблюють
12. Обратная сторона гения (російською). Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 13 травня 2012.
13. Какой он, Альфред Хичкок? (російською). Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 13 травня 2012.
14. Какой он, Альфред Хичкок? » Педант (російською). Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 13 травня 2012.
15. Какой он, Альфред Хичкок? » Специфический юмор Альфреда Хичкока (російською). Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 13 травня 2012.
16. Top 250 IMDb (стан: 27 березня 2014)
17. Перелік та відеосеквенції
18. Cameo picture gallery from Filmsite.com
19. A list of the cameos at Empire magazines website