Лохвицький повіт

За даними Генерального межування (1859) площа Лохвицького повіту становила 2 342,98 квадратних версти.

Територією повіту протікали річки Сула з притоками Лохвиця, Сулиця, Многа, Артополог.

У 1912 році Лохвицький повіт включав 260 населених пунктів, а населення повіту становило 172 613 жителів.

Лохвицький повіт був утворений у 1781 році.

Лохвицький повіт Полтавської губернії на карті 1821 року.

Лохвицький повіт утворився із частин трьох полків: Лубенського, Прилуцького й Гадяцького. До першого з них належали такі сотні, що потім увійшли в повіти: три Лохвицькі, дві Сенчанські, Чорнуська, Городищенська і Куріньківська; до Прилуцького — Варвинська сотня; до Гадяцького — Рашівська і дві Комишнянських. Майже у повному складі до Лохвицького повіту увійшли Лохвицька, Сенчанська, Чорнуська, Куріньківська і у більша частина Варвинської сотні, а решта з вище зазначених дали Лохвицькому повіту лише незначні ділянки території[1].

Спершу перебував у складі Чернігівського намісництва.

Ліквідований у грудні 1796 року.

Відновлений у 1802 році у складі Полтавської губернії.

На початку 19 століття у повіті, серед платників податків, налічувалося 45116 осіб, з них 39 купців християнської віри, 285 міщан, 90 міщан-євреїв, 24621 козаків, 19750 поміщичих селян. У повіті було 9 волостей й одне староство. Налічувалося 69 церков, 81 священиків, 126 церковнослужителів, 120 євреїв. У селах Сенчі, Чорнухах й Варві було більш ніж по 3 церкви. Єдиний кам'яний будинок повіту знаходився у маєтку генерал-майора Милорадовича у Вороньках. У повіті було також 645 вітряків, 167 винокурень. Ярмарки були у Варві (3) та Сенчі (4). [2]

22 січня 1918 року на І-му з'їзді Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів Лохвицького повіту було проголошено радянську владу й обрано виконавчий комітет.

У 1923 році Лохвицький повіт був остаточно ліквідований.

Стара світлина з фабрикою Дунаєвського

У 1910 році в Лохвицькому повіті налічувалось 3 винокурні, шкіряний завод, махоркова фабрика, 5 парових млинів, 40 млинів з різними пристроями, 26 просорушок, 12 топчанів, 4 заводи мінеральних вод, 10 цегляних заводів, 3 механічні майстерні, фабрика олійних фарб.

З приходом радянської влади (1920) у повіті було націоналізовано близько 30 підприємств, 60 тисяч десятин землі.

Станом на 1895 рік у Лохвицькому повіті діяло 32 народних училища і 17 амбулаторій.

У 1913 році в повіті функціонували вже 158 шкіл (9 996 учнів), на 15 лікарняних дільницях працювало 16 лікарів і 27 фельдшерів.

З початком радянської влади у повіті діяли 185 трудових шкіл (16 тисяч учнів), 12 дитячих садків, 6 дитячих будинків, 4 професійні школи, 43 хати-читальні, 19 шкіл для дорослих, 86 просвіт, 15 бібліотек з центральною книгозбірнею, 32 хори, краєзнавчий музей.

Станом на 1886 рік налічував 271 сільську громаду, 186 поселень у 14 волостях. Населення — 119 333 осіб (58667 чоловічої статі та 60666 — жіночої), 21 132 дворових господарства[3].

• Місто Лохвиця з передмістями Велика та Мала Приліпка, Високі Лазірки, Губчинці, Засулиця, Макушівка, Острів, Пеньки, Перекоп, Слобода.

Волосний поділ станом на 1886 рік:

На 1912 рік було 15 волостей: ліквідовано Остапівську та Яцинівську волості, утворено Білоусівську, Білоцерківську та Гнідинську.

Населення повіту станом на 1895 рік становило 158 636 чоловік.

• Дмитро Андрієвський (1892—1976) — один із засновників ОУН[4].
• Гончаренко Аверкій (1890—1980) — український військовик, командир українських частин у бою під Крутами.
• Падалка Лев Васильович (1859—1927) — український статистик, історик, археолог, етнограф, краєзнавець, громадський діяч.
• Ярошенко Володимир Мусійович (Воляр; 1898—1937) — український поет, байкар, прозаїк, драматург, літературний критик, кіносценарист. Жертва сталінського терору.

• Школи Лохвицького земства

• Лохвицький повіт // За ред. А. В. Кудрицького. Полтавщина : Енцикл. довід.. — К. : УЕ, 1992. — С. 1024. — ISBN 5-88500-033-6. — с. 470
• Первая Всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Таблица XIII. Распределение населения по родному языку. Т. Т.1-50. С.-Петербург: 1903—1905.