Лур'є Григорій Ісаакович

Г. І. Лур'є народився 12 червня 1878 року у Вітебську в єврейській родині.

З шести років обучався в хедері, а потім в духовному училище — ешиве. По закінченню навчання отримав місця молодшого Рабина в містечку Городок. У вісімнадцятирічному віці познайомився з представниками соціал-демократичного руху та розпочав революційну діяльність.

Повернувся до Вітебська й зайнявся пропагандою в кружках робочих і ремісників. У 1897 році під час організації Бунду став його членом. В 1900 році був заарештований «як звинувачений в організації кружків саморозвитку, які мали революційну мету на основі робітничого руху», а у травні 1901 року був відпущений під залог. У лютому 1903 висланий до Східної Сибірі (с. Павловське Якутського окр.) на чотири роки. Після закінчення строку заслання перебрався на Захід Росії, де займається революційною діяльністю,

З 1906 року перебував в еміграції. В 1906 - 1907 роках продовжував діяльність в організаціях Бунду в містах Вільно, Лодзь, Київ, Варшава, Берн. Від Варшавської організації Бунду брав участь у ІІ Всеросійській конференції профспілок (1906 р.) та V Лондонському з'їзді РСДРП (1907 р.).

Весною-літом 1913 року склав екстерном екзамени за юоидичний факультет Варшавського університету та отримав диплом присяжного повіреного.

З 1912 року у Лодзі працював у Південному об'єднанні споживчої кооперації. В 1917–1919 роках виступав як безпартійний громадський діяч та згодом перебрався до Одеси.

Влітку 1920 року розпочав педагогічну кар'єру. У 1920—1922 роках викладав політичну економію, історию первісної культури в Одеському інституті народної освіти. В 1921- 1922 навчальному році був деканом факультету. Одночасно у 1921 - 1922 роках був професором Одеського інституту народного господарства.

Наприкінці 1922 року перебрався до Москви. Спочатку працював в кооперативному технікумі системи споживчої кооперації, де викладав статистику, та в Центросоюзі.

На початку 1930-х, за рішенням однієї з перевірочних комісій був змушений залишити роботу в Центросоюзі, як колишній меншовик, а потім звільнений з кооперативного технікуму. У цей час розпочав працювати в Ленінській бібліотеки, де займався перекладами з староєврейського.

3 березня 1938 року заарештований за звинуваченням в участі у «контрреволюційній терористичній організації». 17 вересня 1938 року був засуджено до розстрілу і в той же день страчений.

Реабілітований 28 березня 1956 року рішенням Військової колегії Верховного суду СРСР..

В 1920-1930 роках був активним член Всесоюзного «Товариства колишніх політкаторжан и ссильних поселенців». У товаристві було земляцтво «романовцев» та секція по вивченню єврейського революційного руху в Росії, в яких здійснював велику науково-методичну та громадську роботу. Брав участь в написані та виданні матеріалів, які виходили у видавництві товариства, був автором декількох статей і брошур з історії революційного руху та громадського життя в царській Росії. Праці публікувалися єврейською та російською мовами.

• Левченко В. В. Історія в Одеському інституті народної освіти: викладання та дослідження // ЗІФ. — Вип. 12. — Одеса, 2002. — С. 232, 236;
• Лурье А. Г. Были, легенды и сказки одной семьи // Мишпоха. Историко-публицистический журнал. — 2005. — № 17;
• Левченко В. В. Ротація професорсько-викладацького складу з гуманітарних дисциплін в Одеському інституті народної освіти // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. — № 17 (37). — Одеса, 2006. — С. 146.