Луценко Анатолій Федорович

Анато́лій Фе́дорович Луце́нко (17.02.1925-19.10.2002) — український поет, художник, вчитель. Відмінник народної освіти. Член Національної спілки письменників України з 1996 року[1], лауреат Премії Григорія Сковороди та Премії Івана Огієнка[2].

Анатолій Федорович Луценко
Народився 17 лютого 1925(1925-02-17)
с. Саверці, Попільнянський район, Білоцерківська округа (тепер Житомирська область)
Помер 19 жовтня 2002(2002-10-19) (77 років)
смт. Калита, Броварський район, Київська область
Поховання смт. Калита
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність художник, поет, публіцист
Знання мов російська
Нагороди

Біографія

Народився 17 лютого 1925 року в с. Саверці Попільнянського району Житомирської області.

В дитинстві сином ворога народу
Мене вважали… Тяжко й дотепер.
Ходив у школу босий і голодний
Один я в класі був не піонер.
Як те пташатко, загнане у клітку,
За що? Мале, невинне… Я — дитя!
Ніхто не бачив, як я плакав гірко,
Як проклинав не раз своє життя.

У 30-40-х роках родина Анатолія Федоровича була розкуркулена та заслана в Сибір. В 16 років, під час Другої світової війни потрапив у фашистський табір Освенцим. Звідки втік через Францію за допомогою Руху Опору, учасником якого він був[3].

У 1948 р. закінчив Київське училище прикладних мистецтв, у 1972 р. — Ленінградську академію мистецтв. З 1972 року і до кінця життя працював вчителем образотворчого мистецтва в Калитянській середній школі на Броварщині, де організував мистецьку студію «Веселка». Тепер у школі створено його музей.

Створив 4 альбоми пейзажних малюнків по 200 у кожному, також опанував графіку та іконопис. Анатолій Федорович розписав відбудувану Свято-Миколаївську церкву в с. Калита.

У своїх віршах намагаюсь передати судьбу отчого краю, рідного села, з якого пішов у життя. Пішов пізнавати барву і слово, які любляться мені. На рідній землі стільки зваби, зваги і ще такого, чого не в силах передати барвами. Тоді беруся писати. Беруся за слово. Хочеться, щоб слово стало барвою, а барва - мелодією.

Творча діяльність

Основні теми творчості Анатолія Федоровича: образ матері

При каганці колись в дитинстві мати,
Натомлена, сиділа над шиттям
І починала з журою співати,
І був той спів із сліз її життя.

та образ України

А болю по вінця! Від рідної мови
Уже відриклися. Чи є в ній потреба
Коли продаєм українські діброви
Поля у хлібах і у синяві небо?

У 1986 р. видав книжку «Важкі жита» у колективному збірнику «Поліття» («Радянський письменник»).

У періодиці видрукувані літературно-дослідницькі статті про творчість Михайла Клименка, Миколи Костомарова, Максима Рильського, Лесі Українки, Тараса Шевченка.

Усі книжки автора вийшли у власному художньому оформленні.

Збірки поезій

Збірки поезій «Сльоза і пам'ять» (1991) та «Живиця отчої землі» (1993) вийшли у видавництві м.Баранівка на Житомирщині.

  • «Живучий пломінь» (Поезії. — К., — 1993 — с.59)
  • «На моїм парозі» (Поезії. — видавництво Пан-студія — 1994 — с.47)
  • «Не все розгубив»
  • «Овогневе життя» (1994)
  • «Максимове джерело» (1995)
  • «Із пекла в пекло» (1996)
  • «Кущиста рунь» (1997)
  • «Вседоля» (1999)
  • «Неповторні відтінки» (2000)
  • «Глибиною серця» (2001)

Вшанування

20 травня 2016 року у Броварах з'явилось вулиця, названа на честь Анатолія Луценка.[4]

Джерела
  • Криниця. Літературна Броварщина. Поезія. Проза. Переклади. К., «Хрещатик», 1994 р. 156 стор.

Примітки
  1. Бібліотека ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький» ДПУ ім.Г.Сковороди. Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 11 липня 2019.
  2. Неофіційний сайт селища Калита. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 24 травня 2013.
  3. Громада[недоступне посилання з липня 2019]
  4. . Розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації № 196 від 20.05.2016
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.