Луїза Елеонора Гогенлое-Ланґенбурзька

Луїза Елеонора народилася 11 серпня 1763 року у Ланґенбурзі, столиці князівства Гогенлое-Ланґенбург. Вона була другою дитиною та старшою донькою в родині графа Гогенлое-Ланґенбурзького Крістіана Альбрехта та його дружини Кароліни Штольберг-Ґедернської. Країною в цей час правив її дід Людвіґ, який за кілька місяців отримав титул імперського князя.

Луїза Елеонора мала старшого брата Карла Людвіґа. Згодом сім'я поповнилася молодшими дітьмиː Густавом Адольфом, Крістіаною Кароліною, Людвіґом Вільгельмом, Крістіаном Августом та Авґустою Кароліною. Їхній батько став правлячим князем у січні 1765 року.

Портрет Георга І близько 1790 року

У віці 19 років Луїза Елеонора взяла шлюб із 21-річним правлячим герцогом Саксен-Мейнінгену Георгом І. Весілля відбулося 27 листопада 1782 року у Ланґенбурзі. У подружжя народилося троє дітейː

• Адельгейда (1792—1849) — дружина короля Великої Британії та Ганноверу Вільгельма IV, мала двох доньок, що померли немовлятами;
• Іда (1794—1852) — дружина принца Саксен-Веймар-Ейзенахського Карла Бернхарда, мала восьмеро дітей;
• Бернхард (1800—1882) — наступний герцог Саксен-Мейнінгену у 1803—1866 роках, був одруженим із принцесою Марією Фредерікою Гессен-Кассельською, мав сина та доньку.

Мешкало сімейство у бароковому замку Елізабетхенбург в Майнінгені.[1] Літо вони проводили у замку Альтенштайн у Тюринзькому Лісі.

Чоловік Луїзи Елеонори був мудрим правителем, проте мав слабке здоров'я. Помер він у віці 42 років, невдовзі після народження сина. Регентом при малолітньому Бернхарді було призначено вдовіючу княгиню.

Свої обов'язки Луїза Елеонора виконувала мудро та сумлінно. Змальовували її як розумну та благочестиву жінку із милосердним серцем, а також відмінну матір. Багато уваги вона приділяла вихованню та освіті дітей.[2]

Її правління частково припало на час Наполеонівських воєн. У грудні 1806 році князівство було змушене увійти до Рейнської конфедерації. Велика армія дислокувалася в Мейнінгені. На країну була накладена величезна контрибуція. Намагаючись хоч якось попередити голод, княгиня наказала імпортувати зерно з-за кордону. Багато зусиль вона доклала аби вберегти територіальну цілісність та автономію князівства.[3]Увесь час княгиня залишалася у Мейнінгені разом з дітьми.

У 1813 році в князівському палаці жив зі свитою російський імператор Олександр I. 24 січня 1814 року Луїза Елеонора закликала добровольців «на боротьбу за волю німецької вітчизни», на що відгукнулося багато людей. Повернувся контингент у серпні, радо зустрінутий правителями.[2] У 1815 році країна увійшла до Німецького союзу.[4] 1817 рік був відзначений великим голодом, в країні проводилася низка заходів для його полегшення.[5] До 1819 року рівень життя в князівстві став покращуватися.[3]

Великий палац у Майнінгені

10 грудня 1821 року княгиня відкрила гімназію Бернхардинум у новій будівлі в столиці, закладену ще її чоловіком, та за тиждень передала правління синові. Після цього вона віддалилася від справ, супроводжувана добрими побажаннями свого народу.[6] Для неї ж у 1821—1823 роках був збудований новий палац у стилі неоренесансу.[7] Наразі він носить назву Великий Палац.

Після закінчення регентства вдовіюча княгиня здійснила кілька поїздок до Франції, Італії та Англії. Бувала в Альпах, де підіймалася в гори.[3]

Померла Луїза Елеонора в похилому віці навесні 1837 року. Поховали її на парковому цвинтарі Майнінгена поруч із чоловіком.[8]

• Koller, Ann Marie. The Theater Duke: George II of Saxe-Meiningen and the German Stage. Stanford University Press. 1984. ISBN 0804711968.
• L. Hertel: Schriften des Vereins für Sachsen-Meiningische Geschichte und Landeskunde. Hildburghausen 1903.

• Гогенлое-Лангенбурги (англ.)
• Профіль на Thepeerage.com (англ.)
• Генеалогія Луїзи Елеонори Гогенлое-Лангенбурзької (англ.)
• Генеалогія Георга Саксен-Мейнінгенського (англ.)