Вільгельм IV (король Великої Британії)

Вільгельм, третя дитина короля Георга III й королеви Шарлотти, народився вранці 21 серпня 1765 у Букінгемському палаці[1]. У нього було два старших брата, Георг і Фредерік, тому Вільгельм не розглядався як спадкоємець престолу. Його хрестили у Сент-Джеймському палаці 20 вересня 1765, його хрещеними були дядьки герцог Глостер і принц Генріх (у подальшому герцог Камберленд), а також тітка, принцеса Августа[2].

Принц Вільгельм у віці 13 років та його молодший брат Едуард у 1778

Більшу частину свого дитинства принц Вільгельм провів у Ричмонді та палаці К'ю, де його освітою займались особисті педагоги[3]. У тринадцять років принц вступив до королівського флоту мічманом[4], у 1780 був присутній під час битви поблизу мису Сент-Вінсент[5][6]. Хоча на борті корабля Вільгельма супроводжував наставник, його морський досвід мало відрізнявся від служби інших мічманів, оскільки він поряд з усіма брав участь у приготуванні їжі[7] та навіть був заарештований разом з іншими членами команди за п'яну бійку в Гібралтарі (хоча принца випустили одразу ж, як встановили його особу).[8]

Під час війни за незалежність США принц служив у Нью-Йорку. Революціонери за згоди Джорджа Вашингтона планували викрасти принца, поки він перебував в Америці. Однак британцям стало відомо про ці плани, після чого до Вільгельма, який раніше пересувався Нью-Йорком без супроводу, приставили охорону.[9][10]

Отримав звання лейтенанта у 1785, а за рік став капітаном фрегата Pegasus[11]. Наприкінці 1785 принц служив у Вест-Індії під командуванням Гораціо Нельсона, який високо відгукувався з приводу професійних якостей Вільгельма[12]. Вільгельм і Нельсон стали добрими друзями, практично щовечора вечеряли разом, принц був свідком на весіллі Нельсона[13]. У 1788 Вільгельм став капітаном фрегата Andromeda, а за рік разом зі званням контр-адмірала отримав командування над лінійним кораблем Valiant[14].

Вільгельм хотів отримати герцогський титул, подібний до тих, що мали його старші брати, та, як наслідок, отримати місце у Палаті лордів. Однак король Георг III не поспішав надавати сину звання герцога, остерігаючись, що він долучиться до парламентської опозиції[15]. Тоді Вільгельм пригрозив, що буде обиратись до Палати громад від округу Тотнес у Девоні. Під тиском Георг здався, й 16 травня 1789 Вільгельм отримав титули герцога Кларенса й Сент-Ендрюс та графа Мюнстера[16]. Вільгельм як і його старші брати, принц Уельський і герцог Йоркський, публічно підтримував опозиційну до короля партію Вігів, проте, як і у багатьох політиків того часу, політична орієнтація принца була дуже мінливою, тому не можна однозначно приписати його до якоїсь однієї з партій[17].

Вільгельм у мундирі, портрет роботи Мартіна Арчера Ші, близько 1800

У 1790 залишив службу на флоті[18].

Коли у 1793 Велика Британія вступила до війни з Францією, принц був готовий служити своїй країні та розраховував взяти у цій війні участь, але йому не надали корабель. Можливо, причиною тому було падіння п'яного принца зі сходів, в результаті якого він зламав руку, а також виступ перед Палатою лордів, в якому Вільгельм висловився проти війни[19]. Наступного року принц висловлювався вже на підтримку війни, але Адміралтейство проігнорувало його прохання про повернення на службу[20]. Вільгельм не полишав спроб узяти активну участь у війні, але навіть отримане ним у 1798 звання адмірала було суто формальним[21].

Під час Наполеонівських війн принцу також не вдалося домогтись командної посади[22]. У 1811 отримав почесне звання адмірала флоту.

У 1813 прибув до розташування британських військ у Південних Нідерландах. Спостерігаючи з дзвіниці за бомбардуванням Антверпена, принц сам потрапив під обстріл. Куля пробила його мундир[23].

У Палаті лордів Вільгельм виступав проти скасування рабства, яке, хоч і було незаконним у Великій Британії, все ще існувало у британських колоніях. Багато подорожуючи, принц бачив, що вільні люди на півночі Шотландії живуть гірше, ніж раби у Вест-Індії, тому вважав, що свобода нічого доброго рабам не принесе[24]. Багато парламентарів рахувались із думкою принца, беручи до уваги його досвід життя у Вест-Індії[25]. Виступаючи у Палаті лордів, Вільгельм заявив, що всі прибічники ідей аболіціонізму, та зокрема Вільям Вілберфорс, є або фанатиками, або лицемірами[26]. В інших питаннях принц частіше за все займав ліберальнішу позицію.

На престол Вільгельм IV вступив у віці майже 65 років — він був найбільш похилим британським монархом у момент сходження на царство.

Незважаючи на похилий вік і нетривале правління, він встиг доволі багато. За нього було здійснено важливі реформи: переглянуто законодавство щодо бідняків, проведено демократизацію муніципалітетів, вперше введено обмеження на дитячу працю, а у всій Британській імперії скасовано рабство.

За актом в 1832 змінено виборчу систему. Він був останнім королем, який призначив прем'єр-міністра проти волі парламенту (1834).

Після смерті Вільгельма припинила існування особиста унія Великої Британії та Ганновера: як британському монарху йому спадкувала племінниця Вікторія, дочка померлого в 1820 його молодшого брата Едуарда Кентського, однак вона не могла успадкувати ще й королівство Ганновер, де був чинним салічний закон, і наступним ганноверським королем став ще один молодший брат Вільгельма, герцог Камберлендський Ернст Август.

У 1791-1811 роках він перебував у фактичному шлюбі з акторкою Дороті Джордан (1761—1816), з якою мав потомство — 10 дітей (на прізвище Фіцкларенс, «фіц» — традиційний старофранцузький префікс до імені незаконнонароджених дітей). Після вступу на престол Вільгельм присвоїв своєму старшому сину Джорджу титул графа Мунстера (рід припинився у 2002 році).

Після смерті племінниці, принцеси Шарлотти, у 1817 році (що ставило під загрозу майбутнє династії), разом із низкою інших своїх братів поспіхом вирішив завести сім'ю та 11 липня 1818 року одружився з Аделаїдою Саксен-Мейнінгенською (13 серпня 1792 — 2 грудня 1849). Від цього шлюбу народились дві дівчинки, проте жодна з них не вижила.

• (KT) Орден Будяка 1770
• (KG) Орден Підв'язки 1782

• Allen, W. Gore. King William IV. 1960
• Somerset, Anne. The Life and Times of William IV. 1980. ISBN 0-297-83225-5
• Ziegler, Philip. King William IV. 1971. ISBN 0-00-211934-X

Попередник Георг IV

Король Великої Британії 1830-1837

Наступник Вікторія I

Попередник Георг IV

Король Ірландії 1830-1837

Наступник Вікторія I

Попередник Георг IV

Король Ганноверу 1830-1837

Наступник Ернст Август