Луїза Райнер

Дочка Генріха Райнера і Емілі Райнер (дівоче прізвище Кенігсбергер), Луїза народилася і здобула освіту у Відні.[2] Вперше вона з'явилася на сцені в 1928 в театрі Дюмонт свого рідного міста. Пізніше вона грала в таких п'єсах як «Мадемуазель» Жака Деваля, «Люди в білому» Сіднея Кінгслі, «Свята Іоанна» Джорджа Бернарда Шоу, «Міра за міру» Вільяма Шекспіра, «Шість персонажів у пошуках автора» Луїджі Піранделло. Крім того, Луїза працювала у віденському театрі Макса Рейнхардта. Вона вже знялася в декількох німецьких фільмах, коли зустріла агента голлівудської кіностудії «Metro-Goldwyn-Mayer».

Будучи єврейкою, напередодні Аншлюсу Луїза була змушена виїхати до Голлівуду (1935). За сприянням Луїса Б. Майера вона знялася в декількох великих проектах його студії: «Великий Зігфільд» (1936), «Добра земля» (1937) і «Великий вальс» (1938).

За ролі в перших двох картинах вона виграла два «Оскари» підряд. Такий успіх був безпрецедентний для іноземки, проте за словами самої Луїзи, ці дві премії — найгірше, що відбулося в її кар'єрі. На думку багатьох критиків, гра Луїзи у фільмі «Добра земля» була не така гарна як гра Грети Гарбо у фільмі «Дама з камеліями». З легкої руки Райнер з'явилося уявлення про «оскарівське прокляття»: вигравши заповітну статуетку, актор вже не може зіграти нічого путнього.

У фільмі «Добра земля» (1937)

Після 1938 Луїза зіграла ще в кількох фільмах, однак жоден з них не був успішним. Вона хотіла грати серйозні ролі, однак керівництво студії не погоджувався на це. Крім того, Луїза вимагала підвищення гонорару, що створило їй репутацію непростої і запальної людини. Розчарувавшись у Голлівуді, актриса розірвала контракт з кіностудією і вийшла заміж за драматурга Кліффорда Одетса. Проте їх шлюб тривав лише три роки. Незважаючи на всі складнощі з кіноіндустрією, Луїза Райнер була однією з актрис, що розглядалися на роль Скарлетт О'Хари у фільмі «Віднесені вітром».

1 травня 1939 року Луїза вперше зіграла в театрі Великої Британії, а в травні 1942 — в театрі США. У 1943 вона з'явилася у фільмі «Заручники», а в наступному році остаточно покинула Голлівуд. Незадовго до цього Луїза вийшла заміж за видавця Роберта Ніттела. У них народилася дочка Франческа. Подружжя прожило разом до 1989 року, коли помер Роберт.

Попри те, що в 1940-ві роки Луїза стала громадянкою США, велику частину життя вона провела в Великої Британії, де і живе досі в квартирі, яка раніше належала Вів'єн Лі.

Після відходу з кіно Луїза стала епізодично з'являтися на телебаченні. Наприкінці 1950-х років вона відхилила роль у фільмі «Солодке життя» Федеріко Фелліні. У віці 87 років Райнер несподівано повернулася в кіно, зігравши в угорській кіноверсії роману Достоєвського «Гравець».

Її також можна було побачити на ювілейних церемоніях вручення «Оскарів» в 1998 і 2003 роках.

Луїза Райнер має Зірку на Голлівудської алеї слави.

• 1936: Великий Зігфельд / The Great Ziegfeld — Анна Гельд