Луї Гаррель
Луї́ Гарре́ль (фр. Louis Garrel; нар. 14 червня 1983, Париж) — французький актор, сценарист і кінорежисер.
| Луї Гаррель | |
|---|---|
| Louis Garrel | |
 Луї Гаррель на Каннському кінофестивалі, 2010 р. | |
| Дата народження | 14 червня 1983 (38 років) |
| Місце народження | Париж, Франція |
| Громадянство |
 Франція |
| Професія | актор, режисер, сценарист |
| Alma mater | Вища національна консерваторія драматичного мистецтва |
| Роки активності | 1989 — наш час |
| IMDb | ID 0308039 |
| «Сезар» (2006) | |
| Офіційний сайт | |
 Луї Гаррель у Вікісховищі | |
Біографія
Луї Гаррель народився 14 червня 1983 року в Парижі, в сім'ї режисера Філіпа Гарреля і акторки Брижіт С'ю (фр. Brigitte Sy). Акторами були його дід Моріс Гаррель і прадід[1][2]. Хрещений батько Луї Гарреля — також відомий актор Жан-П'єр Лео[3]. Закінчив Вищу національну консерваторію драматичного мистецтва в Парижі у 2004 році[1].
Називає себе марксистом[4].
Кар'єра
Луї знімався у батька-режисера з шестирічного віку[5], але перший успіх йому принесла роль сінефіла, еротомана і бунтаря Тео у «Мрійниках» Бернардо Бертолуччі. Ця роль ідеально підійшла до його іміджу неусмішливого інтелектуала і нервового красеня[6]. У 2006 році Луї Гаррель отримав престижну премію «Сезар» за роль у фільмі свого батька «Постійні коханці» в номінації «Найперспективніший актор». Він привернув увагу Каннського фестивалю 2007 року: у фільмі Валерії Бруні-Тедескі «Сон попередньої ночі» Гаррель-молодший зіграв коханця сорокарічної акторки (її роль виконала сама Валерія), а в мюзиклі Крістофа Оноре «Усі пісні лише про кохання» став героєм бісексуальної мелодрами.
Не лише європейську, але і світову славу Луї закріпив ролями в трьох абсолютно різних фільмах Крістофа Оноре: «Моя мати» (фр. Ma mère), «Паризька історія» (фр. Dans Paris) і «Усі пісні лише про кохання» (фр. Les chansons d'amour). При створенні саундтрека в останньому актор сам виконував усі партії свого героя. Алекс Бопен, автор музики і лібретто, отримав у 2008 року премію «Сезар» за найкращу музику до фільму[7].
У 2008 році Луї Гаррель виступив автором сценарію і режисером короткометражної стрічки «Мої друзі» (фр. Mes copains)[1]. У 2015 році Гаррель поставив свій перший повнометражний фільм — мелодраму «Друзі», — до якого написав, у співавторстві з Крістофом Оноре, сценарій та зіграв одну з головних ролей.
Гаррель вільно говорить англійською і італійською мовами[3].
Фільмографія
- Актор
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1989 | ф | Запасні поцілунки | Les baisers de secours | Ло |
| 2001 | ф | Це моє тіло | Ceci est mon corps | Антуан |
| 2002 | ф | Війна в Парижі | La guerre à Paris | |
| 2003 | ф | Мрійники | The Dreamers | Тео |
| 2004 | ф | Моя мати | Ma mère | П'єр |
| 2005 | ф | Постійні коханці | Les amants réguliers | Франсуа |
| 2006 | ф | Паризька історія | Dans Paris | Джонатан |
| 2006 | ф | Прелюдія | Un lever de rideau | Бруно |
| 2007 | ф | Усі пісні лише про кохання | Les chansons d'amour | Ісмаель |
| 2007 | ф | Сон попередньої ночі | Actrices | Ерік |
| 2008 | ф | Вибір — кохати | Choisir d'aimer | |
| 2008 | ф | Межа світанку | La frontière de l'aube | Франсуа |
| 2008 | ф | Очаровашка | La Belle Personne | Немур |
| 2009 | ф | Моя дівчинка не хоче… | Non ma fille, tu n'iras pas dancer | Симон |
| 2010 | ф | Шлюб утрьох | Le mariage à trois | Тео |
| 2010 | ф | Уявне кохання | Les Amours Imaginaires | гість на вечірці |
| 2010 | ф | Двовладдя | Diarchia | Люк |
| 2010 | ф | Лісабонські таємниці | Mistérios de Lisboa | |
| 2011 | ф | Коханці | Les Biens-aimés | |
| 2011 | ф | Те літо пристрасті | Un été brûlant | Фредерік |
| 2013 | ф | Замок в Італії | Un Château en Italie | Натан |
| 2013 | ф | Ревнощі | La jalousie | Луїс |
| 2014 | ф | Святий Лоран. Страсті великого кутюр'є | Saint Laurent | Жак де Башер |
| 2015 | ф | Мій король | Mon roi | Солаль |
| 2015 | ф | Друзі | Les Deux Amis | Абель |
| 2015 | ф | У тіні жінок | L'Ombre des femmes | оповідач, озвучування |
| 2016 | ф | Ілюзія кохання | Mal de pierres | Андре Саваж |
| 2016 | ф | Планетаріум | Planetarium | Фернан Прув |
| 2016 | ф | Помилкові визнання | Les fausses confidences | Дорант |
| 2017 | ф | Привиди Ісмаєля | Les Fantomes d'Ismaël | |
| 2017 | ф | Молодий Годар | Redoubtable | Жан-Люк Годар |
| 2018 | ф | Один король — одна Франція | Un peuple et son roi | Максиміліан Робесп'єр |
| 2018 | ф | Чесний чоловік | L'Homme fidèle | Абель |
| 2020 | ф | Фестиваль Ріфкіна | Rifkin's Festival | Філіпп |
- Режисер
- 2008 : Мої друзі / Mes copains (короткометражний)
- 2015 : Друзі / Les Deux Amis
- 2018 : Чесний чоловік / L'Homme fidèle
Визнання
| Нагороди та номінації | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Рік | Нагорода | Категорія | фільм | Результат | |
| 2006 | Премія «Сезар» | Найперспективніший актор | Постійні коханці | Нагорода | |
| Золота зірка кіно | Найкращий молодий актор | Постійні коханці | Нагорода | ||
| 2011 | Премія «Сезар» | Найкращий короткометражний фільм | Petit tailleur | Номінація | |
| 2015 | Найкращий актор другого плану | Святий Лоран. Страсті великого кутюр'є | Номінація | ||
| Каннський кінофестиваль | Золота камера | Друзі | Номінація | ||
| 2016 | Премія «Люм'єр» | Найкращий дебютний фільм | Друзі | Номінація | |
| Премія «Сезар» | Найкращий актор другого плану | Мій король | Номінація | ||
| 2018 | Премія «Люм'єр» | Найкращий актор | Молодий Годар | Номінація | |
| Премія «Сезар» | Найкращий актор | Номінація | |||
Додаткові факти
У 2007 році Луї Гаррель зайняв 15-те місце у списку «15 найсексуальніших чоловіків» за версією французького часопису Elle[3].
Примітки
- Internet Movie Database — Louis Garrel imdb.com
- The Auteurs — Philippe Garrel theauteurs.com
- Анна Гоголь. Гаррель Луи (Louis Garrel). cinema-france.ru. Архів оригіналу за 09.04.2015. Процитовано 4.04.2015.
- Луи Гаррель: «Следует ли осуждать Троцкого или Ленина?». Kinopoisk (рос.). Процитовано 9 грудня 2018.
- The Auteurs — Louis Garrel theauteurs.com
- Morales, Wilson. «The Dreamers: An Interview with Bernardo Bertolucci», Blackfilm.com. 2004. Retrieved April 5, 2010.
- Orange, Michelle. «Talking with Christopher Honoré and Louis Garrel», The Village Voice, 18 March 2008. Retrieved April 5, 2010.