Жан-Люк Годар

Жан-Люк Годар народився 3 грудня 1930 року у Парижі. Його батько був лікарем, а мати походили із сім'ї швейцарських банкірів. Початкову освіту отримав у Ньйоні (Швейцарія), згодом навчався у ліцеї «Ромер», а у 1949 році вступив до Сорбонни, де певний час вивчав антропологію.

Під час навчання у Сорбонні Годар багато часу проводить у кінематографічних клубах, зокрема у сінематеці у Парижі. У ній він знайомиться з митцями (Андре Базен, Жак Ріветт, Клод Шаброль, Франсуа Трюффо, Жак Демі), які разом із ним і розробили нову естетику кінематографу, названу «новою хвилею». У 1951 році Жан-Люк Годар починає писати статті для кіножурналів, зокрема для «Кінозошитів» (заснований Андре Базеном).

На терені режисури дебютував в 1954 короткометражний фільм «Операція бетон».

Прем'єра першого повнометражного фільму Годара «На останньому диханні» (1959, за власним сценарієм, заснованому на ідеї Трюффо) позначила прихід у французьке кіно нового покоління кінематографістів, озброєних своєрідним стилем і власними, що різко відрізняються від загальноприйнятих світоглядними установками.

Протягом 1960-х рр. Годар, як і його соратники по новій хвилі, зробив тему бунтівної молоді центральною в своїй творчості; проте, досліджуючи генезис молодіжного протесту в філософському, політичному і соціологічному плані, на кожному з цих напрямків він пішов значно далі своїх колег.

У фокусі його уваги — мілітаризм і придушення особистості («Маленький солдат», 1959, заборонений цензурою аж до 1963), проституція як універсальна доля індивідуума в буржуазному суспільстві («Жити своїм життям» (1962), «Презирство» (1963), " дві або три речі, які я про неї знаю "(1966), виворіт респектабельного шлюбу (" Заміжня жінка ", 1964), джунглі політичного суперництва (" Зроблено в США ", 1966), тупики індивідуалістичного бунту (" Божевільний П'єро ", 1965) і молодіжного екстремізму («Окрема банда», 1964, «Китаянка», 1967), витоки і перспективи тоталітаристських тенденцій в сучасному світі («Карабінери», 1963, «Альфавіль», 1965, «Уїк-енд», 1967).

Годарівська мозаїка за широтою охоплення життєвих явищ не знає собі рівних в ігровому кінематографі свого часу.

На злеті нової хвилі один з найбільш зухвалих її новаторів, Годар, який став одним з ідейних лідерів студентської травневої революції 1968, зробив різкий крен «вліво», переглянувши не тільки стилістику, але і функціональне призначення кінематографа.

Більшість його стрічок 1970-х рр. задумані як варіант політичного агітпропу. Створена ним кінематографічна «Група Дзиги Вертова» принципово чужа широким образним узагальнень, вважаючи за краще форми прямого інтерв'ю, агітплакату («Правда», 1969, «Вітер зі Сходу», 1969, «Володимир і Роза», 1970, «Лист Джейн» , 1972).

Лише на початку 1980-х рр. режисер повертається до великомасштабних кінематографічним формам, що передбачає вихід в широкий прокат. Тріумфом Годара цього часу став фільм про зйомки фільму «Пристрасть» (1982) і осучаснена версія новели П. Меріме «Ім'я: Кармен» (1983, Гран Прі Міжнародного кінофестивалю у Венеції).

Повертаючись до значущих тем і проблем власного кінематографа 1960-х рр., режисер тонко висвітлює їх історичну, тимчасову спадкоємність, часом вдаючись до іронічної інтонації і домагаючись переконливих художніх результатів навіть тоді, коли об'єкт зображення як у фільмі про зачаття Христа "Вітаю тебе, Марія ! " (1985) по суті не є кіноматографічним.

Перетворює магія кіно (і інших мистецтв) — постійний предмет роздумів і пошуків пізнього Годара: від музичних кіноантологій («Блиск і злидні малої кіноіндустрії», 1986, «Історія (і) кіно», 1989), до поліфонічної, замішаної на культурних реаліях різних епох «Німеччина, рік 90, дев'ять нуль» (1991) і «жлг: автопортрет в грудні» (1994).

Значне місце займає тема мистецтва і місця художника якого роздирають соціальними і політичними катаклізмами сучасного світу і в останній, на сьогоднішній день, роботі режисера «Моцарт назавжди» (1996), за образним рішенням тяжіє до фільмів 1960-х рр.

Останнім часом Годар часто бере участь в спільних режисерських проектах, таких як, наприклад, «На десять хвилин старше».

У 2011 році був нагороджений премією «Оскар» за внесок в розвиток кінематографа.

У 2014 році поставив експериментальний 3D-фільм «Прощай, мова», достойний призу журі Каннського кінофестивалю і ряду інших нагород. При підведенні кіно висновків 2014 «Прощай, мова» увійшов до більшості списків кращих фільмів року.

У 2018 році відхилив запрошення відвідати Ермітаж, щоб повідомити про свою незгоду з «умовами ув'язнення» українського режисера-документаліста Олега Геннадійовича Сенцова[8].

У 1961 році Годар одружився на актрисі данського походження Ганні Карині. Вона грала головну героїню, повію, у фільмі «Жити своїм життям». У 1967 році вони розлучилися.

У 1967 році під час зйомок Китаянки Жан-Люк Годар зустрів свою другу дружину, актрису, внучку французького письменника Франсуа Моріака — Анн Вяземський. У 1979 році вони теж розлучилися.

У Парижі, в Латинському кварталі незадовго до 1950 року, все більш популярними ставали кіноклуби (кінематографічні суспільства). Годар почав відвідувати ці клуби — Французьку синематеку, Кіноклуб Латинського кварталу (CCQL), кіноклуб «Робота і культура» та інші — він став завсідником цих клубів. Сінематека була заснована Анрі Ланглуа і Жоржем Франжю в 1936 році; «Робота та культура» була освітньої робочою групою, для якої Андре Базен організовував покази фільмів і дискусії у воєнний час, і яка стала зразком для кіноклубів, які виросли по всій Франції після звільнення від нацистів; CCQL, заснований приблизно в 1947 або 1948 році, був очолений Еріком Ромеро. У цих клубах він познайомився з іншими Синефіли, включаючи Жака Ріветта, Клода Шаброля та Франсуа Трюффо. Годар був частиною покоління, для якого кіно набуло особливого значення. Він сказав: "У 1950-х роках кіно було так само важливим, як хліб, але це вже не так. Ми думали, що кіно затвердить себе як інструмент пізнання, мікроскоп … телескоп … в Сінематека я відкрив для себе світ, про який мені ніхто не говорив. Вони розповідали нам про Гете, але не про Дрейер … Ми дивилися німі фільми в епоху розмов. Ми мріяли про кіно. Ми були як християни в катакомбах ".

Його перший крок в кіно почався в області критики. Поряд з Морісом Шерер (писав під відомим псевдонімом Ерік Ромер) і Жаком Ріветтом, він заснував в 1950 році недовговічний журнал «Gazette du cinéma», було опубліковано п'ять номерів. Коли Базен заснував в 1951 році журнал «Cahiers du cinéma», Годар став впливовим редактором журналу. У січневому номері 1952 року було опубліковано його рецензія на американську мелодраму режисера Рудольфа Маті «Не треба сумних пісень для мене». Його стаття «Захист і ілюстрація класичного декупажу», опублікована у вересні 1952 року народження, в якій він нападає на більш ранню статтю Базена і захищає використання техніки зворотного пострілу, є одним з його найбільш ранніх важливих вкладів в критику кіно. Захоплюючись Отто Премінгер і «найбільшим американським художником — Говардом Хоукс», Годар піднімає їх різкі мелодрами над більш «формалізованими і відверто хитрими фільмами Уеллса, Де Сіка і Уайдлера, які схвалював Базен». У цей момент діяльність Годара не включала в себе створення фільмів. Він дивився фільми і писав про них, а також допомагав іншим знімати фільми, зокрема, Ромеру, з яким він працював над короткометражним фільмом «Подання або Шарлотта і її стейк».

У 2010 році ряд американських та ізраїльських видань закликали Американську кіноакадемію не вручати 13 листопада «Оскар» Жан-Люку Годару, нагадавши про його антисемітизм. На їхню думку, «якщо 13 листопада академіки вручать „Оскара“ Годару, вони віддадуть шану людині, яка захищає палестинських терористів і регулярно порівнює Ізраїль з нацистською Німеччиною[9]». Режисер відомий своїми заявами про те, що «Ізраїль є раковою пухлиною на карті Близького Сходу», і «історичними припущеннями», суть яких зводиться до того, що «Голокост — це самогубство євреїв, який привернув до них симпатії і сприяв створенню Ізраїлю»[9].

У 1970 році Годар знявся в короткометражному документальному фільмі, який вийшов на німецькому телебаченні. Режисер, розмахували плакатами «NazIsrael», заявив оператору: «Нехай німецьке телебачення, фінансоване сіоністами і ідіотським соціал-демократом Віллі Брандтом, випише нам чек — ми купимо на ці гроші зброю для палестинців, з цією зброєю вони атакують сіоністів»[9]. Виступаючи в 1978 році в Монреалі з лекцією, режисер розповів, що його родичі симпатизували нацистам і вірили в перемогу гітлерівської Німеччини. «Мій дід не був антисіоністом, але був ярим антисемітом. Я так само гаряче виступаю проти сіонізму, як мій дід свого часу виступав проти євреїв», — заявив тоді Годар.

У 2009 році в газеті «Le Monde» була опублікована стаття «Годар та єврейське питання», в якій наводилося таке висловлювання Годара: «Євреї пішли в газові камери, як вівці на забій, щоб, пожертвувавши собою, сприяти створенню Ізраїлю». Нью-йоркське видання The Jewish Daily Forward нагадало про те, що в 1960 році Годар назвав «брудним євреєм» режисера П'єра Бронберже[9].

• 1954 — Операція бетон / Opération béton (короткометражний)
• 1955 — Кокетка / Une femme coquette (короткометражний)
• 1959 — Всіх хлопців звуть Патрік / Tous les garçons s'appellent Patrick (короткометражний)
• 1960 — На останньому подиху / À bout de souffle
• 1960 — Шарлотта та її коханець/ Charlotte et son Jules (короткометражный)
• 1960 — Маленький солдат / Le Petit Soldat
• 1961 — Історія води (спільно з Ф. Трюффо) / Une histoire d'eau
• 1961 — Жінка є жінка / Une femme est une femme
• 1962 — Сім смертних гріхів (епізод «Лінь») / Les Sept Péchés capitaux (sketch La Paresse)
• 1962 — Жити своїм життям / Vivre sa vie
• 1962 — РоГоПаГ (епізод «Новий світ») / Ro.Go.Pa.G. (sketch Il nuovo mondo)
• 1963 — Карабінери / Les Carabiniers
• 1963 — Зневага / Le Mépris
• 1964 — Банда аутсайдерів / Bande à part
• 1964 — Найкрасивіші шахрайства в світі (епізод «Великий шахрай»)/ Les Plus Belles Escroqueries du monde (sketch Le Grand Escroc)
• 1964 — Заміжня жінка / Une femme mariée
• 1964 — Репортаж у Орлі / Reportage sur Orly
• 1965 — Альфавіль / Alphaville, Une étrange aventure de Lemmy Caution
• 1965 — Париж очима… (епізод «Монпарнас-Леваллуа») / Paris vu par… (sketch Montparnasse-Levallois)
• 1965 — Безтямний П'єро / Pierrot le fou
• 1966 — Чоловіче — жіноче / Masculin, féminin
• 1966 — Зроблено у США / Made in U.S.A.
• 1967 — Дві або три речі, які я знаю про неї / Deux ou trois choses que je sais d'elle
• 1967 — Найдревніша професія у світі (епізод «Передбачення, або яким буде кохання у 2000 році») / Le Plus Vieux Métier du monde (sketch Anticipation, ou l'amour en l'an 2000)
• 1967 — Китаянка / La Chinoise
• 1967 — Далеко від В'єтнаму / Loin du Vietnam (sketch Caméra-œil)
• 1967 — Вікенд / Week end
• 1968 — Симпатія до Диявола / Sympathy for the Devil
• 1968 — Фільм, як фільм / Un film comme les autre
• 1968 — Cinétracts
• 1969 — Радість пізнання / Le Gai Savoir
• 1969 — Любов і лють (епізод «Любов») / Amore e Rabbia (sketch L'Amour)
• 1969 — Східний прапор / Le Vent d'est
• 1970 — Володимир та Роза / Vladimir et Rosa
• 1970 — Правда / Pravda
• 1970 — Лотта в Італії / Lotte in Italia
• 1970 — Звуки Британії / British Sounds
• 1972 — О першій ночі / One P.M.
• 1972 — Все добре / Tout va bien
• 1972 — Лист до Джейн / Letter to Jane
• 1975 — Номер два / Numéro deux
• 1976 — Тут і завжди / Ici et ailleurs
• 1977 — Six fois deux / Sur et sous la communication (TV)
• 1977 — France / tour / détour / deux / enfants (TV)
• 1978 — Як справи? / Comment ça va?
• 1980 — Рятуй, хто може (своє життя) / Sauve qui peut (la vie)
• 1981 — Лист Фредді Буаш / Lettre à Freddy Buache (короткометражний)
• 1982 — Старість / Passion
• 1983 — Ім'я: Кармен / Prénom Carmen
• 1984 — Серія нуар / Série noire (TV)
• 1985 — Вітаю тебе, Марія / Je vous salue, Marie
• 1985 — Детектив / Détective
• 1986 — Велич і падіння / Grandeur et décadence d'un petit commerce de cinéma (TV)
• 1986 — М'яко стелить / Soft and Hard
• 1986 — Зустріч з Вуді Алленом / Meetin' WA
• 1987 — Король Лір / King Lear
• 1987 — Арія (фрагмент «Арміда») / Aria (partie Armide)
• 1987 — Тримайтеся справа / Soigne ta droite
• 1988 — Сила слова / Puissance de la parole
• 1988 — On s'est tous défilé (TV)
• 1989 — Le Rapport Darty
• 1990 — Нова хвиля / Nouvelle Vague
• 1991 — Забуттю наперекір / Contre l'oubli
• 1991 — Німеччина, дев'ять — нуль / Allemagne 90 neuf zéro
• 1993 — На жаль мені / Hélas pour moi
• 1993 — Діти грають в росіян / Les enfants jouent à la Russie
• 1995 — ЖЛГ — автопортрет у грудні / JLG — Autoportrait de décembre
• 1995 — Сто років французького кіно / Deux fois cinquante ans de cinéma français
• 1996 — Моцарт — назавжди / For Ever Mozart
• 1998 — Старі місця / The Old Place

Жан-Люк Годар (Кадр із фільму «Історія кіно») (1998)

• 1998 — Історія кіно / Histoire(s) du cinéma (V)
• 2000 — Заради історії XXI століття / L'Origine du XXIe siècle
• 2001 — Хвала коханню / Éloge de l'amour
• 2002 — На Десять Хвилин Доросліше: Віолончель (епізод «У пітьмі часу») / Ten Minutes Older: The Cello (partie Dans le noir du temps)
• 2004 — Наша музика / Notre musique
• 2006 — Vrai faux passeport
• 2010 — Фільм Соціалізм / Film Socialisme
• 2014 — Мово, прощавай / Adieu au Langage
• 2014 — Мости Сараєва
• 2018 — Книга з картинками / Le Livre d'image

Берлінський кінофестиваль

Сезар

Венеціанський кінофестиваль

• Ґодар // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Александр Тарасов. Годар как Вольтер (1993)(рос.)
• Жан-Люк Годар на сайті IMDb (англ.)
• Интервью Жана-Люка Годара журналу Les Inrockuptibles (рос.)
• Історія кіно / Histoire(s) du cinéma(фр.)
• Александр Тарасов. «Годар как Вольтер» (рос.)
• «Годар о Годаре»
• «Cinema=Godard=Cinema»(англ.)