Любен Ділов

Народився в Червен Брягу у 1927 році. З 1939 року жив в Німеччині, після війни повернувся в Болгарію. Закінчив відділення болгарської філології Софійського університету, працював в редакціях журналів «Септември», «Картинна галерея», в апараті Спілки письменників. У пресі дебютував в 1951 році з нарисами і реалістичними оповіданнями. У 1953 р вийшла перша книга Дилова - збірка оповідань «Голуби над Берліном» («Г'л'бі над Берлін»). Лауреат премій «Єврокон-3» (Польща, Познань, 1976) - за роман «Шлях Ікара», «Карел Чапек» (Чехія, 1991) - за внесок в культуру та ін. Засновник національної жанрової премії «Гравітон» (вручалась з 1990 до 2005 рок).

До наукової фантастики Ділов звернувся в кінці 1950-х років. Дебют в жанрі - роман «Атомна людина» (Атомният човек, 1958) про подорож в світ комуністичного майбутнього. Написаний в традиціях науково-прогностичної наукової фантастики 1950-60-х років, дебютний роман - найслабша книга письменника, який ніколи, до речі, не зараховував себе до жанрових авторів і розглядає фантастику як літературний прийом, метод. Цікавіша була друга книга - фантастичний детектив «У страху багато імен» (Многото имена на страха, 1967) про можливу перебудову людини шляхом видалення «органу страху».

Ділов - один з найрізнобічніших авторів болгарської фантастики, витончений стиліст, рівень таланту якого можна порівняти з братами Стругацькими та С. Лемом. Він однаково успішно пише соціально-філософську і пародійно-гумористичну наукову фантастику, сатиричний гротеск і фантастичний детектив. Розповідями, що склали збірники «Нагодуй орла» (Да нахраниш орела, 1977), «Подвійна зірка (Двойната звезда, 1979) тощо властива пародійно-сатирична інтонація. Ділов іронізує над космічними і технологічними амбіціями людства. Влучно охарактеризував Ділова О.Сапарев, який назвав фантаста «іронічним скептиком і фривольним моралістом». З великих творів 60-х виділяється філософський роман «Важкість скафандра» (Тяжестта на скафандъра, 1969), оригінально трактує тему Контакту (Контакт як форма космічного флірту). Але проблематика роману набагато ширше - символічно назва: Тяжкість скафандра - це «фізична обмеженість людського існування, цілком залежного від машин, без яких людина беззахисна в крижаному жаху Космосу»[1]. З ранніх книг Дилова виділяється також книга новел (швидше - роман в оповіданнях) «Мій дивний приятель - астроном» (Моят странет приятел — астрономът, 1971), якій притаманне більше лірико-філософська наповненість, ніж гротескові ефекти.

Найзначніший твір 1970-х - багатоплановий роман-утопія «Шлях Ікара» (Пътят на Икар, 1974), названий «найамбітнішим романом Л. Ділова». В основі сюжету - багатовіковий політ чергового «зоряного ковчега» (в даному випадку в ролі зореліта виступає астероїд), але основна увага зосереджено на психологічних і моральних проблемах (наприклад, конфлікт поколінь), що виникають в середовищі зіркових блукачів.

До кінця 70-х в творчості Дилова посилюється пародійний елемент: романи «Парадокс дзеркала» (Парадоксът на огледалото, 1976), «Втрачений шанс» (Пропуснатият шанс, 1981), збудований як колаж історій «з творів мого комп'ютера»; «Незавершений роман студентки» (Незавършеният роман на една студентка, 1986).

Виділяється також вдалий досвід Ділова в жанрі фантастики для підлітків - роман-дилогія «Зоряні пригоди Нумі і Ніки» (Звезднити приключения на Нуми и Ники, 1980) і «До Райської планети і назад» (До Райската планета и назад, 1983), що продовжує традиції чарівної казки і сатиричних «незвичайних подорожей» світової літератури.

В останні роки Ділов розсунув рамки своєї творчості, звернувшись до притч, релігійно-біблійних мотивів і досвіду світового екзистенціалізму.

З нехудожніх творів Ділова виділяється автобіографічна повість-есе «Записки фантаста» (Записки на фантаста, 1988).