Любимівка (Бердичівський район)

Сільський ставок

Село розташоване за 18 км на схід від районного центру, за 22 км від залізничної станції Попільня та за 2 км від автомобільного шляху Житомир-Сквира. На північному сході від села бере початок річка Кривенька.

Раніше село називалось Вербів. Поширена легенда про походження назви Вербів така: «Це діялось за часів навали татаро-монгольської орди. Татари вдерлися в село після оборони поселення. Сили були нерівні. Вони повбивали чоловіків, жінок, а дівчат і дітей забрали в полон. А найбільш хороброго захисника - коваля, прив’язали до верби і спалили. Але відродились верби, облиті весняними дощами. І пішли з коренів верб пагони, зазеленіли. Жителі розсаджували ці пагінці у своїх садибах. Отак і заквітчувалось село вербами, які й досі зеленіють на околицях села, прикрашаючи Вербів своєю вічною красою. Це легенда. Але ще є й історична довідка про походження назви села Вербів. За часів Київської Русі на границях країни були сторожові пости, які попереджали населення про напад кочівників на Русь.

Поселення знаходилось поблизу границь, але його захищали рукотворні Змієві вали. При надходженні звістки про напад ворогів, у цьому поселенні негайно збиралися на березі річки Унави, на підвищенні, де беруть початок річки Ірпінь і Здвиж, старійшини навколишніх поселень на раду. Вони вирішували, де прийняти бій з ворогом. Сюди ж підходили дружини, відбувалось вербування чоловічого населення у дружини, які йшли захищати свої поселення. Від слова «вербувати» і пішла назва цього поселення.

До 1923 року село Вербів входило до складу Київської губернії, Сквирівського повіту, Ходорівської волості . Поселення засновувалось в ХІІ столітті і було спалене монголо-татарською ордою. Поступове відродження села почалося з ХV ст. В той час це був невеличкий хутір, який носив назву «Половецьке». Перші поселенці, - сім’я кріпака, яка втекла з кріпацтва - феодального гніту. Поступово хутір зростав. Великі ліси оточували хутір. Колись в селі були гуральня і цегельня. Спочатку землі цього поселення належали поміщику Еразму Михайловському, а з середини ХІХ ст. - шляхтичам - Казимиру Вікентійовичу Цивінському, землі було 3344 десятин, 277 душ селян; Казимиру і Владиславу Леонтійовичам Казимірським належало 572 десятини землі і 76 душ селян; Генріху Івановичу Турчевичу належало 208 десятин землі і 18 душ селян. Церква мала 37,5 десятини землі. Приходська церква, названа в ім’я Святителя Миколая, кам’яна, побудована в 1810 році на місці попередньої, дерев’яної. Пізніше землі села купив поміщик Щабанський (родом з Австрії). Йому також належали землі сіл Яроповичі, Степок, Корчмище та інші. Населення села брало участь у війні з Польщею 1648 -54 рр. і гайдамаками (1763 р.). Перед революцією в селі була церковно-приходська школа, було 6 шинків. З 1963 року Вербів став називатись Любимівка.

Перші відомості про село датовано ХVІІІ століттям.

Музей Василя Кучера

Уродженцями села є український радянський письменник В.С.Кучер (1911-1967) та Герой Соціалістичної праці М.Т.Северенчук. До складу села Любимівка зараз входить селище Зелений Гай (з 1960 р.).У 1941 році в Зеленому Гаю проживало 338 жителів в 75 дворах.

В сільському клубі відкрито музей Василя Кучера та музей Села

• 
  Музей Села Любимівка
• 
  Школа, побудовано в 1931 році
• 
  Могила Бойка Ю.Н.- учасник громадянської війни, с.ЛЮБИМІВКА, на кладовищі
• 
  Меморіал воїнам визволителям та могила загиблих солдатів

• Сайт села https://www.facebook.com/groups/228441857559307/
• 
  Погода в селі Любимівка