Людвіг Гумплович

Дитинство і юність пройшли у Кракові. Батько Людвіга — Авраам, був прихильником і одним з тих, хто брав активну участь у розробці програми асиміляції євреїв. У 1862 році його будинок став одним із центрів повстанської змовницької діяльності. Двоє з його старших синів брали активну участь у боротьбі з повстанцями. Сем Авраам був розпорядником національного уряду, і з іншими прогресивними євреями займався організацією найму, збором коштів, пропагандою та санітарною службою. Громадська діяльність батька лягає важким тягарем на інтереси молодого Людвіга.

У 1857 році він поступив на юридичний факультет Яґеллонського університету. Четвертий рік навчання провів у Відні. У 1864 році здобув перший науковий ступінь доктора за роботу, яка характеризувалася як антикатолицька, що була опублікована в 1867 році під назвою «Польське законодавство стосовно юдеїв». У 1868 році спробував пройти габілітацію (захист дисертації), після чого здобувається титул габілітованого доктора (doctor habilitatus, Dr. Habil.), котрий давав право обіймати посаду професора в університеті. Але було постановлено, що кандидат «не гарантував об'єктивність дослідження». Протягом наступних років Людвиг працював нотаріусом і редактором своєї власної краківської газети «Країна».

У 1874 році він переїхав у Грац (Австрія), де у 1876 році став доцентом, в 1892 році професором кафедри державного права в Грацькому університеті імені Карла і Франца. Тут він читає лекції і активно пише на німецькій мові свої основні праці. У Польщу більше не повернувся. Людвіг присвятив всю свою енергію для вивчення соціології, ставши одним із творців нової галузі науки. Будучи першим польським соціологом, почав вивчати проблеми етнічних меншин. Завдяки його теорії боротьби і гонки дуже часто Гумпловича помилково звинувачували в расизмі. У той же час він брав багато лекцій з адміністративного права, проведених на основі нового підходу. Наукові досягнення, що знайшли відображення у багатьох його творах перекладеними кількома мовами, не принесли Гумпловичу повного задоволення. У Граці, під кінець його життя, він почувався вигнанцем. Ось що писав у листі Ромуальду: «Немає нічого більш бажаного, як повернутися в рідну країну і присвятити себе роботі, яку ще в юності полюбив». Той факт, що майже вся наукова діяльність Гумпловича припала на перебування в Граці, став причиною помилкового твердження, що він був австрійським ученим. Дане припущення заперечує навіть його вищенаведений лист. Гумпловичу в чужій країні було не просто, він був все ще уразливий до критичних атак колег, юристів, вихованих на класичних теоріях держави і права. У 1892 році здобув звання професора. У 1895 році був обраний віце-президентом Міжнародного інституту соціології в Парижі. У 1908 році був відправлений у відставку з титулом почесного професора. До Польщі так і не повернувся.

У 71-річному віці, 1909 року, Гумплович помер задля своєї коханої дружини, яку обожнював, щоб позбавити її від споглядання його страшної агонії. Вона померла разом із ним. Героїчна пара досягла берегів цілковитої тиші та спокою тільки після п'ятнадцяти років глибокої печалі з приводу смерті їхнього сина, доктора Максиміліана-Ернеста Гумпловича, який відійшов від життя добровільно (I894). Роботи Гумпловича були написані в основному німецькою мовою і частково польською, і були перекладені французькою, італійською, японською, російською й іспанською мовами. Гумплович мав і своїх учнів, найпомітнішими з яких були: Густав Ратценхофер і Мануель Гонсалес Прада

Гумплович визначає державу як організацію панування меншини над більшістю. На його думку завжди перемагає меншина, доповнюючи свою недостатню чисельність перевагою дисципліни і розуму. А виникнення держави є результатом боротьби рас, племен, орд, де з переможців формується панівний клас, а з переможених підпорядкований клас. Він ділить усі соціальні групи й усі верстви за політичним принципом «панування» на підлеглих і панівних.

За Гумпловичем соціальний розвиток — це зміна форм конфліктних відносин між його соціальними елементами. Розвиток це втрата вищих класів на користь нижчих, але це ніколи не призводить до встановлення рівності між ними. Він відкидає соціалістичну перспективу для розвитку держави і вважає, що у людини є тільки вибір між підпорядкуванням і анархією. Заперечує ідентичність національно-релігійного з державним, вважаючи що границі держави повинні бути встановлені відповідно до вимог торгівлі і «стратегічних планів». Пропонує доповнити загальне виборче право представництвом меншин у владі (подібне було реалізовано в Центральній Раді УНР, практика виявилася явно провальною, мабуть тому більше ніхто цього вже не практикував).^{[джерело?]}

Пізніше Гумплович зацікавився соціологією конфлікту, виходячи з ідеї конкуренції груп і міжгрупових «расових конфліктів» — передбачаються «гонки» в певному сенсі. Він бачив державу як інститут, який служив різним елітам в різний час. В аналізі, віддавав перевагу макросоціології, пророкуючи, що якщо меншини стали б соціально інтегрованішими, вони б вирвалися на війні. У своїй праці Der Rassenkampf (Боротьба рас) він передбачав світову війну. За своє життя вважався «соціальним дарвіністом». Поняття «раса» визначав соціальними ознаками, а не біологічними. Тому по суті мова йшла про боротьбу класів . Гумплович є автором теорії «етноцентризму», яка також обґрунтовується ним насамперед у книзі «Расова боротьба». Він стверджував, що існує різний характер відносин всередині групи та між групами. Спираючись на виведений ним «загальний вищий закон» — закон самозбереження, доводив, що якщо для відносин всередині групи характерні згуртованість, солідарність, висока повага до вироблених усередині групи моральних і естетичних цінностей, то для відносин між групами, навпаки, характерні ворожість, недовіра, взаємне презирство і т. ін. В даний час термін «етноцентризм» застосовується в соціології та соціальній психології. Гумплович — автор оригінальної концепції походження і сутності держави. Об'єктивні закономірні дії соціальних груп ведуть до створення держави. Перша дія тут полягає в поневоленні одної орди іншою, одного племені іншим, однієї соціальної групи іншою, в організації панування над поневоленими, для чого створюються відповідні установи. Кожна держава є сукупністю установ, що мають на меті панування одних над іншими, і саме меншості над більшістю. Тому держава є організацією панування меншості над більшістю. Таким же шляхом відбувалося й утворення націй. На його думку нації утворилися не шляхом власного росту племені, народності, а шляхом поневолення багатьох племен могутнішимии, іноді об'єднаними племенами. Тому в державній формі об'єднання людей, як правило, є кілька народностей, націй. Внісши гідний внесок у розвиток соціології, прагнув підняти соціологію над усіма гуманітарними науками. Він вважав, що вона є основою всіх соціальних наук: « … як наука про людське суспільство і про соціальні закони соціологія являє собою, очевидно, фундамент всіх наук, що займаються окремими частинами людського суспільства, окремими напрямками людської діяльності, нарешті, окремими проявами суспільного життя».

Результатом розвитку політичної системи є культура. У Гумпловича, культура є специфічним поняттям, навіть ідентичним національності. На його думку, громадянство — право на певну культуру серед населення в цілому, яке протягом тривалого часу живе у тих же умовах, пройшло спільний розвиток держави і формує загальний менталітет. Культура базується на поділі праці, яка надана нею. Сама культура обумовлена економічною експлуатацію. І це є чинником, який поєднує в собі культуру і розподіл праці, оскільки розподіл праці в країні дозволяє задовольняти потреби вищої освіти. Держава реалізує цілі :

• розвиток цивілізації,
• мораль,
• правовий порядок,
• розвиток культури.

Роботи художників соціальної теорії можуть бути проаналізовані в повній ізоляції від знання їх особистих станів і взаємодій в сучасному світі. Людвіг Гумплович є одним з тих художників, чиї роботи можна оцінити і зрозуміти тільки на тлі його життя, що мало сильний відбиток на його наукових теоріях. Конфлікт для нього є не історичне явище, а природне. Гумплович не вірив у цілі. Він бачив ціну революції, але також знав, що революції неминучі.

Німецькою мовою:

• 1875 Раса і держава (Race und Staat);
• 1877 Загальне державне право (Das allgemeine Staatsrecht);
• 1881 Правова держава і соціалізм (Rechtstaat und Socialismus)
• 1883 Боротьба рас (Der Rassenkampf);
• 1885 Основи соціології (Grundriss der Sociologie);
• 1887 Система соціології (System sociologii)
• 1891 Австрійське державне право (Das österreichische Staatsrecht);
• 1895 Соціологія і політика (Soziologie und Politik);
• 1902 Основи соціальної філософії (Die soziologische Staatsidee);
• 1905 Історія державознавства (Geschichte der Staatstheorien).

Польською мовою:

• 1887 Система соціології (System socyologii).

Переклади на російську:

• 1895 Социология и политика;
• 1898 Ибн Хальдун, арабский социолог XIV веке (Научное обозрение, 1898, № 2);
• 1899 Индивидум, група, среда (Жизнь, 1899, Т.8);
• 1899 Социологические очерки;
• 1899 Основы социологии;
• 1899 Очерк по истории социологии;
• 1906 Национализм и интернационализм в XIX веке;
• 1910 Общее учение о государстве.

Після 1910 року твори Гумпловича в Росії і тим більше в СРСР не перевидавалися і нових перекладів не робилося.

• Н. Ротар. Ґумплович Людвіґ // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.180 ISBN 978-966-611-818-2
• Щепанский Ян, Соціологія. Розвиток проблематики і методу 1960-70 (пльськ.);
• Гелла А. Еволюціонізм і винекнення соціології. 1960-70 (полськ.);
• Барнес Г. Боротьба рас і соціалних груп як фактор в розвитку політичних і соціальних інститутів, 1918 (англ.);
• Барнес Г. Нова історія і соціологічне дослідження, 1925 (англ.);
• Мартидейль Природа і типи соціологічної теорії 1960 (англ.);
• Кареев Н Сущность исторического процеса и роль личности в истории. 1890;
• Кареев Н. Введение в изучение социологии 1907;
• Струве П. Рецензия на работу Л. Гумпловича «социология и политика» (Русскоє багатство, 1892, № 6);
• Струве П. Стаття о Гумпловиче для «Энциклопедического словаря» под ред. Ф. Ф. Брокгауза и И. А. Ефрона, 1908;
• Ковалевский М. Современные социологи, 1905;
• Ковалевский М. Очерки истории развития социологии в конце XIX- начале XX века, 1905—1916;
• Ковалевский М. Дарвинизм в социологии, 1910;
• Сорокин П. Современные социологические теории, 1928 (США);
• Болотников А. Социологическая докирина Л. Гумпловича, (Под знаминем марксизма, 1926, № 7-8);
• Косова Ю. Социология Людвига Гумпловича, диссертация кандидата социологических наук, С-Пг, 2002, 125 с, 61 03-22/147-3;
• Косова Ю. Людвиг Гумплович: основные аспекты политической социологии.
• Aleksander Gella, «Ewolucjonizm a początek socjologii», Warszawa, 1966.(польс.)
• Jan Baszkiewicz, «Ludwik Gumplowicz jako teoretyk prawa» w «Państwo i Prawo» nr 10/51.(польс.)
• Aleksander Gella «Ludwik Gumplowicz» w «Studia Socjologiczne» nr 1 (16) 1965.(польс.)
• Dwa życia Ludwika Gumplowicza. Wybór tekstów." Wybór, opracowanie i wprowadzenie Jan Surman i Gerald Mozetič. Warszawa 2010.(польс.)
• Gumplowicz Ludwik, 1887, System socyologii, Warszawa, Spółka Nakładowa.(польс.)
• Gumplowicz Ludwik, 1912, Filozofia społeczna, Warszawa, Wende i S-ka.(польс.)
• Brockhaus Enzyklopädie. 1969. Band 7, 17. Auflage. Wiesbaden, S. 783.(німець.)
• D. Goetze: Die Staatstheorie von Ludwig Gumplowicz. 1969. Universität Heidelberg, Dissertation.(німець.)
• Lexikon des Judentums. 1971. Gütersloh, S. 263.(німець.)
• G. Salomon: Ausgewählte Werke von Ludwig Gumplowicz, 4 Bde., Innsbruck 1926—1928.(німець.)
• Julius H. Schoeps (Hg.): Neues Lexikon des Judentums. 1992. S. 177.(німець.)
• B. J. Stern (Hg.): The letters of Ludwig Gumplowicz to L. F. Ward. 1933.(німець.)
• Salomon Wininger: Grosse Jüdische National-Biographie, Czernowitz, 1925—1936, Bd. II, S. 554 f.; Bd. VII., S. 40.(німець.)
• B. Zedrowski: Ausführliche Bio-Bibliographie Gumplowiczs. 1926. Berlin.(німець.)

• Гумплович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — С. 661. — ISBN 966-7492-00-X.
• Теорія конфліктів Людвіга Гумпловича