Людвік Войтичко

Народився у Кракові 6 серпня 1874 року в сім'ї Юзефа Войтичка і Марії з Пенкалів. Навчався у гімназіях святого Яцка, а пізніше — святої Анни. Протягом 1892—1898 років закінчив будівельний відділ Вищої промислової школи у Кракові.[1] 1900 року пройшов додатковий курс в Академії мистецтв. Працював у проектних і будівельних фірмах архітекторів Зигмунта Генделя, Олександра Біборського, Тадеуша Стриєнського і Владислава Екельського, а також у технічному відділі Краківського староства. 3 квітня 1905 року склав у Намісництві екзамен, отримавши повноваження будівничого.[2] З метою поглиблення фахових знань відвідав Італію, Францію і Німеччину, де виконав низку замальовок.[3] Долучився до Товариства польського ужиткового мистецтва.[4] 1931 року іменований членом екзаменаційної комісії при Академії мистецтв, а 1935 року — архітектурно-реставраційної комісії і державного комітету у справах реставрації Вавеля.[5]

Займався організацією архітектурної виставки 1912 року у Кракові. Входив до виконавчого комітету виставки.[6] Належав до складу журі конкурсу проектів двору родини Влодків у Неговичі (1913)[7], конкурсу краківського Кола архітекторів на типові проекти придорожніх стовпів, хрестів, каплиць і сільських надгробків (1914).[8] Член Спілки архітекторів Краківського воєводства.[9] Був одружений з Ольгою Фрайтаг де Фройденфельд (померла 1932). Мав двох доньок — Марію (народилась 1908) і Уршулю (1911).[4]

Відзначений Бронзовою медаллю кураторії шкільного округу у Кракові (1938), Золотим хрестом заслуги (рішення Президії Ради Міністрів 1939).[10]

Був власником успішного будівельного підприємства у Кракові. Під час німецької окупації певний час був арештований. Після війни працював судовим речознавцем. 1947 року вийшов на пенсію. Помер у Кракові 21 травня 1950 року. Похований на Раковицькому цвинтарі.[11]

Перша коротка довідка про Людвіка Войтичка з'явилась ще за його життя в Енциклопедії Гутенберга. У подальшому його творчість майже повністю оминалась дослідниками часів ранньої ПНР. Значно пізніше вона стала темою магістерської роботи Міхала Вісневського і з деякими змінами видана як монографія 2003 року у Кракові.[12]

• Перша нагорода на конкурсі проектів сільської школи для Королівства Польського (1903).[4]
• Дім Целестина Чинцеля на площі Ринок, 4 у Кракові. Збудований до 1908 року на місці попереднього. В основу лягло планування, розроблене дещо раніше архітектором Раймундом Меусом. Проект фасадів у формах модернізованого німецького ренесансу з елементами церковної архітектури обрано 1906 року на відкритому конкурсі серед десятьох претендентів. Сучасники піддали критиці пропорції і стилістику будівлі. Із часом з'явились більш зважені оцінки.[13]
• Проект регуляції Кракова (генерального плану). Здобув перше місце на конкурсі 1910 року. Співавтори Тадеуш Стриєнський, Владислав Екельський, Юзеф Чайковський і Казімеж Вичинський.[14]
• Головний павільйон Виставки архітектури та інтер'єрів в садовому оточенні у Кракові 1912 року. Співавтор Юзеф Чайковський.[15]
• Конкурсний проект готелю Palace-Hotel-Bristol у Кракові 1912 року. Співавтор Казимир Вичинський.[16]
• Конкурсний проект нової будівлі Львівського університету на нинішній вулиці Грушевського, відзначений однією з трьох других премій (1913, співавтор Казимир Вичинський).[17] Того ж року видано збірку проектів конкурсу, куди зокрема увійшла робота Войтичка і Вичинського.[18]
• Польський промисловий банк у Кракові (не пізніше 1923).[19]
• Двоповерхова вілла Марії Левальської на вулиці Крупничій, 42 у Кракові. Проект 1923 року, модифікований Ізидором Гольдбергом, реалізований до 1924. В основу лягли модернізовані форми Версальського палацу та стилю Людовика XIV. В літературі поширена версія про співавторство Станіслава Філіпкевича, що однак, не підтверджується документально.[20]
• Конкурсний проект будинку Каси хворих у Кракові (1925, співавтори Стефан Желенський, Пйотр Юркевич).[21]
• Перебудова незавершеного дому кооперативу «Jajo» на вулиці Локетка, 1 у Кракові на помешкання професорів Ягеллонського університету. Виконана 1925 року. На виляд нагадує спрощені форми вілли Левальської. Первинний проект Віктора Мярчинського від 1923.[22]
• Реставрація «Сірої кам'яниці» у Кракові, спільно з Казимиром Вичинським (не пізніше 1925).[23]
• Будинок Сейму і Воєводства сілезького у Катовіцах. Збудований у 1931—1933 роках. Співавтор Казімеж Вичинський.[24]
• Ремонт трамвайної ремізи в місцевості Борек Фаленцький у Кракові під час Другої світової війни.[10]
• Реставрація палацу Яблоновських (пізніше Ф. Потоцького) у Кракові, спільно з Казимиром Вичинським.[23]
• Реставрація кімнати А. Гавелка в палаці Спіському у Кракові, спільно з Казимиром Вичинським.[23]
• Будинок Польського союзу оборони Західних кресів, Краків, 1930-ті.[10]
• Польський павільйон на міжнародній виставці у Лейпцигу.[10]