Людина, що знала надто багато (фільм, 1956)
«Людина, що знала надто багато» (англ. The Man Who Knew Too Much) — американський кінофільм режисера Альфреда Гічкока з використанням технології «техніколор», що вийшов на екрани в 1956 році. Кольоровий ремейк однойменного фільму 1934 року. Фільм знятий за оповіданням Чарльза Беннетта і Віндхема Левіса. Премія «Оскар» за пісню «Що має бути, того не минути» (Que Sera, Sera (Whatever Will Be, Will Be)).
Людина, що знала надто багато | |
|---|---|
| The Man Who Knew Too Much | |
| Жанр | детектив |
| Режисер | Альфред Гічкок |
| Продюсер |
Альфред Гічкок Герберт Коулмен |
| Сценарист |
Джон Майкл Гейс Чарльз Беннетт Д.Б. Віндхем Левіс |
| У головних ролях |
Джеймс Стюарт Доріс Дей |
| Оператор | Роберт Беркс |
| Композитор | Бернард Геррманн |
| Художник | Henry Bumsteadd |
| Кінокомпанія |
Filwite Productions Paramount Pictures |
| Дистриб'ютор | Paramount Pictures, Netflix і FandangoNow |
| Тривалість | 120 хв. |
| Мова | англійська |
| Країна |
 США |
| Дата виходу | 1956 |
| Кошторис | 2,5 млн. $ |
| IMDb | ID 0049470 |
| Рейтинг |
IMDb:  |
 Людина, що знала надто багато у Вікісховищі | |
Сюжет
В центрі фільму — звичайне американське сімейство: лікар Бенджамін Маккенна, його дружина Джо (відома в минулому співачка) і син Генк. Дорогою з Європи до США вони заїжджають на відпочинок в Марокко, де випадково знайомляться із загадковим французом Луї Бернаром і подружжям Дрейтон з Англії. Під час прогулянки по ринковій площі сімейну ідилію перериває поява араба, пораненого в спину кинджалом. Подружжя Маккенна впізнають в ньому переодягненого Бернара. Він підбігає до лікаря і перед смертю встигає шепнути йому на вухо про те, що скоро в лондонському Альберт-холі буде скоєно вбивство.
Дуже скоро Маккенна виявляється в становищі людини, яка «занадто багато знає» і не може нічого розповісти поліції: невідомі беруть в заручники його сина, обіцяючи розправитися з ним, якщо він відкриє рота. Тепер подружжю належить одночасно вирішувати два завдання — знайти сина і запобігти вбивству в Альберт-холі…
У ролях
- Джеймс Стюарт — доктор Бенджамін Маккенна (Бен)
- Доріс Дей — Джозефін Конвей Маккенна (Джо)
- Бренда Де Бензі — Люсі Дрейтон
- Бернард Майлз — Едвард Дрейтон
- Ральф Труман — інспектор Б'юкенен
- Даніель Желен — Луї Бернар
- Крістофер Олсен — Генрі Маккенна (Генк)
- Керолін Джонс — Сінді Фонтейн
- Волтер Готелл — гвардієць (в титрах не вказаний)
- Гілларі Брук — Джан Петерсон
Знімальна група
- Режисер — Альфред Гічкок
- Продюсер — Альфред Гічкок, Герберт Коулмен
- Сценарист — Джон Майкл Гейс
- Оператор — Роберт Беркс
- Композитор — Бернард Геррманн
Цікаві факти
Гічкок зробив другий фільм на 40 хвилин довший за перший і переніс зав'язку з Швейцарських Альп на північ Африки. Як і в первісній версії, дуже велику роль у розвитку сюжету грає музика і, зокрема, пісня «Whatever Will Be, Will Be (Que Sera, Sera)» у виконанні Доріс Дей. Автори пісні Джей Лівінгстон і Рей Еванс отримали за неї премію «Оскар». Кульмінаційна сцена сюжету, вміщена в Альберт-холі, впродовж 12 хвилин триває під акомпанемент класичної музики: за цей час в кадрі не вимовляється жодного слова. Диригента зображує Бернард Геррманн, який написав музику до фільму. Камео Альфреда Гічкока — один з глядачів акробатичної вистави на ринку в Марракеші перед убивством француза (його видно тільки зі спини).
Фільм демонструвався в конкурсній програмі Каннського фестивалю 1956 року. Між шанувальниками Гічкока давно не вщухає суперечка про те, який фільм вдався режисерові більше — 1934 або 1956 року. На питання Франсуа Трюффо сам Гічкок відповів., що вважає кращим рімейк, так як це робота професіонала, а не «обдарованого любителя», яким він був 30 років тому.
