Людовик II (король Італії)

Незабаром після укладення Верденського договору (843) батько відіслав Людовика в Італію. Папа Римський Сергій II вийшов назустріч молодому правителю і влаштував на його честь чудовий прийом, а в червні 844 урочисто коронував його королем Італії.

У 846 араби піднялися по Тибру до самого Рима і захопили його, зокрема розграбувавши собор Святого Петра. Король Людовик воював з ними, але зазнав поразки і ледве зумів врятуватися. У 850 Папа Лев IV вінчав Людовика імператорською короною. Князь Салерно Сіконульф з'явився до Людовика, присягнув йому на вірність і заплатив значну суму грошей. Заручившись союзом з ним, Людовик рушив проти арабів з усіма розташованими в Італії військами франків. Князь Беневенто видав йому арабів, що були в місті, і Людовик наказав стратити їх, але ця лють не зупинила ворогів, які чинили жахливі спустошення. Людовик марно брав в облогу Барі і незабаром відступив.

Поділ серединного королівства Лотаря I в 855

За Прюмським розділом, зробленим його батьком Лотаром I 19 вересня 855, Людовик II зберіг за собою Італійське королівство та імператорський титул.

На початку 860-х виник конфлікт імператора з папою Миколаєм I, що змістив без його відома архієпископа равеннского Іоанна X і не бажав дати розлучення його братові Лотару II. У 864 Людовик II ввів своє військо в Рим і влаштувався в палаці поблизу собору Святого Петра. Папа замкнувся в Латеранському палаці. Незабаром імператор захворів на гарячку і за посередництва імператриці Ангельберги примирився з Папою. У 867 він після місячної облоги відвоював у арабів Капую й розбив їх неподалік від Лучери в Апулії. До 869 він взяв також Матеру, Неаполь, Салерно і Беневенто. Араби були блоковані в Барі. Після довгої облоги імператор Людовик в лютому 871, нарешті, оволодів цією фортецею.

Людовик II під час бою біля Барі

Слідом за тим він обложив Таранто. Але в той же час візантійці, що були до цього союзниками Людовика II, перестали допомагати йому. До цього додалася ще й зрада герцога Беневентського Адельчіза. Коли Людовик прибув до Беневенто, Адельчіз виявив покірність, але коли імператор відпустив свої війська, підняв заколот і спробував захопити Людовика сплячим. Людовик сховався у вежі і захищався там три дні. Нарешті, єпископ Беневентський примусив ворогів укласти мир. Імператору довелося заприсягтися на мощах, що не буде тримати зла на бунтівного герцога. Але, звичайно, Людовик не міг довго прощати таке віроломство. Папа Адріан II звільнив його від клятви, і 872 року імператор підступив до Беневенто. Герцог звернувся по допомогу до візантійців, які активно втрутились в боротьбу, в результаті чого вся Південна Італія знову вийшла з підпорядкування Імператору Заходу. Незабаром він помер, залишивши після себе пам'ять як про справедливого государя. Сучасники ставили йому в заслугу те, що він вів наполегливу боротьбу з мусульманами.

Чоловік: з 851 / 852 Ангельберга (бл. 830 — † між 896 і 901), можлива дочка Тьєррі III Отенського і Емми Баварської, близька родичка Суппо III. Діти:

• Гізелла (бл. 852 / 855 — до 28 квітня 868), абатиса Сан-Сальваторе
• Ірменгарда (бл. 852 / 855 — до 22 червня 896); чоловік: з березня 876 (Павія) Бозон В'єнський (бл. 844 — 11 січня 887), граф В'єнна і Ліона 871—880, граф Беррі 872—876, герцог Італії 875—876, герцог Провансу 875—879, віце-король Італії 876—879, граф Макона і Шалона 877—880, Отена 879—880, король Нижньої Бургундії (Провансу) 879—887