Люціян Марія Шкерьянц

Люціян Марія Шкерьянц (словен. Lucijan Marija Škerjanc 17 грудня 1900(19001217), Ґрац, Австро-Угорщина27 лютого 1973, Любляна, СФРЮ) — словенський композитор, диригент, піаніст і музичний педагог. Член Словенської академії наук і мистецтв з 1949.[3]

Люціян Марія Шкерьянц
словен. Lucijan Marija Škerjanc
Основна інформація
Дата народження 17 грудня 1900(1900-12-17)[1][2]
Місце народження Ґрац, Австро-Угорщина
Дата смерті 27 лютого 1973(1973-02-27)[1][2] (72 роки)
Місце смерті Любляна, СФРЮ
Громадянство СФРЮ і Австро-Угорщина
Професії диригент, композитор, піаніст, музикознавець
Нагороди
 Файли у Вікісховищі

Життєпис

З 1902 жив у Любляні, тут закінчив школу. Навчався в Празькій консерваторії (19201921), потім вивчав композицію у Віденській академії музики у Йозефа Маркса і паризькій Schola cantorum у Венсана д'Енді (19241927), в галузі диригування удосконалювався в Базелі під керівництвом Фелікса Вайнгартнера (1930).

Уже в 1922 почав викладацьку діяльність в Любляні, з 1926 викладав у Люблінській консерваторії, в 19401970 вів клас композиції, в 19451947 — директор.

Одночасно в 19251945 керував одним з Люблінських оркестрів.

У 19501955 — директор Словенської філармонії та керівник її симфонічного оркестру. Опублікував також ряд підручників, книг та статей, в тому числі «Від Баха до Шостаковича» (1959).

У 1947 Шкерьянц став одним з перших лауреатів новоствореної Премії імені Прешерна (за Концерт для скрипки з оркестром), потім був удостоєний цієї нагороди ще тричі: в 1948 (за Четверту симфонію), 1950 (за кантату на вірші Прешерна «Вінок сонетів») і 1971 (за життєвий внесок у музичну композицію). У 1949 був обраний членом Словенської академії наук і мистецтв. У 2001 в Словенії була випущена поштова марка з портретом Шкерьянца.

Творча спадщина Шкерьянца включає п'ять симфоній, 4 увертюри, три оркестрові сюїти, Симфонічну траурну музику (словен. Simfonična žalna glasba 1942), два концерти (1940 і 1963, для лівої руки) і концертино (1949) для фортепіано з оркестром, скрипковий концерт (1944), концерти для фагота (1953), арфи (1954) і флейти (1962) з оркестром, п'ять струнних квартетів і іншу камерну музику, а також музику до спектаклів і кінофільмів.

Примітки

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. SNAC — 2010.
  3. Музыкальная энциклопедия / Гл. ред. Ю.В. Келдыш. — «Советская энциклопедия», 1982. — С. 349.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.