Арфа

А́рфа, іноді га́рфа[1] (англ. Harp) щипковий струнний музичний інструмент з вертикально натягнутими струнами на дерев'яній рамі, зазвичай трикутної форми. Концертна арфа — великий музичний інструмент, підтримується рукою. Має до 47 струн і 7 педалей, встановлених знизу для зміни висоти звуку. Струни арфи настроєні за до-бемоль-мажорним звукорядом (ces-des-es-fes-ges-as-b). Кожна з семи педалей підвищує стрій відповідної їй струни на півтону або на цілий тон.

Арфа
Середньовічна арфа (ліворуч) і проста педальна арфа (праворуч)
Середньовічна арфа (ліворуч) і проста педальна арфа (праворуч)
Класифікація Струнні щипкові інструменти
Класифікація Горнбостеля-Закса 322–5
(Composite chordophone sounded bym bare fingers)
Діапазон Діапазон сучасної педальної арфи
Подібні інструменти Ліра
Музиканти Арфісти
Арфа

Цей інструмент отримав величезну популярність в Європі в епоху середньовіччя та епоху Відродження, де почали виникати різні форми інструменти і способи виготовлення, а також знайшла особливу популярність у Латинській Америці.

Арфа здавна відома в Україні. На одній з фресок Софійського собору в Києві збереглося зображення арфи XI століття. У навчальних закладах України є класи арфи. Концерт для арфи написав український композитор А. Й. Кос-Анатольський. Збірник п'єс для арфи українських композиторів видано у Львові в 1958.

Походження

Ліра з міста Ур

Близький Схід

Найперші арфи і ліри були знайдені в Шумерів, 3500 р. д.н. е.,[2] та декілька арф було знайдено в захороненнях і королівських гробницях в стародавньому місті Ур.[3] Найстаріші зображення арф, без передньої опори можна побачити в районах, що відносяться до Близького Сходу, на розписаних стінах могил Стародавнього Єгипту в долині Нілу, що датуються 3000 р до н. е.. На цих розписах зображено інструмент, який дуже схожий на лук мисливця, без додаткової опори, що зараз є в сучасних арфах. [4]

Близько 1900 до н. е. арфи арочної форми в Іраку і Ірані були замінені трикутними арфами, що мали вертикальний і горизонтальний резонаторний ящик.[5] До початку нашої ери, «міцні, вертикальні, кутові арфи», стали переважними в елліністичному світі, та високо цінилися в сасайському дворі. В останньому столітті Сасайського періоду, кутові арфи були перероблені, їх намагалися зробити якомога легшими («легкі, вертикальні, кутові арфи»); в той час стали більш вишуканими, але і втратили свою структурну жорсткість.

Південна Азія

У тамільських літературних творах Сангам описана стародавня арфа та її різновиди, ще в 200 до н. е.[6] Різні варіанти виконання описували інструменти, що мали від 14 до 17 струн, який використовували мандрівні мінстрелі для акомпанементу.[7]

Східна Азія

Арфи були популярні в стародавньому Китаї і сусідніх регіонах, хоча в сучасні дні арфи в східній Азії майже зникли. Китайська арфа konghou була описана в згадках період весен і осеней (770—476 до н. е.), і зникла під час правління династії Мін (1368—1644 н. е.). Подібна арфа, що називалася gonghu була музичним інструментом у стародавній Кореї, і згадується ще за часів періоду Когурьо (37 до н. е.  686 н. е.).[8]

Див. також

Джерела

Посилання

Примітки

  1. Грінченко, Борис (1958). Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. (українською). Академії наук Української РСР. с. 275, том 1.
  2. The Sumerian Harp of Ur, c. 3500 B.C.. Oxford Journal of Music and Letters. X (2):: 108–123. 1929.
  3. Lyres: The Royal Tombs of Ur. SumerianShakespeare.com.
  4. History of the Harp | International Harp Museum. internationalharpmuseum.org. Процитовано 18 червня 2016.
  5. Neville Agnew (3 серпня 2010). Conservation of Ancient Sites on the Silk Road: Proceedings of the Second International Conference on the Conservation of Grotto Sites, Mogao Grottoes, Dunhuang, People's Republic of China, June 28 – July 3, 2004. Getty Publications. с. 118–. ISBN 978-1-60606-013-1.
  6. Vipulananda (1941). The Harps of Ancient Tamil-Land and The Twenty-Two Srutis of Indian Musical Theory. Calcutta Review. LXXXI (3).
  7. Kamil Zvelebil (1992). Companion Studies to the History of Tamil Literature. BRILL. с. 145–. ISBN 90-04-09365-6.
  8. Hu-myŏng Yun; Kyungnyun K. Richards; Steffen F. Richards (2005). The love of Dunhuang. Cross-Cultural Communications. ISBN 978-0-89304-737-5.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.