Лєшко-Попель Іван Васильович

Іва́н Васи́льович Лешко-По́пель (нар. 5 вересня 1860, Рогачов, Могильовська губернія пом. 14 грудня 1903, Катеринослав, Катеринославська губернія) — український лікар та громадський діяч.

Іван Лешко-Попель
Ім'я при народженні Іван Васильович Лешко-Попель
Народився 5 (17) вересня 1860
Рогачов, Могильовська губернія, Російська імперія
Помер 13 (26) грудня 1903 (43 роки)
Катеринослав, Катеринославська губернія, Російська імперія
Громадянство Російська імперія
Національність поляк
Діяльність лікар
Галузь медицина
Alma mater Імператорська медико-хірургічна академія
У шлюбі з Зінаїда Никифорівна Кірдановська
Діти Михайло, Лідія, Наталя, Катерина

Життєпис

Іван Лешко-Попель народився 5 (17) вересня 1860 року в білоруському місті Рогачов Могильовської губернії[1]. Поляк за національністю, шляхтич за походженням. Закінчив Могильовську гімназію. У 1879 році вступив на природничий факультет Петербурзького університету, після закінчення якого у 1883 році перейшов на 3-й курс медико-хірургічної академії[2]. Після закінчення академії 12 листопада 1886 року отримав звання військового лікаря. 30 листопада 1887 зарахований до 54-го резервного кадрового батальйону, згодом перейменованого на 210-й Перекопський резервний батальйон, а згодом Перекопський полк, військовим лікарем. Батальйон розташовувався у Катеринославі. 7 лютого 1887 року Іван Лешко-Попель став земським лікарем[3]. З 1888 лікар був членом Катеринославського медичного товариства.

На початку XX сторіччя мешканці Катеринослава (Дніпро) називали його «народним лікарем», «другом знедолених».

Крім платних клієнтів, Лешко-Попель приймав десятки хворих катеринославців, котрі не мали коштів на лікування в дорогих клініках. Перед смертю мав чин надвірного радника.

На початку грудня 1903 лікар заразився від пацієнта, важко хворої дитини, та отримав зараження крові. 13 грудня 1903 року о третій годині ранку лікар помер. Вже о шостій ранку біля будинку улюбленця Катеринослава стояла суцільна стіна його шанувальників. По всьому місту служили панахиди. На одному з заводів робітники не пішли обідати й кілька тисяч осіб, запросивши священика, молилися за Івана Лешко-Попеля. До 11-ї години людей, які хотіли попрощатися з небіжчиком, зібралося так багато, що потрібен був наряд поліції. За свідченням очевидців на похорон прийшло понад 10 тисяч осіб, які зібралися проводити в останню дорогу Івана Лешко-Попеля.

Поховали лікаря далеко за містом - на території Тихвинского жіночого монастиря. Могила його в часи більшовиків втрачена. 2020 року в монастирі проведено панахиду пам"яті лікаря.

Сім'я

Іван Лешко-Попель був одружений з Зінаїдою Никифорівною Кірдановською, рідною племінницею першої дружини російського письменника Федора Достоєвського Марії Дмитрівни Ісаєвої[4]. Подружжя мало четверо дітей: Михайло, Лідія, Наталя, Катерина.

Нащадки Лешко-Попеля проживають нині у місті Дніпро на Мандриківці.

Вшанування пам'яті

Меморiальна дошка I. В. Лєшко-Попеля в Днiпрi

У 1913 році, за ініціативи Дмитра Яворницького, на згадку про Івана Лешко-Попеля назвали вулицю у Нагірному районі. У другій половині XX ст. вулиця «сама собою» стала називатися Ляшко-Попеля, як й досі написано на номерах будинків.

У травні 2014 на одному з корпусів державної медичної академії, коштом благодійників, встановлено меморіальну дошку народному лікареві Іванові Лешко-Попелю[4].

Джерела

  • Авчинников А. Г. Друг бедных. Памяти Н. В. Лешко-Попеля. Екатеринослав, Печатня С. П. Яковлева, 1904. - С. 28.
  • Велике життя доброї людини. Дніпропетровськ, 2010

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.