Ліквідація спалаху віспи у Москві (1959-1960)

53-річний художник-плакатист, двічі лауреат Сталінської премії Олексій Олексійович Кокорекин в 1959 році готувався до двотижневої поїздки в Індію. За рік до поїздки Кокорекин був щепленний від віспи . Тому спокійно виїхав в турне по Індії, в ході якого йому довелося бути присутнім на спаленні померлого брамина, а потім взяти участь у розпродажу речей покійного, на якому Кокорекин придбав килим. 23 грудня 1959 року художник прилетів до Москви.

«Набравшись вражень та подарунків для коханки і дружини, він повернувся в Москву на добу раніше, ніж його чекала дружина. Цю добу він провів у коханки, якій віддав подарунки і в обіймах якої не без приємності провів ніч, — розповідає в мемуарах хірург Ю. В. Шапіро[7]. — На наступний день приїхав додому. Віддавши подарунки дружині, він відчув себе погано, підвищилася температура, дружина викликала „Швидку допомогу“, і його відвезли в інфекційне відділення лікарні імені Боткіна…»

Обставини повернення художника з двотижневої поїздки в Індію 23 грудня 1959 року і подальші події його дочка Валерія описувала по-іншому. В аеропорту «Внуково» Кокорекина зустрічали його дружина, дочка від першого шлюбу і знайомий за кермом автомобіля. На самопочуття художник не скаржився, з аеропорту всі разом поїхали до нього додому. Вже ввечері Кокорекин відчув себе погано, у нього піднялася температура, почався сильний кашель, все тіло охопив гострий біль. На наступний день художник побував у поліклініці, де лікар поставив йому діагноз «грип». Стан продовжував погіршуватися, виникла лихоманка і висип по всьому тілу. 27 грудня Кокорекина госпіталізували до Боткінської лікарні. У стаціонарі художника продовжували лікувати від важкої форми грипу, вважаючи висип на тілі проявом алергічної реакції[1].

29 грудня 1959 року Олексій Кокорекин помер в Боткінській лікарні. І оскільки померла не проста людина, а заслужений діяч мистецтв РРФСР, потрібен був кваліфікований висновок про причини смерті. «Патологоанатом, що робив розтин запросив у секційний зал завідувача кафедри академіка М. О. Краєвського, — згадує Ю. Шапіро. — До Миколи Олександровича приїхав у гості патологоанатом з Ленінграда, його запросили до секційного столу. Дідусь подивився на труп і сказав — „Так це, батечку, variola vera — чорна віспа“. Діагноз був підтверджений. Закрутилася машина радянської охорони здоров'я. Наклали карантин на інфекційне відділення, КДБ почав відстежувати контакти Кокорекина. Як з'ясувалося, дружина і коханка повели себе однаковим чином — обидві побігли в комісійні магазини здавати подарунки. Було кілька випадків захворювання віспою в Москві. Лікарню закрили на карантин».

На другу добу після смерті художника вірус був діагностований у співробітниці приймального покою, що приймала Кокорекина, його лікуючого лікаря і навіть підлітка, який лікувався в тій же лікарні поверхом нижче: його ліжко стояло прямо біля вентиляційного отвору, пов'язаного з палатою Кокорекина. Лікарняний кочегар підхопив віспу, просто проходячи повз цю палату[2].

За свідченням учасників подій, вірусологів, доктора медичних наук Віктора Зуєва та професора, доктора медичних наук Світлани Маренникової події розвивалися дещо інакше. У документальному фільмі ВГТРК 2013 року стверджується, що Кокорекина госпіталізували не в інфекційне відділення Боткінської, а в палату з грипозними пацієнтами. Смерть настала на третій день від набряку легенів. При патологоанатомічному дослідженні причина смерті не була виявлена. Близько доби тримався посмертний діагноз «чума під питанням». Запрошений на розтин академік Микола Краєвський сказав, що цей випадок «вище його компетенції». На другому тижні 1960 року у декількох пацієнтів Боткінської лікарні з'явилися схожі симптоми: гарячка, сильний кашель, висип по тілу. Біоматеріал шкіри найбільш тяжкого пацієнта Т. направили для аналізу в НДІ вакцин і сироваток. 15 січня 1960 академік М. А. Морозов під мікроскопом виявив в препараті пацієнта Т. тільця Пашена — частинки вірусу натуральної віспи[1].

Коли про надзвичайну подію було повідомлено керівництву країни, для локалізації спалаху були задіяні сили КДБ, МВС, Радянської армії, МОЗ та інших відомств. Розслідування контактів Кокорекина показало, що до госпіталізації він встиг поспілкуватися з масою людей. Кожен з них міг стати джерелом поширення інфекції.

Контакти хворого були відслідковані з моменту його попадання на рейс «Аерофлоту» з Делі до останніх днів. Були поіменно встановлені не тільки друзі та знайомі, з якими він був в контакті, а й митники, таксист, який віз його додому, дільничний лікар і працівники поліклініки. Одного зі знайомих Кокорекина, що відправився в Париж, вирішили зняти з рейсу «Аерофлоту», коли літак був в повітрі. Літак розгорнули, а небезпечного пасажира і всіх, хто був на борту, відправили в карантин.

Одна зі знайомих Кокорекина викладала в інституті і приймала іспити у студентів, з цього вузу в карантин відразу відправили сотні людей. Подарунки, привезені з Індії для дружини і коханки, були реалізовані через комісійні магазини на Шаболовці і Ленінському проспекті . Вже через добу всі відвідувачі магазинів і покупці екзотики були встановлені, поміщені в карантин, а продані індійські сувеніри були спалені.

Боткінська лікарня була закрита на карантин разом з усіма хворими і медпрацівниками. Для її постачання з мобілізаційних сховищ Держрезерву були спрямовані вантажівки з необхідними продуктами і матеріалами.

Москву теж закрили на карантин, скасувавши залізничне і авіаційне сполучення, перекривши автодороги.

Цілодобово медичні бригади їздили за адресами виявлених контактів хворого, забираючи в інфекційні лікарні ймовірних носіїв віспи.

До 15 січня 1960 року віспа в стадії захворювання була виявлена у 19 чоловік. А в цілому необачність одного туриста торкнулася 9342 контактерів, з яких до первинних відносилося близько 1500. Ці люди з «першої лінії» небезпеки були поміщені на карантин в стаціонари Москви і Московської області, інших лікарі спостерігали на дому, протягом 14 днів обстежуючи двічі в день.

Останній виявлений хворий був зареєстровано 3 лютого 1960 року[1][2] .

Уряд розпорядився в екстреному порядку доставити оспенну вакцину для тотального щеплення населення Москви і Московської області. Протягом трьох днів в розпорядження Московської міської санітарно-епідеміологічної станції було доставлено літаками 10 млн доз вакцини з Томського, Ташкентського інститутів вакцин і сироваток.

Для вакцинації були мобілізовані 26 963 медпрацівника, був відкритий 3391 прищеплювальний пункт і організовані 8522 прищепні бригади для роботи в організаціях та ЖЕКах

До 25 січня 1960 року було вакциновано 5 559 670 москвичів і понад 4 000 000 жителів Підмосков'я. Це стало безпрецедентною в світі акцією з вакцинації населення як за масштабами, так і за термінами.

З моменту занесення інфекції в Москву до усунення спалаху пройшло 44 дні, причому з початку організованої боротьби зі спалахом інфекції до її повної зупинки — тільки 19 днів[2] .

За підсумками спалаху занедужали віспою 45 осіб, з яких померли троє.

Протиоспенні щеплення зберігалися в радянській охороні здоров'я до початку 1980-х років.

На основі подій в 1961 році Олександром Мільчаковим була написана повість «В місто прийшла біда», що послужила сценарієм до однойменного двосерійного телефільму 1966 року режисера Марка Орлова[8].

• Натуральна віспа

• Віталій Якушев. Чорна віспа / Документальний фільм, серія Московський детектив, ВГТРК, 2013 р