Лінкольн Сіті

Команда офіційно сформувалася як аматорська у 1884 році після розпуску Лінкольн Роверз (колишні Лінкольн Рекрейшн), хоча футбол у місті існував з 1860-х років. Перша гра у Лінкольні відбулася 4 жовтня 1884 року на стадіоні ім. Джона О'Гонтса, який збудував і здав клубу в оренду місцевий багатий пивовар Роберт Доубер. Гра проти місцевих суперників зі Сліфорда закінчилася видовищною перемогою 9-1. Того ж дня гравець клубу Джордж Хеллем встановив два рекорди команди. Він став автором перших голу та хет-трику. Перша гра на змагальному рівні закінчилася не менш видовищно — команда перемогла Бостон Ексельсіор 11-0, чотири голи з яких забив Едвін Тесдейл. Спочатку, перш ніж клуб отримав право виступати у Футбольній Лізі і отримав професійний статус, головними змаганнями для них був Кубок Округу. Уперше вони завоювали його у сезоні 1886-87 після перемоги над сусідами з Грімсбі Таун 2-0 у повторному матчі (перша гра закінчилася унічию 2-2).

Згодом Лінкольн допоміг сформувати Другий Дивізіон у сезоні 1892—1893 через більшу кількість команд, що хотіли приєднатися до Футбольної ліги. Перша гра у Футбольній Лізі закінчилася поразкою в гостях 4-2 від команди Шеффілд Юнайтед 3 вересня 1892 року. >Steve Pearce (1997). Shoot, The ultimate stats and facts guide to English League Football, p.130. Boxtree.</ref>. Згодом у першій домашній грі лінкольнці переможуть все той же Шеффілд Юнайтед 1-0. Після смерті Доубера у 1895 році команда переїжджає на Сінціл Бенк і у першій грі на новому полі отримує нічию 0-0 проти Гейнсборо Триніті. Перша гра на змагальному рівні на цьому стадіоні закінчилася внічию 1-1.

До 1920-х років команда балансує між Другим Дивізіоном та більш місцевими лігами, зокрема Центральною та Лігою Мідленд. У сезоні 1921—1922 Лінкольн спільно ще з кількома іншими клубами Центральної ліги та Ліги Мідленд сформували Третій північний Дивізіон. Новостворена ліга та Другий дивізіон стали основними лігами команди до 1960-х років, коли у сезоні 1962-63 вони опустилися у Четвертий Дивізіон.

Серед досягнень команди — 3 перемоги у Третьому північному дивізіоні (1931–32, 1947–1948 і 1951–1952), перемога у Четвертому дивізіоні (зараз це Друга футбольна ліга) у сезоні 1975–1976 під керівництвом майбутнього тренера збірної Англії Грема Тейлора.

Саме цього сезону клуб отримав найбільшу кількість очок до переходу на нагороду за перемогу в 3 очки — 74 очки (цей рекорд за двохочковою системою і досі не побитий), найбільшу кількість перемог за сезон (32) і зазнав найменше поразок (4) .[2][3][4]. Сіті також стали першою командою яка через 10 років здобула за сезон понад 100 очок (111 у сумі). Вони виграли 21 з 23 домашніх матчів сезону (2 звели внічию) та 11 гостьових матчів. Цей сезон Грем Тейлор згадує як такий, коли «команди камяніли на Сінціл Бенк».

Двічі поспіль — 1982 та 1983-го, команда зупинилася за крок від переходу до Другого дивізіону. У 1985 році під час протистояння Лінкольн Сіті і Бредфорд Сіті на місцевому стадіоні спалахнула пожежа, яка забрала життя 56 глядачів, у тому числі двох вболівальників Лінкольна — Білла Стейсі та Джима Веста. Зараз їх імена носить один із секторів стадіону.

Лінкольн в останньому турі наступного сезону вилетів у нижчий дивізіон, що стимулювало їх до перемоги, щоб уникнути вильоту з Футбольної Ліги. Це пониження було для клубу драматичним після того, як Лінкольн ледве не піднявся у Другий Дивізіон, і був пов'язаний з ростом кількості травм. Це й стало четвертою причиною вильоту клубу з Футбольної ліги. Повернутися їм вдалося після першого місця у Конференції з першої спроби завдяки довго пасовій грі під керівництвом ексцентричного тренера Коліна Мерфі і керував ним до кінця сезону 2010-11. 8 вересня 1990 року під час матчу проти Лінкольна загинув гравець Йорк Сіті Девід Лонгхерст

Лінкольнширське дербі між Лінкольн Сіті та Бостон Юнайтед, на стадіоні Сінціл Бенк

Ставши до керівництва клубом у сезоні 2001–2002, 2001–2002, Алан Беклі допомагав йому як менеджер з фінансових питань,[5] а Кіт Александер був відповідальний за решту футбольних справ. 3 травня 2002 року Лінкольн успішно клопотав про введення зовнішнього управління[6], але фінансова Джейсона Барнетта, Гранта Бартона, Девіда Кемерона, Стіва Холмса та Джастіна Вокер по закінченні контрактів з ними.[7] Згодом до них приєднався Лі Торп, який перейшов до Лейтон Орієнт.[8] Гаряча пора скінчилася з призначення Александра тренером команди.[9]

У 2002–03 Александру дали завдання втримати команду у футбольній лізі. Чимало вболівальників і експертів вважали, що команда вилетить з футбольної ліги і буде розформована через фінансові негаразди. Колектив був доукомплектований дешевими футболістами-аматорами і низькооплачуваними гравцями попередніх сезонів. Але їм вдалося дійти до плей-оф, де програли 5-2 Борнмуту. Команді влаштували прийом у мерії та поїздку на відкритому автобусі. Зазвичай, так нагороджують переможців змагань, але для команди зробили виняток за вагоме досягнення.

Наступного сезону Александер знову, наперекір прогнозам критиків, довів Чортенят до іншої позиції плей-оф, поступившись у півфіналі майбутнім переможцям Гаддерсфілд Таун. Під час одного з півфіналів Александер, один з чорношкірих тренерів Ліги, отримав серйозне ушкодження мозку через аневризму. Він пропустив половину сезону, але повністю видужав і тоді ж команда знову кваліфікувался у плей-оф. На півфінальній стадії Лінкольн переміг Маклсфілд Таун 2-1 за сумою двох матчів, але у фіналі поступилися Саутенд Юнайтед 2-0 після додаткового часу.

Вболівальники Лінкольна демонструють картки перед матчем зі Свіндоном

У сезоні the 2005–2006 знову дійшли до стадії плей-оф, хоча команді пророкували місце всередині таблиці після багатьох програшів у трьох попередніх кампаніях. У січні Александр і колишній помічник тренера Гаррі Сімпсон були відправлені у примусову відпустку. Александера згодом поновили, а ось Сімпсон вже не повернувся. Через короткий час через непорозуміння між членами ради щодо діяльності клубу, команду залишили два провідних директора Рей Трю і Кіт Ро. Сезон лінкольнці завершили сьомими у лізі 2, програвши з нового року лише 3 гри. У плей-оф Лінкольну протистояли суперники з Грімсбі Таун. Напередодні лінкольнці розгромили їх 5-0 вдома, однак цього разу вони програли 3-1, програвши 4 плей-оф поспіль.

Під тиском чуток про займання вакантної посади тренера Пітерборо Юнайтед Кіт Александер змушений залишити посаду тренера Лінкольн Сіті. 15 червня 2006 року новим тренером став Джон Шофельд, а директором клубу призначено Джона Діена. Під їх керівництвом клуб встановив тісні зв'язки з клубом Прем'єр-Ліги Астон Вілла. Так як Астон Вілла таємно придбала клуб у сезоні 2006—2007, багатообіцяючий футболіст Пол Грін перейшов туди, а голкіпер Роберт Олейнік кілька різів виходив на заміну під час оренди у Лінкольні. Діен придбав також гравця, з яким співпрацював у Віллі — Раяна Аму. Через 5 років клуб, фінішувавши на найвищій позиції — 5-ій — кваліфікувався до плей-оф Другої ліги, де вони поступилися Бристоль Роверз 2-1 на виїзді та 3-5 удома. П'ять поразок у плей-оф стали рекордом.

Сезон 2007—2008 клуб почав слабко з двох перемог та безвиграшної серії, що тривала з серпня до листопада. Це призвело до відставки Шофельда та Діена, які були замінені колишнім наставником Гаддерсфілд Таун Пітер Джексон (футболіст), який отримав прізвисько «Бог чортів», подібно до тезки Пітера Джексона, який зняв цикл фільмів Володар перснів. Джексон залишив клуб 2 вересня 2009 року через поганий початок сезону 2009—2010.

28 вересня 2009 року клуб очолив колишній нападник Челсі, Блекберн Роверз, Селтіка та former збірної Кріс Саттон. Його асистентом був інший колишній гравець Прем'єр-ліги Ян Пірс. Саттон привів команду до третього раунду Кубку Англії, звідки вилетіли після програшу 4-0 Болтону у повторному матчі в гостях. У січні команда покращила ігрову форму завдяки вдалим підписникам. Орендований гравець Давід Сомма став місцевим героєм, забивши 9 голів у 14 іграх, ставши найрезультативнішим бомбардиром у сезоні. Сезон 2010—2011 став останнім для клубу у Футбольній лізі після серії з 9 поразок та десяти нічиїх. Для того, щоб залишитись у лізі, команді потрібно було перемагати у останній грі Олдершот Таун, але на очах рекордної кількості глядачів — понад 8000 — зазнали поразки. Зайнявши 23-е місце, лінкольнці разом з Барнетом покинув Футбольну лігу. Зараз лінкольнці балансують на межі вильоту з конференції

Саттон залишив посаду у 2010 році, пославшись на особисті причини. Згодом він зізнався, що причиною були розбіжності з радою директорів клубу. 15 жовтня чорти найняли нового тренера Стіва Тілсона. Під новим керівництвом справи команди пішли вгору і на Різдво Тілсон вивів команду на 11-е місце. Але згодом Лінкольн почав сповзати вниз у турнірній таблиці. Після невдалої низки результатів у останньому турі сезону команда оформила виліт. Тілсон зібрав усіх гравців, за винятком трьох гравців основного складу і повідомив, що у них немає майбутнього у цьому клубі. Тренер досяг незначного успіху Національній конференції. Так, станом на жовтень лінкольнці були на відстані одного очка від зони вильоту. Тренерський штаб був звільнений піс однієї перемоги у чотирьох матчах. Програш на виїзді 4-0 Тамуорту став для Тілсона та його асистента Пола Браша фатальним. Боб Доріан звільнив їх та назвав рік їх управління роком забуття. Тимчасовим тренером став Грант Браун. Першою грою для нього став матч проти Мансфілд Таун

Президент клубу повідомив місцевій редакції ВВС про намір запросити тренера за контрактом до кінця сезону. Після розгляду багатьох кандидатів тренером команди був затверджений колишній наставник Мансфілд Таун Девід Холсуорд.

Герб Лінкольн Сіті до 206

Донедавна логотип клубу був доволі простим. Він містив історичний геральдичний щит Сіті з надписом «L C F C» у ньому та стрічка з назвою команди. Зараз же лінкольнці обрали більш простий дизайн з зображенням талісмана і прізвиськом.

Традиційно кольори і дизайн форми Лінкольн Сіті був червоно-біла смугаста майка з чорними шортами та червоними гетрами. Щоправда, періодично до форми вносяться зміни. Так, наприкінці 60-х — початку 70-х клуб виходив на поле у червоних футболках та білих трусах, у сезоні 2000—2001 на футболці було поєднано червоні та білі квадратики, труси залишилися білими. Виїзна форма ніколи не була одноколірна, змінюючись кожні кілька сезонів.

У сезоні 2006—2007 Лінкольн зберіг традиційний стиль домашньої форми, в якому переважав чорний колір з червоними поздовжніми смугами у поєднанні з червоними трусами та чорними гетрами. На два сезони поставником форми став Uhlsport, пов'язаний з тодішніми спонсорами команди Starglaze і Haart. На зворотній стороні домашньої форми містився логотип ще одного спонсора клубу — Dennis Horton & Son.

У сезоні 2007—2008 клуб змінив бренд форми. Замість Uhlsport форму виготовляє Umbro, зберігши традиційні червоно-білі смуги у домашній формі.

Станом на 4 лютого 2013.[14]

№ Позиція Гравець 1 ВР Пол Фарман 4 ПЗ Гаррі Міллс 5 Ендрю Бойс 6 ЗХ Скотт Гарнер (взятий у оренду у Кембридж Юнайтед) 7 ПЗ Адам Сміт 8 ПЗ Алан Пауер 9 НП Роб Даффі 10 НП Джеймі Тейлор 11 НП Конал Платт 13 НП Стюарт МакДугалл 12 ПЗ Jake Sheridan 14 НП Ваден Олівє 15 ЗХ Ден Грей

№ Позиція Гравець 16 ПЗ Нікі Ніколау 17 НП Бредлі Барраклоу 20 ЗХ Том Міллер 22 ПЗ Фрезер Кобб 26 ПЗ Джефрі Гувейя 30 ПЗ Пітер Гілбер 32 ПЗ Роберт Тейлор 34 НП Колін Ларкін 35 ПЗ Девід Морган (орендований у Ноттінгем Форест) 37 Мамаду Фофана 38 НП Адам Бойд 39 НП Коннер Робінсон

• Дивізіон 3 (північ)
  • Переможці (3): 1931–32, 1947–48, 1951–52
  • Фіналісти (3): 1927–28, 1930–31, 1936–37
• Друга футбольна ліга
  • Переможці (1): 1975–76¹
  • Срібні призери (1): 1980–81¹
  • 3-є місце (1): 1997–98²
  • Фіналісти плей-оф(2): 2002–03², 2004–05
  • Півфіналісти плей-оф (3): 2003–04², 2005–06, 2006–07
• Національна Конференція
  • Переможці (1): 1987–88
• Ліга Мідленд Англії / Центральна ліга
  • Переможці (4): 1889–90, 1908–09, 1911–12⁵, 1920–21
  • Третє місце(1): 1890–91

• Трофей Футбольної ліги
  • Фіналісти (1): 1983³
  • (Північний дивізіон) Фіналісти (1): 2000–01
• Кубок Конференції
  • Переможці (1): 1987–88

• Кубок Лінкольншира
  • Переможці (37): 1886–87, 1890–91, 1891–92, 1893–94, 1907–08, 1909–10, 1911–12, 1913–14, 1914–15, 1919–20, 1921–22, 1923–24, 1925–26, 1926–27, 1930–31, 1931–32, 1933–34, 1934–35, 1945–46, 1947–48, 1948–49, 1950–51, 1955–56 (Shared), 1961–62, 1963–64 (Shared), 1965–66 (Shared), 1966–67, 1968–69, 1969–70, 1974–75, 1980–81, 1981–82, 1984–85, 1990–91, 1997–98, 2004–05, 2006–07
  • Фіналісти (29): 1892–93, 1894–95, 1896–97, 1900–01, 1902–03, 1903–04, 1908–09, 1912–13, 1920–21, 1922–23, 1925–26, 1927–28, 1928–29, 1929–30, 1932–33, 1935–36, 1936–37, 1937–38, 1946–47, 1949–50, 1951–52, 1954–55, 1958–59, 1959–60, 1976–77, 1978–79, 1985–86, 2007–08, 2009–10
• Pontin's Reserve League Cup
  • Переможці (1): 2006–07
• Fred Green Memorial Trophy⁶
  • Переможці (1): 2006–07
• Midland League
  • Фіналісти (1): 1932–33
  • 3-є місце (1): 1928–29

• У лізі
  • Overall
    • -5-е місце у Чемпіоншип (1): 1901–02⁴
  • By league
    • 5-е місце у Чемпіоншип (1): 1901–02⁴
    • 4-те місце у Першій лізі (1): 1981–82²
    • 1-е місце у Дивізіон 3 (північ) (3): 1931–32, 1947–48, 1951–52
    • 1-е місце у Другій лізі (1): 1975–76¹
    • 1-е місце у Конференції (1): 1987–88
• Кубок Англії
  • 1/8 фіналу (3): 1886–87, 1889–90 and 1901–02
• Кубок Футбольної ліги
  • 4-й раунд (1): 1967–68
• Трофей Футбольної ліги
  • Фіналісти (1): 1983³
• Трофей Футбольної Асоціації
  • 1/4 фіналу (1): 1987–88

Примітки:

¹ Тепер це Дивізіон 4

² Тепер це Дивізіон 3

³ Цей фінал не внесений до числа рекордів [[Трофей Футбольної ліги|Трофею] і команда не значиться фіналістами у історичних документах змагання. Це пов'язано з процесом переходу від Texaco Cup/Англо-шотландського Кубку до цих змагань. Перехідний турнір Груповий кубок Футбольної ліги не вважається офіційною заміною трофею.

⁴ Тепер це Дивізіон 2

⁵ Центральна Ліга

⁶ Щорічне змагання проти Лінкольн Юнайтед

• 5 Березня 1949 v. Грімсбі Таун — 23,146 (Футбольна ліга)
• 2 Травня 1988 v. Вайкомб Вондерерз — 9,432 (Національна Конференція)
• 15 Травня 2004 v. Гадерсфілд Таун — 9,202 (вщерть заповнений стадіон)
• 2 Травня 1998 v. Брайтон енд Гоув Альбіон– 9,890 (вщерть заповнений стадіон) (Футбольна ліга)

• 30 січня 1954 v. Престон Норт-Енд — 23,027 (Кубок Англії)
• 15 Листопада 1967 v. Дербі Каунті — 23,196 (Кубок Футбольної ліги)
• 13 Березня 2001 v. Порт-Вейл — 4,831 (Трофей Футбольної ліги)

• Грант Браун — 469 (462 + 7 зап,)

• Грант Браун — 407 (401 + 6 зап)

• Грант Браун — 62 (61 + 1 зап) усі Кубки
• Джордж Фрейзер — 27 Кубок Англії
• Гордон Хобсон — 23 Кубок Футбольної ліги
• Дейв Сміт — 23 (22 + 1 зап)Кубок Футбольної ліги
• Грант Браун — 22 (21 + 1 зап) Трофей Футбольної ліги

• Енді Гравер — 143 (1950–55, 1958–61)

• Біллі Дінсейл — 14 (1926–31) Кубок Англії
• Тоні Кунінгем — 8 (1979–83) Кубок ліги
• Джордж Шиплі — 8 (1979–85) Кубок ліги
• Лі Торп — 7 (1997—2002) Трофей ліги

• Алан Халл — 45 (1931–32)

• Алан Халл — 41 (1931–32) Футбольна ліга
• Філ Браун — 16 (1987–88) Національна Конференція

• Біллі Гілеспі — 5 (1896–97) Кубок Англії
• Мік Харфорд — 5 (1980–81) Кубок ліги
• Лі Торп — 6 (2000–01) Трофей ліги

• Дін Валінг — £75,000 до Карлайл Юнайтед, 1997
• Тоні Баттерсбі — £75,000 до Бері, 1998
• Грант Браун — £63,000 до Лестер Сіті, 1989
• Гордон Хобсон — £60,000 до Саутгемптон, 1989
• Лі Біверс — £50,000 to Бостон Юнайтед, 2004

• Джек Хобс — >£750,000² у Ліверпуль, 2005
• Гевін Гордон — £550,000³ уКардіфф Сіті, 2000
• Гарет Ейнворт — £500,000¹ у Порт-Вейл, 1997
• Даррен Хакербі — £400,000 у Ньюкасл Юнайтед, 1995
• Метт Карбон — £385,000 у Дербі каунті, 1996

Примітки':

¹ Офіційний рекорд клубу

²Неофіційний рекорд клубу

³ Плата визначена за комплекцією та кількістю проведених матчів за Кардіфф. Точна плата не встановлена[16]

• 11–1 v. Крю Александра (Вдома), Футбольна ліга, 29 Вересня 1951
• 2–8 v. Ротерем Юнайтед (На виїзді), Футбольна ліга, 2 Грудня 1893
• 7–1 v. Рочдейл (Вдома), Футбольна ліга, 21 Жовтня 2006
• 5–0 v. Алтрінкем (Вдома), Національна Конференція, 26 Березня 1988
• 0–5 v. Барнет (На виїзді), Футбольна ліга, 14 Жовтня 2006
• 5–0 v. Грімсбі (Вдома), Футбольна ліга 25 Березня 2006

• 9–0 v. Бостон Юнайтед (Вдома), Кубок Англії, 25 Жовтня 1890
• 0–13 v. Пітерборо Юнайтед (На виїзді), Кубок Англії, 12 Жовтня 1895
• 5–0 v. Халл Сіті (Вдома), Кубок ліги, 9 Вересня 1980
• 0–3 v. Домкастер Роверз (На виїзді), Кубок ліги, 18 Серпня 1992
• 4–0 v.Хартпол Юнайтед (Вдома), Трофей ліги, 6 Квітня 1985
• 0–3 v. Хартпол Юнайтед (На виїзді), Трофей ліги, 26 січня 1999

• Марк Барнетт — 16 років 2 дні v. Брістоль Роверз, 16 Липня 1988, Футбольна ліга
• Шейн нНіколсон — 16 років 112 днів v. Чарльтон Атлетік, 23 Вересня 1986, Кубок ліги

• Альберт Айрмонгер — 42 роки 312 днів v. Донкастер Роверз, 23 квітня 1927, Футбольна ліга

[15]

Ім'я	Країна	Матчів	Проти
Гарет Маколі	Північна Ірландія	5	Німеччина (Червень 2005) Португалія (Листопад 2005) Естонія (Березень 2006) Уругвай (Травень 2006) Румунія (Травень 2006)
Делрой Фейсі	Гренада	5	Пуерто-Рико (Жовтень 2010) Сент-Кіттс і Гренадини (Жовтень 2010) Гваделупа (Жовтень 2010) Мартиніка (Листопад 2010) Тринітад і Тобаго (Листопад2010)
Джордж Моулсон	Ірландія	3	Португалія (Травень 1948) Іспанія (Травень 1948) Швейцарія (Грудень 1948)
Девід П'ю	Уельс	3	Шотландія (Квітень 1900) Шотландія (Березень 1901) Англія (Березень 1901)
Кон Моулсон	Ірландія	2	Угорщина(Травень 1936) Люксембург (Травень 1936)
Дін Веллінг	Сент-Кіттс і Невіс	2	Британські Віргінські острови (Квітень 1998) Гваделупа (Квітень 1998)
Джеф Х'юз	Північна Ірландія	2	Уругвай (Травень 2006) Румунія (Травень 2006)
Артур Фітцсімонс	Ірландія	1	Чехословаччина (Травень 1959)
Давід Фелгейт	Уельс	1	Румунія (Жовтень 1983)
Альберт Джарет	Сьєрра-Леоне	1	Єгипет (Вересень 2010)

Примітка: Курсивом відмічено матчі, в яких гравець виходив на заміну