Лінійні кораблі типу «Рівадавія»

Лінійні кораблі типу «Рівадавія» (ісп. Clase Rivadavia) — серія лінійних кораблів Аргентини. Були створені у рамках програми посилення флоту. Всього в 1908—1910 роках були побудовані два кораблі цього типу, що стали єдиним типом дредноутів на озброєнні ВМС Аргентини.

Лінійні кораблі типу «Рівадавія»
Clase Rivadavia
Лінійний корабель «Рівадавія»
Служба
Тип/клас Лінійний корабель
Держава прапора Аргентина
Належність Військово-морські сили Аргентини
Закладено 2
Спущено на воду 2
Виведений зі складу флоту 2
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 27 900 т (стандартна)
30 600 т (повна)
Довжина 181,28 м
Ширина 29,98 м
Осадка 8,45 м
Бронювання пояс - 250-300-мм
бойова рубка - 300 мм
башти - 305 мм
каземати - 159-238 мм
Технічні дані
Рухова установка 18 парових котлів
3 парові турбіни
Потужність 40 000 к.с.
Швидкість 22,5 вузли
Дальність плавання 7 000 м миль на швидкості 15 вузлах
Екіпаж 1 130
Озброєння
Артилерія 12 (6 x 2) 305-мм гармат
12 x 152-мм гармат
16 x 102-мм гармат
Торпедно-мінне озброєння 2 x 553-мм торпедних апарати

Історія створення

У 1908 році звістка про те, що Бразилія замовила в Англії 2 лінійні кораблі, викликала в Аргентині серйозне занепокоєння. Уряд Аргентини, на відміну від урядів інших держав без власних суднобудівних потужностей, вирішив не звертатися до якоїсь конкретної великої суднобудівної компанії, а провести своєрідний міжнародний конкурс.

У 1908 році в Лондон прибула аргентинська комісія на чолі з контр-адміралом Онофріо Бетбедером, яка оголосила, що уряд має намір замовити 2 лінкори, 6 есмінців і 12 підводних човнів і існує можливість замовлення третього лінкора. Відгукнулися 15 фірм з Франції («Форж і Шатье»), Німеччини («Блом унд Фосс»), Великої

Британії («Армстронг», «Віккерс» та інші), Італії («Ансальдо»), США («Крамп», «Фор Рівер» і інші).

Конкуренція була жорсткою. Сума замовлення склала 2,2 мільйона фунтів стерлінгів. Вивчивши всі надіслані проекти, аргентинці скорегували свої вимоги, взявши все найкраще з представлених розробок. Фірми переробили свої проекти, аргентинці їх уважно вивчили, і тільки потім було оголошено остаточне рішення, яке вразило весь світ. Замовлення дістався американській верфі «Фор Рівер» (Квінсі, Массачусетс), яка знизила ціну на 224 000 фунтів стерлінгів за корабель. У конструкції лінкора ясно простежується вплив міжнародного конкурсу, хоча більшість елементів чисто американські. Сполучені Штати розглядали ці кораблі як «резерву» для включення у разі потреби до складу власного флоту[1].

Конструкція
Аргентинські дредноути типу «Рівадавія». Схема.

Корпус та бронювання

Лінкори типу «Рівадавія» мали довгий напівбак, який простягався до барбета кормового підвищення башти, ажурну фок-щоглу, широко рознесені димові труби. У середній частині корабля розміщувались масивні вантажні колони зі стрілами для обслуговування корабельних катерів.

Схема бронювання загалом була подібна на прийняту у британському флоті. Головний пояс висотою 2,4 м при нормальній водотоннажності опускався на 1 м нижче ватерлінії, закриваючи її всю, і лише трохи не доходив до ахтерштевеня. В середній частині корабля броньові плити досягали товщини 254 мм в районі барбетів і 280 мм між ними. Головний пояс замикався 254-мм траверзами. Над головний поясом, між головною і батарейною палубами, простягався верхній броньовий пояс товщиною 203-229 мм. В районі розміщення протимінної артилерії батарейна палуба також захищалась 152-мм бронею. Головна броньова палуба мала товщину 76 мм.

Підводний захист кораблів складався з 76-мм протиторпедної перебірки. Крім цього на кораблях типу «Рівадавія» вперше у світі була здійснена спроба захистити машини та погреби від вибуху під корпусом - палуби цих відсіків прикривались 19-мм бронею.

Силова установка

Силова установка кораблів за розташуванням нагадувала ту ,яка була застосована на італійському лінкорі «Данте Аліг'єрі». Котельні відділення були рознесені на кінці корабля, а в центрі розміщувались машини та башти головного калібру. Аргентинські лінкори одними з перших у світі оснащувались турбозубчатими агрегатами.

На випробуваннях жоден із кораблів не досягнув запланованої потужності у 45 000 к.с. і швидкості 23 вузли. Найкращим результатом стали 39 750 к.с. і 22,5 вузлів. При цьому виявилось, що втрата пари на головні турбіни перевищує розрахункову, тому довелось замінити лопатки турбін. Але кардинально це не виправило ситуацію, і кораблі споживали більше палива, ніж було заплановано.

Озброєння

Озброєння головного калібру складалось із дванадцяти 305-мм гармат американської фірми «Bethlehem» і розміщувалось у шести двогарматних башт, за змішаною американсько-європейською схемою.

Протимінна артилерія на момент вступу кораблів у стрій була найчисельнішою у світі і складалась з 12 152/50-мм гармат «Mk.13» в броньованих казематах на батарейній палубі, та 16 102/50-мм скорострільних гармат «Mk.12».

Крім того, на кораблях встановлювались два бортових 533-мм торпедних апарати.

Боєкомплект становив 120 305-мм снарядів, 300 152-мм снарядів, 350 102-мм снарядів і 16 торпед.

Представники
Назва Верф Закладений Спущений на воду Вступив у стрій Доля
«Рівадавія»
ARA Rivadavia		 «Fore River Shipyard»,
Квінсі, США		 25 травня 1910 року 26 серпня 1911 року 24 серпня 1914 року Виключений зі складу флоту у 1952 році, зданий на злам у 1952 році
«Морено»
ARA Moreno		 «New York Shipbuilding»,
Камден, США		 9 липня 1910 року 23 вересня 1911 року 26 лютого 1915 року Виключений зі складу флоту у 1956 році, зданий на злам у 1957 році

Див. також

Примітки
  1. Кофман, В.Л. (1996). ВМС США и стран Латинской Америки 1914—1918 гг. Справочник по корабельному составу (російська). Москва: Приложение к журналу «Моделист-конструктор». с. 22.

Література
  • Трубицын С. Б. Линкоры второстепенных морских держав
  • Conway's All The Worlds Fighting Ships, 1906—1921 / Gray, Randal (ed.). — London: Conway Maritime Press, 1985. — 439 p. — ISBN 0-85177-245-5.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.