Ліра (музичний інструмент)

У Стародавній Греції словом "ліра" позначався будь-який інструмент сімейства лір — геліс (χέλυς букв. черепаха), барбит (βάρβιτον, βάρβιτος), формінга (φόρμιγξ), кіфара (κιθάρα). У вузькому значенні лірою називався геліс (найпростіша та найбільш легка за вагою з лір, з корпусом з панцира черепахи, обтягнутим волячою шкірою). Техніка гри на всіх античних лірах приблизно однакова: музикант тримав інструмент під кутом приблизно 45 градусів до корпусу, граючи стоячи (особливо на кіфарі) чи сидячи. Звук видобувався кістяним плектром. Пальцями вільної руки непотрібні струни приглушували. Ґендерної нерівності серед виконавців на лірі не існувало, за винятком кіфари, яка була чоловічим інструментом. Навчання грі на лірі було частиною базової освіти громадянина в Стародавній Греції та Стародавньому Римі.

Струни (виготовлялися з овечих кишок) ліри дали назву ступеням грецького повного звукового ряду; у сутності, назви струн позначають модальні функції старовинного лада. Класичною вважається 7-струнна ліра; у своїй семиструнності вона розглядалася як відображення світової гармонії (за знаменитим висловом Вергілія — septem discrimina vocum, «сім <висотних> відмінностей звуків»). Іконографічні, музично-теоретичні та літературні джерела свідчать про те, що число струн ліри могло бути збільшено аж до 18, але найчастіше експериментальні інструменти описуються як 11 чи 12-струнні. «Багатострунність» (πολυχορδία) призводила до «багатозвучності» (πολυφωνία — це слово не слід розуміти в сенсі багатоголосся, й уже поготів поліфонії), яка збурювала душу, і тому оцінювалася (наприклад, у Спартанському декреті V ст. до н. е., опублікованому в книзі «Основи музики» Боеція) як шкідлива надмірність. Незважаючи на те, що багато трактатів описують грецький звукоряд як струни ліри, точні й однозначні відомості про її налаштування не збереглися.

Етос ліри (яка сприймалася узагальнено, як будь-який інструмент античного сімейства лір) склався вже в класичну епоху. Піндар описує ліру як інструмент Аполлона та муз, здатний умиротворювати, зім'якшувати, догоджати найбільш грізним богам, з їхніми грізними природними атрибутами (Піфійська ода I, 1-12).

У супроводі ліри звучали вірші, які виконувалися сольно та хором (точніше, вокальним ансамблем); звідси цілий рід античної поезії отримав назву «ліричної», або лірики.

Описання функцій різновидів ліри в античній літературі з важкістю піддаються уніфікації. Геліс (мабуть, унаслідок невеликої ваги та простоти конструкції) вважався навчальним і домашнім інструментом. Більший і важчий барбит (особливо в пізньоантичних текстах) описувався як улюблений інструмент лесбійських поетів-музикантів — Терпандра, Сафо та Алкея. Кіфара зазвичай подається як інструмент професіоналів, учасників публічних змагань (конкурсів «струнників»). Формінга, судячи з описів (Гомер, Піндар, Вакхилид, Гомерівські гімни) і зображень у архаїці та класиці, була інструментом функціонально ідентичним кіфарі; у пізніші часи зображення та літературні описи формінги майже повністю зникають, мабуть, унаслідок розвитку та широкого розповсюдження кіфари.