Лісохімічна промисловість

Лі́сохімі́чна промисло́вість — галузь лісової промисловості, що об'єднує виробництва, основані на хімічній переробці деревини[1]. До лісохімічної промисловості належать: суха перегонка деревини, вуглевипалювання й різні види каніфольно-скипидарних виробництв.

Основна продукція: деревне вугілля, оцтова кислота, метиловий спирт, деревна смола, деревний генераторний газ, деревнооцтовий порошок, ефіри, деревноспиртові розчинники, формалін, деревносмоляні антиокислювачі, флотаційні масла, каніфоль, скипидар, різні види ефірної олії тощо[1]. Продукція широко використовується в різних галузях народного господарства. Сировиною є переважно соснові пеньки, живиця сосни, дров'яна деревина листяних порід, деревні відходи деревообробної промисловості, а також деякі продукти сульфатно-целюлозного виробництва[1].

Географія

Україна
Перечинський лісохімічний комбінат

В Україні лісохімічна переробка деревини, зокрема смолокуріння й вуглевипалювання, відомі з часів середньовічної Київської Русі XII століття[1]. Перші лісохімічні промислові підприємства виникли у другій половині XIX століття. За часів Російської імперії, до 1913 року галузь була представлена лише дрібними підприємствами з вуглевипалювання, дьогтекуріння, смолокуріння, сухої перегонки деревини тощо[1]. За радянської доби лісохімічна промисловість стала потужною галуззю, яка виробляла понад 50 найменувань продукції. Значного розвитку ця галузь набула в післявоєнні роки. 1978 року в УРСР діяло 6 спеціалізованих підприємств (5 лісохімічних комбінатів і 1 дослідний)[1]:

1978 року в УРСР було вироблено 37,8 тис. тонн деревного вугілля з листяних порід, 4,2 тис. тонн оцтової кислоти (100%-вої), 30 тис. тонн формаліну, 9,2 тис. тонн етилацетату, 7,8 тис. тонн деревної смоли[1]. На підприємствах було встановлено найновіше на той час устаткування, багато виробничих процесів механізовано й автоматизовано[1].

Див. також

Джерела
  1. Лінчевська В. О. Лісохімічна промисловість // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1981. — Т. 6 : Куликів — Мікроклімат. — С. 193.

Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.