Літній палац Петра I

Літній палац Петра I (рос. Летний дворец Петра І) резиденція російського царя і першого російського імператора в Літньому саду.

Літній палац Петра І (Літній сад, Санкт-Петербург )
Летний дворец Петра І
Літній палац, фасад на річку Нева
Літній палац, фасад на річку Нева
59°56′49″ пн. ш. 30°20′10″ сх. д.
Країна  Росія
Місто Санкт-Петербург
Тип палац[1]
Тип будівлі палац
Стиль бароко
Автор проєкту Доменіко Трезіні
Будівельник Доменіко Трезіні
Архітектор Доменіко Трезіні
Засновник цар Петро І
Перша згадка 1703 рік
Дата заснування 1703
Будівництво 1711 р.—реставрації в 20 ст.
Основні дати:
1711—1725
Будівлі:
палац, пейзажний парк, залишки басейну-гаванця, мармурова скульптура початку 18 ст.
Відомі мешканці цар Петро І, імператриця Катерина І, їх дочки принцеси Анна та Єлизавета(майбутня імператриця Єлизавета Петрівна)
Статус  Культурне надбання Російської федерації
Стан задовільний

Літній палац Петра І (Літній сад, Санкт-Петербург )
Літній палац Петра І (Літній сад, Санкт-Петербург ) (Росія)
 Медіафайли у Вікісховищі

Передісторія. Садиба шведа Конау

Серед перших резиденцій царя — маленький дерев'яний будиночок, що зберігають на сучасній Петроградській стороні у футлярі з червоної цегли. Літньою резиденцією ж став цегляний Літній палац.

Для власної резиденції влітку російськицй цар обрав залишки садиби шведа Еріха Берндта фон Коноу (або Конау). Майор фон Коноу служив в гарнізоні невеличкої шведської фортеці поряд з річкою Охта і залишки якої віднайдені під час археологічних розкопок. Цар у напруженій війні виборов береги Балтійського моря у дельті річки Нева. Тому наказав висадити в повітря шведську фортецю, а гарнізон вислав геть. Російську Петропавлівську фортецю заклали і вибудували на новому місті, на пласкому Заячому острові навпроти Літнього палацу.

Палац

Фасад і план Літнього палацу, до 1727 року.

В період 17051707 років керував пристосуванням під житло колишньої шведської садиби інженер росіянин Іван Матвєєв (Угрюмов). Тоді ж закладені перші ділянки невеликого саду на голландський зразок.

Проект цегляної споруди створив перший архітектор міста, швейцарець з італійським походженням Доменіко Трезіні (1670—1734). Він же був і першим його будівничим. Доменіко Трезіні якийсь час перебував у Данії, скромна бюргерська архітектура якої вплинула на манеру митця. Вона подобалася своєю практичністю і скромністю і царю. Палац створено у 1711 1713 рр. Вже у 1712 р. цар перебрався в недобудовану споруду.

Двоповерховий, потинькований, невеликий за розмірами (26,5 х 15,5 метрів), висота з дахом — 13,3 м, висота двох поверхів — 8,1 метр. Розпланування першого і другого поверхів було однаковим, але кімнати відрізнялися декором. Аби підкреслити значення палацу, його фасади прикрасили теракотовими барельєфами за малюнками відомого німецького архітектора Андреаса Шлютера у 1714 р. Тиньк фасадів фарбували, кути споруди виділяли рустом, на даху обладнали флюгер у вигляді Юрія-змієборця. Палацик дивував скромними фасадами, більш бідними і стриманими, ніж Мауріцхейс, який більшість бажає бачити зразком для цієї споруди. Але палац Петра І нагадуе парковий павільйон розмірами і фарбуванням і відповідав смакам царя, не заклопотаного(поки йде Північна війна) престижем і розкішшю.

Головний фасад палацу повернуто у бік саду і колишнього басейну-гаванця. На початку 18 ст. палацик з трьох боків був оточений водою. До споруди діставалися тільки човнами, для яких і створили гаванець. Головний фасад асиметричний, кількість осей фасаду дорівнює восьми, тоді як для симетрії потрібно дев'ять. Тому кількість вікон першого і другого поверхів не збігається. Одне вікно першого поверху віддано під двері. Незвичною особливістю палацика була відсутність прибудови сіней, замість них — маленький внутрішній вестибюль з ходом в кімнати першого поверху та дерев'яними сходами на другий. Це обумовлене прорахунками проекту і поспіхом, з яким будували споруду. До того ж, палацик відвели для перебування влітку — звідси досить тонкі стіни, одинарні рами, декоративні каміни в кімнатах і мала кількість печей.

Інтер'єри

Палацик має всього 14 кімнат, два внутрішні коридори, дві поварні (кухні). Одна з кімнат стала Токарною майстернею, де стояли токарні верстати царя, що полюбляв це ремесло. Пишніші кімнати другого поверху, частка яких декорована панелями з дубу та деревини горіху (Зелений кабінет другого поверху). З кабінету можна було вийти на невеличку галерею з вікнами на Неву, а через їдальню на галерею у бік саду. Стелі прибрані живописом з алегоріями. Підвіконні проміжки прикрасили кахлями з голландського міста Делфт.

Вітровий прилад

Незвичною особливістю палацу був вітровий прилад, поєднаний з флюгером на даху. Його панель в залі другого поверху прикрашає рельєфна різьба і навігаційні прилади -

  • годинник
  • «вітрові укази».

Складний навігаційний прилад створив у 1713 році по замові царя саксонський механік Дінглінгер Гертнер з міста Дрезден. У 1714 році вітровий прилад привезли в Санкт-Петербург, де встановили в кабінеті Петра І.

Зелений кабінет

Петровський рубль, карбування 1723 р.

Перебування царя у Франції і в Версалі навернуло його до престижу, гідного володарю такого царства, як Московія. Моду на французький декор і принесли у Петербург цар і французький архітектор Олександр Леблон. Зелений кабінет оздобили панелями з розписами, дзеркалами, десюдепортами (наддвірними картинами).Частка стін уставлена шафами, де зберігали екзотичні речі з Голландії, Китаю, Японії (порцеляна, різьба по коштовному і напівкоштовниму камені, екзотичні речі, медалі тощо). Це були попередники колекцій майбутньої Кунсткамери.

Але мистецька вартість декору Літнього палацу Петра І невелика через залучення не найкращих майстрів (ремісничі плафони Г. Гзеля і російських учнів), короткий термін роботи дійсно значно обдарованих (Шлютера, Леблона), перехід майстрів на інші великі об'єкти (в Меншиковський палац, в Стрельну, в Італійський палац чи в Петергоф). Частка речей високої мистецької вартості передана в нові музеї, а тут концентрували випадково збережені речі першого 25-річчя 18 століття чи речі, пов'язані з особою царя-реформатора.

Тема перемоги в декорі палацу

П'єтро Баратта , алегорія «Ніштадська мирна угода».

В короткий період 17211724 років Петро І насолоджувався станом переможця в Північній війні. В декорі його літньої резиденції з'являється тема тріумфу, тема перемоги. Зали Літнього палацу прикрасили плафони з алегоричною тематикою, що славила військову могутність монарха, його державну міць, морську міць його держави (плафони " Тріумф Мінерви ", " Тріумф Росії ", " Тріумф царя Петра " та ін.) Тему перемоги підтримувала і алегорична скульптурна група «Ніштадська мирна угода», яку створив по замові монарха італійський скульптор П'єтро Баратта . Її встановили під вікнами палацика з боку Неви. Оголена жінка, що уособлювала Московію, гасила смолоскип війни, а на її голову клала вінець перемоги крилата Фама — Слава або богиня Перемоги.

По смерті імператора

По смерті імператора у січні 1725 р. палац зберігали, як меморіальне місце, пов'язане з ним і його діяльністю. Меблі і декор декілька разів міняли, хоча споруду не перебудовували. Але басейн-гаванець засипали. Після чергової повені рівень землі збільшили, взагалі засипавши петровські фонтани і підмурки палацу. Приміщення палацу використовували як житло для царських посадовців. Наприкінці 18 століття Літній сад відокремили від Неви новим класицистичним парканом і роздивитися фасади палацу тепер можна лише через прути металевої огорожі. Сад бароко втратив практично усі барокові фонтани і павільйони, барокове розпланування, а риси попередньої доби зберігали лише мармурові скульптури. Їх кількість неупинно скорочувалась через передачі у інші царські резиденції, а найкоштовніші передані у нові палаци ( давньоримська скульптура Венера Таврійська, «Алегорія Юстиції» скульптора Альвізе Тальяп'єтра, «Мир» та «Юстиція» П'єтро Баратта, «Діана та Амур» Джузеппе Торретто та інші).

Музей

Літній палац Петра I восени.

Музейне використання споруди почалося лише у 1903 році, коли в столиці Російської імперії святкували 200-річчя з дня заснування Санкт-Петербурга. В збіднілому палаці була створена виставка з посвятою Петру I.

Розпочалося повільне дослідження декору палацу. Сім плафонів Літнього палацу були детально описані, замальовані, сфотографовані, проведена їх часткова реставрація. В добу СРСР радянські реставратори створили архів Літнього палацу і Літнього саду.

В роки блокади приміщення було збережене. В повоєнні роки розпочате детальне дослідження палацу. Закладені нові шурфи, знято шари зайвого фарбування і тиньку. Так були знайдені закладені вікна, сліди перебудов, залишки первісних оздоб, делфтські кахлі рідкісних зразків. Ремонтували флюгер з фігурою Юрія-змієборця. Відновлені вікна з дрібними шибками на зразок початку 18 ст. Ненабагато знизили рівень ґрунту, аби розкрити первісні пропорції споруди. У 1960-ті рр. знайдені залишки засипаного басейну-гаванця з швартовими кільцями.

По спогадам і збереженим фрагментам відновлені меблі і завіси з рідкісних тканин. Розбиті і втрачені кахлі з міста Делфт доповнені реставраційними кахлями у тій же технології.

Повне відтворення інтер'єрів палацу неможливе через відсутність багатьох оригінальних речей, їх втрату, їх передачі в інші музеї. Не відомі навіть первісні назви плафонів палацу — усі їх назви сучасні і умовні. Токарні верстати передані в музей Ермітаж, як і петровські колекції архітектурних малюнків, креслень архітекторів, що працювали над замовленнями царя. Прижиттєві портрети царя, Катерини І і їх дочок передані у Державний Російський музей. В шафах Зеленого кабінету демонструють речі-аналоги з Китаю чи Японії. Декілька проектів відновлення басейну — гаванця визнані неякісними або невдалими навіть в «сухому варіанті» і не прийняті до реалізації.

Див. також

Джерела

  • Лансере Е. Н. «Летний дворец Петра І», Л, 1929
  • Пилявский В. И. и др. «История русской архитектуры», Л, Стройиздат, 1984
  • Малиновский К. В. Доменико Трезини. — СПб.: Крига, 2007. — 231 с. — ISBN 978-5-901805-31-2
  • Виппер Б. Р. «Архитектура русского барокко», М, «Наука», 1978
  • сборник " Русское искусство 1-й четверти 18 в. Материалы и исследования " под ред. Алексеевой Т. В., М, «Наука», 1974
  • Козлова Т. Д., Кареева Н. Д. «Летний сад и дворец-музей Петра I.» СПб. 1999.

Посилання

  1. archINFORM — 1994.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.