Сад бароко

• Бароковий сад італійського типу
• Бароковий сад французького типу
• Сади пізнього бароко

Витоки європейських садів бароко вбачають в мініатюрних садах мусульманської Іспанії. Використавши гідротехнічні навички стародавніх римлян та образну систему садів Передньої Азії, в мусульманській Іспанії створили свій тип саду. Найвідоміші зразки, створені у Гранаді, Кордові, Толедо, більша частина яких знищена.

Генераліфе, Іспанія. Відновлена частина мусульманського саду

Зазвичай це невеликі сади, розплановані геометрично, зі стежками, квітами, невеликими будівлями. Перевагу надавали вічно зеленим рослинам або рослинам і кущам запашним. Сади стають невід'ємною частиною палаців можновладців, оточують палацові будівлі чи стають окрасою внутрішніх двориків. До елементів мусульманського саду Іспанії додали басейни з водою та невеличкі фонтани. Подібні сади пов'язували з садами мусульманського раю і навіть алегорією Корану.

Найбільш уславлені зразки таких садів серед збережених та реставрованих у Іспанії —

• сади Хенераліфе,
• сади Альгамбри.

Сади Мусульманської Іспанії викликали захоплення у західноєвропейських дипломатів, купців та вельможних мандрівників, розпочався етап запозичень. Характерні риси мусульманських садів Іспанії канонізують (геометричне розпланування, потяг до симетрії, використання вічнозелених рослин, невеликі фонтани). Виникають перші зразки мініатюрних садів поблизу середньовічних замків та в двориках монастирів. Але в Західній Європі поціновують декоративну складову подібного саду і ніяк не пов'язують ні з мусульманським раєм, ні з алегорією Корану. Тенденція роз'єднання і нового ідейного змісту посилюється в десятиліття войовничого протистояння двох релігійних систем мусульманства та католицизму.

Компромісні форми виникли лише у капіталістичній Іспанії 19 століття, коли нарешті прийшло усвідомлення надзвичайної мистецької вартості споруд і садів мусульманської доби. Розпочався етап відновлення садів та реставрації споруд тієї ж Альгамбри та Генераліфе — без посилань на Коран, а як на ще одну складову непересічного культурного надбання.

Сад Кастелло Русполі Віньягелло, Італія

В середньовічній Європі культура саду дістала творче продовження і ускладнення. Видовжений басейн з водою (як в Альгамбрі) поширення не дістав, а відродиться тільки в добу бароко. Проте у двориках замків та монастирів виникають свої зразки садів із власно створеними візерунками, які постійно збагачуються та ускладнюються.

Великий строк існування замкових та монастирських садів, війни та зміни мод не сприяли збереженню цих садів. Але середньовічні мініатюри та замальовки зафіксували зовнішній вигляд таких садів. І вони були частково відтворені в 19-20 століттях.

• 
  Худ. Абел Гріммер.«Садівники», 1607 рік, Антверпен.
• 
  Сад та лабіринт, замок Ріво, Франція
• 
  Сад та декоративний горо́д замку Віландрі, Франція.Відновлення.

Венеціанська художня школа (анонім середини 16 ст.). « Садок доби відродження (картина)», бл. 1560 р.

Донато Браманте. Розпланування саду в дворі Бельведер в Ватикані, бл. 1505 р.

Бароковий сад італійського типу — логічне продовження саду доби Відродження. Сади Відродження були ще невеличкі за розмірами, позбавлені пишноти. Використовували фонтан зі скульптурою, лави, боскети, горщики з лимоновими деревами. Над усім домінував палац чи вілла. Тераси ще не підкорені єдиному художньому задуму, одна одній і палацу. Тиснява в міських фортечних стінах не дозволяла створювати сади в містах і вони виникають на околицях (сади Боболі у Флоренції) або в сільській місцевості.

Західноєвропейські сади мають італійське коріння. Вже в садах Стародавнього Риму знали про фігурне вистригання рослин, про велике значення води в саду (струмки, канали, фонтани), в садах ставили скульптури та будували первісні павільйони. В Середньовіччя сади спростили і за функціями, і за розплануванням. Найкращі риси давньоримських садів відродили італійці доби відродження. Садівником-практиком був вже поет Франческо Петрарка[1], хоча сади його часу ще зберігали спрощене розпланування. Ускладнення розпланування і навантаження новим змістом прийшло разом із звертанням до ландшафтної архітектури високо обдарованих діячів Високого Відродження. Донато Браманте так реконструював внутрішні двори Ватикана, що з трьох його терас можна було спостерігати за церемоніями в нижньому дворі[1]. Побудова на єдиній осі, симетрія, велич пропорціонування, партери і сходинки садів Браманте справили на сучасників надзвичайне враження. Принципи Донато Браманте були творчо розвинуті. І вже нові римські палаци та заміські помешкання князів церкви перетворені на палацово-паркові ансамблі (Вілла Мадама Рафаеля Санті, вілла Джулія Джакомо да Віньоли). В грандіозні, феєричні ансамблі перетворені італійські сади в помешканнях Іпполіто д'Єсте, у родини Альдобрандіні ( Вілла Альдобрандіні), що передували велетенському саду в Версалі.

На створення реальних садів і парків почали активно впливати збірки і підручники зі світлинами по створенню декоративних садів. Відповідні підручники з гравюрами планів були надруковані в самій Італії (Себастьяно Серліо, IV книга з архітектури, 1537 рік), в Британії (Томас Хілл, 1536 рік), в Нідерландах (Ганс Вредеман де Вріс, 1583 рік) та інші.

Віньола разом з архітектором Амманаті будують віллу для папи римського Юлія Третього (Джуліо італійською, звідси і назва). Невеличка за розмірами, вілла вже справжній садово-парковий ансамбль. Побудова на єдиній осі, строга симетрія всіх частин, підкорення терас будівлям, має підкорення і партер (сад). Знайшли своє місце напівкруглі сходинки, німфей, грот, фонтан, притаманні садам бароко. Від попередньої доби цей сад узяв невеликі розміри і відокремленість від навколишнього середовища (сад приховують кам'яні стіни-огорожа).

Віньола також дав зразок перебудови фортеці бастіонного типу на ренесансний палац нового типу з садом (замок-палац Капрарола поблизу Вітербо).

• 
  арх. Віньола. 1-й внутрішній двір вілли Джулія
• 
  арх. Віньола. План Вілли Джулія, Рим
• 
  Дворик вілли з німфеєм, старовинна гравюра
• 
  Дворик вілли з німфеєм, фото

Вілла Альдобрандіні (Villa Aldobrandini).

Зразком розвиненого барокового саду італійського типу став ансамбль вілли Альдобрандіні у Фраскатті під Римом. Архітектор вілли став і головним садівником. Джакомо делла Порта (1537–1602) використав гірський схил для створення терас, на яких розпланував і палац для Альдобрандіні, і сад. Гірський ручай став окрасою каскаду, що переходив у великий німфей, рівний за розмірами самій віллі[2]. Паркова тераса вілли стала театральною залою для німфею, прикрашеного скульптурами, гротом, ліпленням. Гуркіт води оживляв все це нагромадження архітектури і скульптур.

Протилежний фасад вілли дивував грандіозними розмірами і овальними сходинками величних розмірів, що збільшували і без того великий фасад.

П'єтро Берніні. «Пріап», садова скульптура, 1616 р., Музей мистецтва Метрополітен

• 
  П'єтро Баратта, «Алегорія Архітектури», 1722.
• 
  П'єтро Баратта, «Слава вояків»

П'єтро Берніні. «Флора», садова скульптура, 1616 р., Музей мистецтва Метрополітен

Басейн, Валдштейнський палац і сад

До ранніх садів італійського типу належить і сад, що біля палацу Вальдштейна у Празі. Полководець з Австрії, Альбрехт Вальдштейн, придбав декілька ділянок землі з будинками щоб побудувати свій палац. Безжально зламали будівлі, вивільнили простір і… Виявилося, що ділянка несиметрична, без водойм, мало дерев і не там, де треба. Власник запросив майстрів з Італії, перед якими було нелегке завдання створити симетричний бароковий ансамбль на несиметричній ділянці.

Італійці ще в добу пізнього Відродження навчилися працювати з несиметричними ділянками. Найвдалішим було розпланування п'ятикутного двору палацу Боргезе зі створенням партеру і алей, перспективи яких закінчувалися фонтанами.

Палац для Вальдштейна у 1623-30 рр. будували італійці Джованні П'єроні і Андреа Спецца, над бароковим садом працював Нікколо Себрегонді. Повністю симетричним палац і сад не стали. Але підкреслення осей ансамблю і розпланування саду стали першим досконалим взірцем бароко в Празі.

Підгорецький замок, Італійський сад, гравюра 17 ст.

Відомо, що дивний сад Підгорецького замку створив майстер-садівник з Риму. Сад було розплановано з північного боку на трьох терасах. Найменша з них біля замку мала тричастинний партер (сад) і рослинний візерунок. Сходинки на другу терасу підтримувала аркада, яка створювала галерею і слугувала гротом. Здається, всі можливі засоби прикрасити сад, були використані тут. В центрі стояв фонтан. Декілька партерів прикрашала мармурова скульптура майстрів Італії.

Третю терасу прикрашав зелений масив з просіками, що використовувались для прогулянок. Сад понівечили через війни і недбалість, скульптури були вивезені радянською владою в Літній сад до Петербургу. На 2009 рік сад потребує реставрації.

• 
  Південний фасад замку.
• 
  Друга тераса колишнього саду, Підгорецький замок

Гравер Клод Шатільйон. Замок і сад Сен-Жермен-ан-Ле, бл.1570 р.

Один з перших регулярних садів був створений у Франції біля замку Сен Жермен. Скромний тоді сад був родзинкою Нового палацу, що збудував для короля архітектор Філібер Делорм. Делорм практикував у Римі, де на власні очі бачив регулярні сади Італії. Тепер він переніс нову для Франції атракцію на терени своєї країни.

Запозичення культури декоративних садів з Італії йшло двома шляхами:

• їх вивчали і копіювали французькі візітери до Італії,
• (ще скромні) сади за розплануванням пропонували італійці, запрошені на працю у Францію. Так, декоративні сади з регулярним розплануванням пропонував у власних виданнях Себастьяно Серліо, болонський архітектор і теоретик, запрошений на працю у Фонтенбло.

Великий за розмірами сад бароко виник і біля королівського замку Блуа. Середньовічне, заплутане планування будівель не дало змоги створити симетричну, осеву побудову ансамблю. Тому сад бароко замку Блуа розташований збоку і має як симетричні, так і несиметричні ділянки. Первісний стан саду бароко в Блуа зафіксував Андре Дюсерсо близько 1575 року.

Замок Во-ле-Віконт у 17 столітті, гравюра

Бароковому саду французького типу притаманні всі риси барокового саду Італії. Тут і використання терас, і партерів, і водних ресурсів. Але французькі сади розплановували на невеликих пагорбах, а тераси не були такі високі, як в Італії. У Франції полюбляли партери і вигадали декілька їх різновидів: партер сухий, водний, партер зі скульптурою, партер з арабесками (складними візерунками). Природу активно підкоряли геометричним фігурам (вистригання кущів під конус, кулю, стіну), ставки у вигляді дзеркал, русла річок у вигляді прямих каналів тощо. Все це підкорено головній домінанті саду — палацу вельможі або короля. Саме у Франції 17 ст. склався завершений тип садово-паркового ансамблю, що дістав назву саду французького типу. Творцем саду французького типу був геніальний садівник Андре Ленотр (1613–1700). Цей тип садів і мав розповсюдження від Британії до Росії.

Першим досконалим зразком саду французького типу у Франції став сад замку Во-ле-Віконт. Його грандіозним продовженням з перебільшеннями і гігантоманією був Версаль.

Колишній сад палацу Хонсхолердік, план до 1650 р. Знищений.

Ганс Вредеман де Вріс. Типовий голландський ренесансний сад (відокремленість парканами, асиметрично вибудований палац, нескладний фонтан в центрі саду). 1601 р.

Ганс Вредеман де Вріс. «Голландський садок», гравюра 1583 року.

Сади голландського бароко багато що наслідували від доби Відродження. Залишаючись в межах барокової стилістики, сади Голландії мали значні національні особливості, не втратили ренесансну камерність, невеликі розміри і призначення для дозвілля родини і її близьких. В середині XVI століття в Німеччину з Туреччини дипломат Бусбек привіз тюльпани. Вже 1559 р. новими квітами милувались мешканці міста Аугсбург. Квітка швидко розповсюдилася Західною Європою, а в Голландії набула епідемічного захоплення і небаченої популярності. Їх вирощуванням займались як ботаніки та аристократи, так і селяни, рибалки і навіть найманці. Тут виникла спеціалізована біржа тюльпанів, де продаж рідкісних сортів викликав ажіотаж як на продаж екзотики. Ботаніки і аматори діяльно займалися виведенням нових сортів. Коли якийсь садівник отримав тюльпан небаченого темно-фіолетового (майже чорного) кольору, в місті Гарлем (Нідерланди) влаштували свято. Новий тюльпан пронесли тріумфальною ходою, а принц Оранський вітав садівника і дав тому в нагороду 100.000 гульденів. (Порівняння. Чотириповерховий будинок Рембрандта в Амстердамі коштував 13.000, а продали його за — 11.000 гульденів).

На масовому тлі невеличких приватних садів з регулярним розплануванням виділялися розкішніші садово-паркові ансамблі багатіїв і купки голландських аристократів. Ці сади займали значну площу і орієнтувались на відомі французькі зразки — але без їх гігантоманії. В цих зразках були і партери (водні, мереживні), і скульптури, і фонтани, але їх кількість була обмежена. Палац посідав геометричний центр ділянки і крізь нього таки проходила центральна вісь ділянки, якщо за зразок брався французький сад. Але національною особливістю часто була асиметрія в розташуванні помешкання володаря, його бічне розташування, а сад мав додаткові ділянки, де окрім квітів вирощували запашні трави, овочі, фруктові дерева. У відпочивальній зоні облаштовували зелені кабінети, кожний з власним наповненням (запашні трави, фонтан, ягідні кущі, плодові дерева). Центральна алея не була широкою, хоча добре поєднувала кабінети між собою. Парадними були невеликі ділянки партерів, голландський сад не гнався за парадністю, а надавав перевагу відокремленості.

Слугувало відокремленості і саме розпланування. Трипроменеве розпланування в Версалі мало на меті розкриття широкої перспективи на королівський палац, що підкоряв собі сад. Діагональні алеї голландських садів, навпаки, облаштовували подалі від садибного маєтку і часто вони не розкривали перспектив на споруду. Лише унікальні вельможні садиби в Голландії наслідували французьким зразкам, залишаючись швидше винятками чи варіантами з іноземними впливами.

Сади голландців швидко стали сюжетами для картин. Численні гравюри садової тематики створювали Ганс Вредеман де Вріс та його син. Метода голландських садівників мала значне поширення в північних країнах Європи, вплинувши на декоративне садівництво Східної Англії, Данії, Швеції, Прибалтики, а згодом і Московії. Андре Молле написав трактат з садівництва («Сад насолод») для королеви Швеції Христини на основі голландського досвіду. Сад бароко (Літній сад (Санкт-Петербург)), що розпланували в новій столиці за наказом Петра І, був розпланований саме за голландськими зразками, які так полюбляв цар. Голландцем був і перший його садівник — Ян Роозен.

• 
  Палац Хейс тен Босх, план ансамблю.
• 
  Палац і сад Гет-Лоо.
• 
  Палац і сад Хейс тен Нейбург
• 
  Мереживний партер саду в Гет-Лоо.

Архитектор Томас Арчер. Будинок-каскад, садиба Чатсворт-хаус.

Створення серпантину в саду бароко. Британське видання Бетті Ленглі 1726 року.

Поширення барокових садів в Англії мало свої особливості. По-перше, це була пишна забава багатіїв-землевласників і королівської родини, бо потребувала відведення значних земельних ділянок під партери і частини регулярних парків. По-друге, бароко не користувалось популярністю в Англії, термін існування якого був досить обмеженим, особливо в британській архітектурі і в британському декоративному садівництві. По-третє, барокове садівництво Британії мало два витоки — барокові сади католицької Франції і барокові сади протестантської Голландії.

Досвід барокових садівників католицької Франції неможливо було проігнорувати через його надзвичайні досягнення та бурхливий розвиток, котрий вплинув на садівництво низки європейських і американських країн. А уславлений француз-паркобудівник Андре Ленотр навіть отримав замови на створення декількох садів в Британії, чим справа тихо і закінчилася. Ближче до смаків англійських аристократів були стримані барокові сади протестантської Голландії, впливи якої посилились в роки правління короля Вільгельма Оранського, голландця за походженням. Значне розповсюдження в садах бароко Англії отримали серпантини стежок і лабіринти, котрі мали міцну традицію ще з британського середньовіччя, взагалі досить впливового на консервативні смаки консервативних в побуті англійців. І лабіринти, і серпантини стежок були корисні тим, що на обмеженій земельній ділянці надавали можливість як завгодно довго гуляти. Навіть короткий термін барокового садівництва відбився в створенні декількох місцевих видань з пропозиціями розпланування лабіринтів і різних серпантинів.

Але термін моди на барокові сади в Аглії стрімко спливав, бо з початку-середини 18 ст. англійці перехопили художню ініціативу у французів і запропонували власний зразок саду — англійський сад або пейзажний парк . В міщанській Англії це не потребувало армії садівників і надто коштовних матеріалів на будівництво паркових павільйонів. Тут рано навчились рахувати гроші, навіть витрачені на популярні сади. Тому садівничі видання типу Бетті Ленглі 1726 року запізнились і швидко стали анахронізмом та стрімко відійшли у історію. В Британії швидко набула міці тенденція руйнувати і знищувати сади бароко, переплановуючи їх на дешеві пейзажні. Була збережена відносно мала частина садів бароко, переважно в великих садибах чи біля королівських замків як ознака престижу і розкошів. Ще менша частина садів бароко була реставрована за історичними планами в 20 ст.

• 
  Сад бароко біля Лонгліт хаус.
• 
  Хемптон Корт, регулярний сад.
• 
  Сад бароко у Хемптон Корт.
• 
  Джон Ванбру, замок Ховард, проект.

Сади бароко відрізнялись від пейзажних садів як ідейним спрямуванням, так яскраво відтвореним ритмом. Ритм задавали вистриженими рослинами, окремими декоративними скульптурами чи вазами, западинами у вистріжених стіною кущів. Ритм був притаманний як великому регурярному саду монарха, так і малому клаптику земельної ділянки біля садового павільйона. Індивідуальний ритм задавали вже при створенні кресленика майбутнього саду.

• 
  Алея в Шонбруні, Австрія. Горшкова культура
• 
  Сад бароко Бельведер. Штучний каскад з ритмом кутових скульптур і терас каскаду. Відень.
• 
  Палац Клаусхольм, ритм рослинами по-за фонтаном. Німеччина
• 
  Ритм паркових альтанок в живому паркані з рослин в Шонбруні, Австрія.
• 
  Ритм берсо, галереї з рослинами. Літній сад (Санкт-Петербург)

Сад бароко демонстрував підкореність природи багатому і впливовому монарху чи вельможі, був фактичним продовженням розкішних залів, тільки просто неба, з живими рослинами і небагатьма практичними функціями. Адже овочі і фрукти, квіти і лікарські рослини монарх чи вельможа отримував з інших, спеціалізованих ділянок. Симетрія, ритм і геоментизм панували в бароковому саду, чим мимоволі протистояли дикій природі. Сад бароко було легко зіпсувати, покинувши лише вистригання рослин.

Монополізований аристократією та каролями сад бароко став розтратним підприємством з власною армією обслуги, як і великий палац.

Навпаки, саме аритмія і копіювання елементів пейзажів були притаманні пейзажним садам і паркам. Останні мали інше ідейне наповнення — тихих погулянок, натяків на минуле, суму і спогадів. Сміх, жваві ігри і рухи ставали в такому саду зайвими і витіснялись на його узбіччя. Такий сад важко зіпсувати, бо вистригання рослин не практикують. В такому саду насаджують плодові дерева і ягідники, спокійно пасуть худобу чи вирощують свійських птахів на ставках, що корисно з економічних міркувань. Згодом виявилось, що пейзажний парк спокійно обслуговував вельможного володаря не гірше за геметризований сад бароко, але без армії садівників, без ознак підкорення природи і зайвої купи грошей на його утримання.

Генеральний план садиби Алмазово на поч. 19 ст. арх. В. Ткачов Реконструкція Ожегова С.С. (Московська обл., не існує)

Арх.Анж Жак Ґабріель Так званий Фрацузький павільйон біля ансамблю Малого Тріанона, Версальський парк, середина 18 ст.

Сади пізнього бароко можна роздивитися на прикладах з Російської імперії. Залучення до зразків західноєвропейської культури і західноєвропейського бароко сталося наприкінці 17 ст. Нестача своїх майстрів спонукала до запрошення майстрів закордонних.

На першому етапі зразками для садів Петербурга слугували невеликі барокові сади Голландії, за зразками яких розплановано навіть великий Літній сад у Петербурзі. Після відвідин Франції і Версалю, цар Петро І звернувся до садів французького типу. До Петербургу запросили навіть учня геніального Ленотра — Александра Леблона. За короткий термін праці (три роки) Леблон не встиг реалізувати жодного з своїх планів, але значно підняв рівень креслень і планувань садів в Петербурзі. Самі сади пізнього бароко в Росії - це суміш різних знахідок різних країн.

Величними зразками садів бароко в Петербурзі стали парк Меншиковського палацу на Василівському острові(не існує), Нижній парк в Оранієнбаумі (реставрується), Петергоф (палацово-парковий ансамбль), парк у Стрельні біля Костянтинівського палацу (реставровано), сади Царського Села.

Зразком барокового саду в Москві є і сад в садибі Шереметєва Кусково, найбільший серед тих, що збереглися (нині музей-садиба).

Найстаріший з садів бароко в Підмосков'ї був створений в садибі вельможі Якова Брюса Глинки. Садиба збережена і використовується як санаторій. Сад регулярного типу з ставками, але без дотримання симетрії і зруйнованими парковими спорудами, потребує відновлення.

Серед найкращих зразків регулярних садів Підмосков'я — сад садиби З. Г. Чернишова Ярополець, перебуває в зруйнованому стані, як і палац.

• 
  Сад-розплідник для королівських садів, у Нансі. кінець 18 ст.
• 
  Літній палац Петра I та Літний сад в місті Санкт-Петербург; 1716, гравер О.Зубов
• 
  Садиба Меншикова з Посольським палацом і парком; 1715, гравер О.Зубов.
• 
  Заміський палацово-парковий ансамбль Катерингоф; 1716, гравер О.Зубов.

Колишній монастир капуцинів.

До зразків садів пізнього бароко в Україні належить сад в монастирі капуцинів біля замку Олесько. Автор проекту монастиря — архітектор з Поділля Мартин Добравський[3].

Будівництво тривало у 1737–1739 роках. В комплексі головував костел. Мур до трьох метрів заввишки оточував монастирський двір, поземний план якого нагадував тринавну одноапсидну церкву, де був головний вівтар і чотири каплиці. На місцях вівтарів в саду побудували п'ять мурованих каплиць. За осями монастиря зробили паркові стежки. В саду були стрижені шпалери, партер (сад), два басейни з водою. Дещо суворі зовнішні форми монастиря без пишного декору, хвилястих фасадів і колон були вдало доповнені садовими рослинами (серед яких були і лікарські), фруктовими деревами. Перед фасадом костелу скульптор Леблан встановив три кам'яні скульптури святих, яким притаманні риси рококо. Вистрижені рослини, скульптури на хвилястих постаментах і риси рококо в скульптурах — ознаки пізнього бароко, більш притаманні світському палацу з регулярним садом, ніж монастирю.

Збережене планування саду, скульптури на барокових постаментах і невеликі розміри саду дали можливість відреставрувати бароковий сад і змогу повернути йому вигляд, наближений до первісного. Комплекс архітектурних споруд монастиря використовується Львівською галереєю мистецтв.

• Італійський парк (Підгірці)
• Замковий сад (Жовква)
• Сад монастиря капуцинів (Олесько)
• Святоюрський парк (Сад собору святого Юра, Львів)
• сад бароко Вишнівецького замку в межах бастіонів фортеці(відомий за планами 18 ст., перепланований на пейзажний парк)
• Хомутець, садиба Муравйових-Апостолів

• 
  Сад при єпископському палаці і соборі св. Юра, Львів
• 
  Палацово-парковий ансамбль дому-палацу Олексія Розумовського, м. Козелець.
• 
  Замковий сад, Жовква.
• 
  Сад бароко, Ляшки Муровані
• 
  Ляшки Муровані, театр в парку.
• 
  Ніжинська гімназія вищих наук, до 1820 р. Регулярний сад перехідного періоду.

Замок Дамп'єр, Франція

Сад бароко і замок Рогалін, Польща.

Теоретики пейзажного садівництва пізніше багато говорили про антифеодальну, не монархічну суть пейзажного парку. Активна, часто агресивна геометрія планування і активне втручання в розвиток і зростання кущів і дерев ставились в провину садам бароко. Було повністю забуто, що сад бароко був монополізованим королівською владою у Франції 17 століття. Саме з Франції пішла мода на підкорення природи в саду — королю, вельможі, людині взагалі. Але сад бароко виник в Італії в часи, коли не був сформованим інститут абсолютизму, уособлений в посаді короля. Тому сад бароко не ніс провини за злочини королівської(абсолютної) влади.

Частково рятівником невеликих садів з регулярним плануванням був навіть Хамфрі Рептон (1752–1818), відоміший як теоретик і практик пейзажного садівництва Англії. На припалацовій території Хамфрі Рептон залишав і терасу, і балюстради, і квітники, і регулярне планування — ознаки бароко в пейзажному середовищі англійського парку. Елементи регулярного планування без гігантоманії Версаля посіли почесне місце в новітні часи в розбудові парків біля стадіонів і спортивних майданів в 20 столітті.

Дух антифеодальної свободи англійських садів був поширений лише на планування садів і відмову від вистригання дерев. Англійський сад з перших років існування почав так само активно обслуговувати абсолютну владу в тій же Британії 18 століття, як і французький парк в Версалі 17-го. Порочне коло замкнулося.

Але це старанно не помічали ні в ліберальній Британії, ні в королівській Франції, ні в Російській імперії, ні в німецьких князівствах тощо.

Фуртенбах, сади доби відродження, видання 1910 р.

Жак-Франсуа Блондель. Отель де Рокеле, Париж, 1754 р.

Замок-палац Вейсенштейн, генеральний план палацу і парку, гравюра 1728 р., видання 1910 р.

Курбатов В.Я. Видання «Сады и парки» 1913 р., обкладинка

• 
  Монтаржи, Франція, сади напівколом, фіксаційний план Дюсерсо, 1576 р.
• 
  Джакомо делла Порта. Вілла Альдобрандіні. Каскад і німфей, видання 1910 р.
• 
  Сад бароко біля замку Гейдельберг на 1620 рік, видання 1910 р.
• 
  Гравер Перьє. Париж, палац Люксембург, парковий фасад, видання 1910 р.
• 
  Королівська резиденція Фонтенбло, гравюра 1680 року, видання 1910 р.
• 
  Ганс Вредеман де Вріс. «Голландський садок», гравюра 1583 року.
• 
  Королівський парк у місті Стокгольм, Швеція, гравюра 1700 р.
• 
  Голландський сад доби бароко, гравюра 1614 р., видання 1910 р.
• 
  Палац на фортеці і сад доби маньєризму, Дюсерсо, 1576 р., видання 1910 р.
• 
  Файл:345 Вілла Мондрагоне, партер і римські фонтани, 1691 р., видання 1910 р.
• 
  Гравер Луї Буден, «Замок Баллеруа», 1715 р., Нормандія, Національна бібліотека Франції.

ск. Джованні Бонацца, «Ніч», скульптура з циклу «Перебіг доби», 1717 р. Літній сад.

• T. O. Enge und C. F. Schröer: Gartenbaukunst in Europa. 1450–1800 Vom Villengarten der italienischen Renaissance bis zum englischen Landschaftsgarten.
• Hans Sarkowicz Die Geschichte der Gärten und Parks. Insel Verlag, Frankfurt, 2001.
• Kerstin Walter Geschichte der Gartenkunst. Von der Renaissance bis zum Landschaftsgarten. Verlag DuMont, 2006.
• Albert Jost Gartenlust — Lustgarten. Verlag Schnell & Steiner, 2003.
• Ehrenfried Kluckert (Hrsg.) Gartenkunst in Europa. Könemann Verlag, 2005.
• Erik Orsenna Portrait eines glücklichen Menschen. Der Gärtner von Versailles. DTV, 2004.
• Всеобщая история архитектуры, т 2,М, 1963 (рос)
• Всеобщая история искусств, т 3,4, М, «Искусство», 1962 (рос)
• Горохов В. П. Лунц Л. Б. «Парки мира»,М, Стройиздат, 1985 (рос)
• Вергунов А. П., Горохов В. А. «Русские сады и парки», М, «Наука», 1988 (рос)
• Брунов Н. «Рим. Архитектура эпохи бароко», М, 1937 (рос)
• Афмидентова В. В. "История садово-парковых стилей", М, "Архитектура", 2003 (рос)

• Екскурсія Олеським замком