Магістраль для Європи

Магістраль для Європи — проект створення високошвидкісної залізничної лінії між Парижем і Братиславою, в рамках транс'європейських транспортних мереж (англ. Trans-European Transport Networks, TEN-T); в рамках проекту передбачається також відгалуження на Будапешт. В 1995 році Європейська комісія поставила даний проект під № 17 (Париж — Братислава) в своєму списку TEN-T[1]. Будівництво магістралі ведеться на кінець 2010-х: її планується завершити до 2020 року. Магістраль зв'яже 34 мільйони людей в п'яти державах Європи. Загальна протяжність маршруту від Парижа до Будапешта складе 1592 км.

План лінії Париж—Братислава

Секції маршруту

Частини маршруту до 2009 року обслуговували поїзда Orient Express, які сьогодні припинили роботу. На кінець 2010-х залізничне сполучення від Парижа до Штутгарта або до Мюнхена здійснюється компаніями TGV і City Night Line. Крім того, Австрійські федеральні залізниці (ÖBB) в даний час пропонують прямі рейси між Мюнхеном і Будапештом під марками Railjet та EuroNight.

Франція
Париж, Східний вокзал

Французька частина лінії отримала назву LGV Est. Перша дільниця даної секції: до Бодрекуру, на схід від Мецу — знаходиться в експлуатації з 2007 року. Друга частина: до Венденайму, біля Страсбургу — відкрилася у липні 2016 року[2]. Нова залізнична лінія дозволяє поїздам рухатися зі швидкістю до 320 км/год і скорочує час у дорозі від паризького Східного вокзалу до реконструйованого вокзалу Страсбурга до двох годин.

Німеччина
Демонтаж вокзалу у Штутгарті, 2010

У Німеччині лінія прямує залізничним маршрутом Аппенваєр — Страсбург (нім. Europabahn) — від знаменитого Рейнського мосту у Келі до Аппенваєру — а потім прямує залізницею Мангейм — Карлсруе — Базель (нім. Rheintalbahn) до Брухзалю. Europabahn розрахований на максимальну швидкість 200 км/год, а Rheintalbahn — 250 км/год. Друга частина оновленого Rheintalbahn мала відкритися в 2014 році. В районі Брухзаль «Магістраль для Європи» проходить залізницею Мангейм — Штутгарт, яка розрахована на максимальну швидкість в 250 км/год. Центральний вокзал Штутгарта передбачається перебудувати як наскрізну станцію в ході проекту «Штутгарт-21», що викликає критику [3].

У Штутгарті магістраль прямує новою залізницею Штутгарт — Аугсбург (включаючи високошвидкісні залізниці Штутгарт — Вендлінген і Вендлінген — Ульм, що замінили залізницю долини Фільс), яка, як очікується, буде завершена в 2020 році і забезпечить максимальну швидкість 250 км/год (між Штутгартом і Ульмом) і 200 км/год на залізниці Ульм — Аугсбург). При цьому залізниця Мюнхен — Аугсбург модернізується для повільніших поїздів (вантажних та близькомагістральних). Плани з реконструкції станції Мюнхен-Головний, аналогічні Штутгарт 21, були скасовані.

Потяги з Мюнхена далі прямують через Зальцбург-Головний залізницею Мюнхен — Мюльдорф та Мюльдорф — Фрайлассінг з максимальною швидкістю 160 км/год. У Фрайлассінг магістраль приєднується до існуючої залізниці Розенгайм — Зальцбург, що перетинає австрійський кордон і з'являється третя колія, що обслуговує потяги Salzburg S-Bahn.

Австрія
Відень-Головний, 2012

В Австрії лінія Західної залізниці мала бути розширена, щоб скоротити час у дорозі між Мюнхеном, Зальцбургом, Лінцом і Віднем до однієї години на кожній дільниці: дільниця поблизу Лінца вже зазнала модернізацію (жовтень 2012 року), що забезпечує максимальну швидкість руху до 230 км/год. Між Лінцем і Віднем будівництво нової паралельної високошвидкісної залізничної лінія (нім. Neue Westbahn, до 250 км/год) мало завершитися в 2015 році — включаючи прокладку тунелю Вінервальд.

У самому Відні колишній вокзал на станції Відень-Південний (нім. Südbahnhof) був знесений і на його місці був побудований новий центральний вокзал (нім. Wien Hauptbahnhof). З австрійської столиці поїзди прямуватимуть Східною залізницею до станції Братислава-Петржалка (включаючи сполучення з Міжнародним аеропортом Відня); південно-західне відгалуження прямує через Дьйор до Будапешту.

Примітки
  1. TEN-T priority axes and projects 2005 (PDF). Trans-European Transport Network. European Commission. 2005. (14.4 MB, axis No 17, p44)
  2. Archived copy (нім.). Архів оригіналу за 17 листопада 2011. Процитовано 16 липня 2011.
  3. Reddehase, 2011, с. 5—7.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.