Майно Нері

У дорослому футболі дебютував 1941 року виступами за команду клубу «Модена», в якій провів дев'ять сезонів, взявши участь у 313 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Модени», був основним гравцем команди.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Інтернаціонале», до складу якого приєднався 1951 року. Відіграв за «нераззуррі» наступні чотири сезони своєї ігрової кар'єри. Граючи у складі «Інтернаціонале» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. За цей час двічі виборював титул чемпіона Італії.

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Брешія», за команду якого виступав протягом 1955—1958 років.

1948 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 7 років, провів у формі головної команди країни лише 8 матчів. У складі збірної був учасником футбольного турніру на Олімпійських іграх 1948 року у Лондоні, футбольного турніру на Олімпійських іграх 1952 року у Гельсінкі, а також чемпіонату світу 1954 року у Швейцарії.

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 1965 року, очоливши тренерський штаб клубу «Модена».

В подальшому очолював команди клубів «Лаціо», «Комо» та «Реджина».

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Лечче», команду якого Майно Нері очолював як головний тренер до 1973 року.