Брентфорд

Назва вперше записана як Breguntford в англо-саксонському статуті 705 року і означає 'переправу через річку Брент'. Назва річки — кельтська і означає 'свята', а суфікс 'форд' (переправа) — давньоанглійський.[2] Переправа швидше за все була там, де головна дорога перетинала річку. Новий Брентфорд вперше записаний як Newe Braynford 1521 року і був до того відомий як Westbraynford. Старий Брентфорд вперше записаний як Old Braynford 1476 року і був до того відомий як Estbraynford.

Поселення відома до початку давньоримської окупації Британії, а тому його дата заснування передує заснуванню самого Лондона. В та довкола району Брендфорда, відомого як «Стара Англія» розкопано багато доримських артефактів; в різних районах Брантфорда були знайдені кераміка та обпалені кремені Бронзової доби. Якість і кількість артефактів свідчить про те, що Брентфорд був місцем зустрічі доримських племен. Один з відомих артефактів Залізної доби, датований близько 100 р. до н. е.-50 р.н. е. — Брентфордська рогата заглушка[3] — елемент церемоніальної колісниці, яка була частиною колекції місцевого антиквара Томаса Лейтона,[4] а зараз зберігається в Музеї Лондона. Кельтський вузол (Брентфордський вузол) з цього артефакту був скопійований для використання в сучасних ювелірних виробах.

Темзи Замок на Гранд-Юніон канал у Брентфорд.

Колишній Брентфорд ГВР станції вид на схід на Брентфорд висока Санкт-станція на гілці від Саутхолл Брентфорд доки, був на лівому. Пасажирський вокзал і послуги від Саутхолл були закриті на 4/5/42, але хоча Брентфорд Док був закритий у 1964 році, вантажні поїзди бігли в Брентфорд міста до 7/12/70.

Злиття річок Темзи і Брент у Брентфорді. Фотографія була зроблена з перепрофільованих доків на Брентфорді. На передньому плані -річка Брент, позаду — річка Темза і парковка в К'ю-Гарденс.

Брентфорд — це перше місце припливної частини річки Темзи, де її колись можна було перейти вбрід пішки (це було ще до днозаглиблення). Частково з цієї причини було висловлено припущення, що Гай Юлій Цезар перетнув Темзу саме тут під час його вторгнення в Британію в 54 році до нашої ери. За його власними записами, він перетнув річку у 130 км від моря, а Брентфорд саме розташований на цій відстані від ймовірного місця його висадки на берег Англії. Він також зазначає, що берег річки, був захищений гострими кілками. При будівництві Брентфорд-Док були виявлені багато таких дубових кілків. Днопоглиблення річки виявило їх так багато, що їх довелося прибирати, оскільки вони представляли собою небезпеку для судноплавства.[5] Хоча його опис є переконливим, поки що не знайдено ніяких археологічних доказів, що це дійсно те місце, де Цезар і його армії билася за перетин ріки. Треба також мати на увазі, що точність записів Юлія Цезаря частково страждає на його схильність до прикрашання фактів. Тим не менш, у місті є Брентфордський пам'ятник, висічений з цільного рожевого граніту, де стверджується, що тут сталася документально підтверджена битва між військами Цезаря і Cassivellaunus.[6] Також існують дві інших історично акредитованих битв при Брентфорді — у 1016  і 1642 роках.

Місцевий міський ярмарок, під назвою Брентфордський фестиваль, проводиться в Брентфорді кожен вересень, починаючи з 1900 року.[7][8]

Будівництво Брентфорд-Доку було розпочато 1855 року[9] , а офіційно відкрито у 1859 році.  Верфі зараз перетворені на  марину і житловий комплекс.[10]

Відома родина з Брентфорду — архітектурне партнерство батька і сина Хартвіків на межі 18-19-го століття. Томас Хардвік старший (1725—1798) і Томас Хардвік молодший (1752—1829) обидва поховані у старій церкві Святого Лаврентія. Хардвік старший був майстер-каменяр для братів Адамів під час будівництва Сіон-Хаус. Хардвік молодший допомагав в будівлі Сомерсет-Хаус і був відомий своєю проектами церков у столиці. Він був вихователем Тернера, кому він допоміг почати блискучу кар'єру в мистецтві. І батько, і син зробили багато реконструкцій та перебудов церкви Св. Лаврентія.

• 54 до н. е. Брентфорд є ймовірним місцем битви, записаної Юлієм Цезарем, між його військами та військом місцевого короля Кассівеллануса (Cassivellaunus).
• 781 Рада Брентфорда  зробила запис про врегулювання спору між королем Оффою Мерсійським і єпископом Вустера
• 1016 Битва при Брентфорді між завойовником Канутом і Едмундом Залізобоким
• 1431 перенесення Сіонського абатства до Брентфорда з Твікенема
• 1539 знищення Сіонського абатства королем Генріхом VIII
• 1616—1617 у місті жила Покахонтас (ім'я при народженні: «Матоака»), принцеса Памункі, з чоловіком Джоном Рольфом і сином Томасом.
• 1642 Битва при Брентфорді під час англійської Громадянської війни
• 1682 дуже сильний шторм і дощ, супроводжувані громом і блискавками, викликали раптову повінь, яка завдала велику шкоду Брентфорду. Затопило все місто; по вулицях пересувались на човнах, а кілька житлових будинків та інших будівель були віднесені водою.[11]
• 1717 Був заснований «Брентфорд Тернпайк Траст» для утримання дороги між  Кенсінгтоном і Гоунслоу
• 1805 початок діяльності  Гранд Джанкшен канал (пізніше Гранд-Юніон канал)
• 1815—1817 у місті жив Джон Квінсі Адамс, шостий президент США.
• 1841 Брентфорд був знову затоплений, цього разу внаслідок переповнення водосховища Брент та прориву земляної дамби[12]
• 1849 Початок роботи залізниці Гоунслоу-Луп, що в районі Брентфорда мала станції К'ю-Бридж, Брентфорд Централ та Сіон-Лейн.
• 1859 початок функціонування компанії «Велика Західна & Брентфордська залізниця», що з'єднала Брентфорд-Док з головною колією Великої Західної залізниці до Саутхолла.
• 1884 початок роботи станції метро Бостон Манор (тоді  Бостон-Роуд).
• 1889 веслувальний клуб у пошуках зимових видів спорту заснував футбольний клуб «Брентфорд».
• 30 травня 1925 — Велика Західна Дорога офіційно відкрита королем Георгом V. Пізніше ділянка довкола Брентфорда стала відома як «Золота миля», коли багато заводів перебазувалися туди, щоб скористатися хорошими транспортними шляхами.
• 1 січня 1929 року — Гранд-Джанкшн канал куплений Реджентс-канал і злився з іншими каналами, щоб сформувати канал Гранд-Юніон.
• 1965 відкриття естакади на автомагістралі М4

Дорога, яка зараз Брентфорд Хай-Стріт, служила головною дорогою на південний захід Британії протягом багатьох сторіч, і навіть зараз, автомагістраль М4 і Велика Західна дорога проходять у 1,5 км на північ від початкової головної дорого через Брентфорд.

Сіон-Хаус, лондонська резиденція герцога Нортумберленда, — це великий маєток і парк. Деякі з його сезонно болотистих земель тепер є заповідником. В маєтку є готель (Хілтон Лондон Сіон Парк), туристичний центр і садовий центр.

Сіонське абатство, знесене і замінене (з переробленими воротами) новим особняком, в Середні століття мало найбільшу монастирську церкву в Англії.

Розташування Сіонського абатства в парку було невідоме до археологічних досліджень на території у 2003 році (для телесеріалу «Time Team»); у 2004 році були виявлені фундаменти монастирської церкви. Вона була більшою, ніж Вестмінстерське абатство зараз, але наземних споруд не вціліло.

Лондонський будинок метеликів в Сіонському парку був інсектарієм, схожим на велику оранжерею, що містить метеликовий зоопарк. Відвідувачі могли побачити метеликів, що літають, годування і вихід з лялечок. Там теж була колонією великих мурах (разом з метеликами), невеликий вольєр тропічних птахів і невелика галерея рептилій, амфібій, комах і павуків. Договір оренди ділянки закінчився в жовтні 2007 року, і будинок метеликів закритий.

Фасад Бостон-Хаус

В Сіонському парковому будинку (знесений в 1953 році, не плутати з самим Сіон-Хаус) колись була «Академія Сіон Парк», де поет Персі Біші Шеллі виховувався у віці від 10 до 12 року, перш ніж перейти до Ітону. Зараз там депо Королівської Пошти. Ймовірно тут також жила Покахонтас під час її перебування у Брентфорді 1616–17 рр.

Монумент відзначає чотири головні події в історії міста.

У 1909 році був встановлений монумент, зроблений з двох кам'яних стовпів, які використовувались як основа ліхтарів на старому Брентфордському мосту через канал Гранд-Юніон. Монумент присвячений чотирьом великим подіям в історії Брентфорда: ймовірному перетину Темзи Юлієм Цезарем у 54 р. до н. е.; Брентфордській раді короля Оффи Мерсійського в 781 р.; поразці король Канута Великого від короля Едмунда Залізнобокого в першій битві при Брентфорді у 1016 році; і другій битві при Брентфорді в 1642 році.[22]

Церква Святого Павла

Побудована в 1868 році з кентського вапняку, церква Святого Павла є однією з двох нинішніх англіканських парафіяльних церков міста та його пам'ятка — її шпиль добре видно звідусіль. Архітектором церкви був Г.Френсіс. У 1959 і 1961 роках відповідно парафії церков Святого Георгія і Святого Лаврентія були приєднані до парафії церкви святого Павла.[23]

Всередині церкви є картина місцевого художника Йоганнна Цоффані «Остання вечеря Христа». Її спочатку планували встановити в церкві Святої Анни у К'ю, але місцеві мешканці були проти, і тому в 1887 році її встановили церкві святого Георга. Коли той храм був закритий у 1959 році, картина була перенесена на своє нинішнє місце у церкві святого Павла.[24]

Друга англіканська парафіяльна церква Брентфорда — церква Святої Віри, — це порівняно недавня будівля, побудована в 1906-7 роках. Вона спроектована в неоготичному стилі Дж. Ф.Бодлі і Д.Дж. Харе.

Покинута церква святого Лаврентія

На місці колишньої брентфордської парафіяльної церкви Святого Лаврентія церква існувала  з 12-го століття; вежа поточної будівлі датується 15 століттям, а інша частина церкви була перебудована в 1764 році з цегли.  В церкві є ряд цікавих монументів, в тому числі присвячений Морісу де Берклі від 1189 року, який був похований у первісній церкві. Церква була закрита в 1961 році і монументи прибрали, а прихід був об'єднаний з церквою Святого Павла.[25] Церква перебуває в занедбаному стані вже понад півстоліття. Поруч з церквою стояв військовий меморіал до 2009 року, коли він був переміщений до Брентфордської бібліотеки.[26]

Церква, відкрита в 1866 році, була побудована для ірландських робітників залізничного будівництва, архітектором по імені Джекман.

На цьому місці 1762 року була побудована неосвячена каплиця на кошти від підписки 57 видатних жителів міста; раніше прихід був частиною Ілінгу. Стара каплиця була зруйнована в 1886 році і в кінцевому підсумку замінена на сучасну будівлю, спроектовану А. В. Блумфілдом. Картина «Таємна вечеря» Цоффані була перенесена в новий храм. Він був закритий в 1959 році і використовувався як будинок Музичного музею з 1963 року, поки музей переїхав у нове приміщення. Зараз (2017 р.) церква перетворена на квартири.

Музей Ганнерсбери-Парк знаходиться в будинку Ганнерсбери і містить артефакти і колишні меблі з родини Ротшильдів, які були культурно і фінансово видатним у Франції, Німеччини, Нідерландах, Сполученому Королівстві і Північній Америці.

Королівські ботанічні сади в К'ю видимі з висотних будівель, що піднімаються над містом і частини будівель середньої висоти.

У барі «The Weir», раніше «The White Horse», художник Вільям Тернер жив один рік у віці десяти років і вважається, що його інтерес до живопису виник там. Пізніше він жив у Айлворті і Твікенемі.

Пул Брентфорд Лок з новими будівлями і будинок GlaxoSmithKline позаду

Брентфорд-Док спочатку був вантажною станцією Великої Західної залізниці. Він був спроектований Ісамбардом Кінгдом Брюнелем і побудований між 1855 і 1859 роками на місці злиття річок Темзи і Брент. Гілка від Великої Західно залізниці від Саутхолла до станції Брентфорд-Док була побудована для полегшення процесу передачі вантажу від ліхтерів та барж на Темзі в обслугованих залізницею напрямків у західній частині країни. Док був перебудований в житлові приміщення з початку 1970-х і залишилось мало індустріальної археології. Однак, Док-Роад досі зберігає частину оригінального віялового візерунку бруківки.

Багатоквартині будинки Брентфорд-Док (спочатку Маєток Тайбер)[27] були побудовані поряд з раніше важливими об'єктами транспортної інфраструктури, оскільки Брентфорд є кінцем каналу Гранд-Юніон канал (колись Гранд-Джанкшн). Канал все ще використовується для приватних і туристичних подорожей.

Публічна бібліотека Брентфорду

Брентфордська публічна бібліотека — це бібліотека Карнегі, побудована за проектом архітектора Новелла Парра і відкрита у 1904 році. Біля бібліотеки знаходиться Брентфорд військовий меморіал у супроводі трьох невеликих військових меморіалів.

Брентфордські лазні (1896), також проекту архітектора Новелл Парра, є зразком пізньої вікторіанської архітектури та включені до переліку історичних будівель і пам'яток Англії ІІ класу.

В Лондонському музеї води і пари є найбільший в світі робочий балочний двигун, а його вузька кубоїдна вежа є емблемою міста.

В Музичному музеї є велика колекція механічних музичних інструментів, таких як піаноли і орган Вурлітцера.

Плавучі будинки на Темзі в Брентфорді, вид від мосту К'ю

Маєток Баттс, георгіанська площа і пов'язана заповідна зона, містить кілька включених до переліку будівель II класу, деякі з яких датуються 1680.[28]