Максимільян де Бетюн Сюллі

Максимілья́н де Бетю́н Сюллі́ (фр. Maximilien de Béthune, duc de Sully; *1559 — †1641) французький державний діяч. Носив титули барона де Роні (baron de Rosny, 1578) маркіза Роні (1601), барона де Сюллі (1602) та герцога де Сюллі (1606), сувереного князя д'Анрішемона і де Буабеля (prince souverain d'Henrichemont et de Boisbelle, 1605), маркіза де Ножан-ле-Ротру (marquis de Nogent-le-Rotrou; 1624), графа де Мюре і де Вільбона (comte de Muret et de Villebon; 1624) і віконта де Мо (vicomte de Meaux; 1627).

Максимільян де Бетюн
Maximilien de Béthune
Народився 13 грудня 1560
Роні-сюр-Сен
Помер 22 грудня 1641(1641-12-22)[1][2][…] (80 років)
Château de Villebond, Вільбон
Поховання
Країна  Франція
Діяльність політик, письменник, військовослужбовець
Alma mater Q1109997?
Знання мов французька
Учасник Релігійні війни у Франції
Титул Герцог
Посада Governor of the Bastilled, Chief Minister of Franced, Superintendent of Financesd і міністр
Військове звання маршал Франції
Батько François I de Béthune, Baron de Rosny et de Bayed[3]
Мати Charlotte Dauvetd[3]
Діти Marguerite de Béthuned
Нагороди
Герб

Біографія

Походив з французького шляхетського роду Бетун з графства Артуа. Син Франсуа де Бетюна і Шарлотити Дове. Максимільян де Бетюн Сюллі виховувався при дворі королеви Наваррської. 1572 року поступив до Бургундського колегіуму. Після Варфоломієвої ночі тісно зблизився з майбутнім королем Генріхом IV. З 1580 року в армії останнього. Спочатку як простий солдат, через 2 тижні отримує звання прапороносця. Невдовзі завдяки отриманної здобичі під час релігійної війни зумів сформувати власний загін.

Саме Сюллі порадив Генріху прийняти католицьку віру та переконав гугенотів примиритися з віровідступництвом короля. З 1594 р. Сюллі посідав перше місце в державі адже керував усіма справами у державі, крім дипломатичних.

У 1597 р. Сюллі став суперінтендантом фінансів, а в 1599 р. — головним наглядачем над шляхами сполучення (фр. grand-voyer de France). У 1601 р. Генріх IV призначив Сюллі головним начальником артилерії та інспектором усіх фортець, а в 1606 р. — нагородив його титулом герцога. Генріх високо цінив відданість Сюллі і часто звертався до Сюллі за порадою, тому й втримався на чолі управління до самої смерті короля[4].

Вся діяльність Сюллі була спрямована проти комерційного і промислового меркантилізму. Сюллі у своїй політиці робив акцент на землеробстві й скотарстві, протиставляючи їх промисловості. Деякі дослідники вважають Сюллі попередником фізіократів[4]. У боротьбі за відновлення господарства після релігійних воєн кінця XVI ст. На думку Сюллі, землеробство слід поділяти на полеводство, виноробство, лісову справу, і прямим обов'язком уряду повинна бути охорона продуктів сільського господарства від винищення та забезпечення їхнього транспортування й експорту.

Сюллі звільнив землеробів від обов'язку внести в строк невиплачені ними податки, сума яких доходила до 20 млн ліврів. Накази 15951598 рр. заборонили продаж за борги землі й знарядь праці, подать для селян була зменшена. У 1600 р. селянам було дозволено користуватися пасовиськами і купувати общинні землі. У 1601 р. Сюллі домігся дозволу на вільну хлібну торгівлю, і всі провінції отримали право на вивіз хліба й вина.

Сюллі організував пильний контроль над утриманням доріг і мостових, виділяв щороку більше 1 млн ліврів на будівництво мостів і гребель, пасажирських і товарних станцій. Він заборонив вивозити з Франції будь-яку монету задля покращення фінансового становища країни.

12 жовтня 1604 р. Сюллі уклав мирну угоду з Іспанією, яка скасувала запроваджені Філіпом ІІ мита на французькі товари. За угодою 1606 р з Англією було домовлено оберігати свободу й рівноправність торгівлі, були засновані торговельні компанії та заведені колонії.

Сюллі видав ряд розпоряджень, які обмежувати промисловість, і виступав проти розкоші, однак погодився зробити парламентські посади спадковими. Він також задумав поєднати Середземне море з Північним, щоб Франція могла отримати додатково 2 млн прибутку. Розробивши план поєднання Луари з Сеною, Сюллі спорядив у 1605 р. 6000 солдат із наказом розпочати роботи, але цей захід було припинено одразу після відставки міністра.

Сюллі на кінець правління Генріха VI Сюллі виплатив близько 1/3 всіх державних боргів і значно понизив основний податок — талію. Продаж і заставу державного майна припинено. Все це дозволило підвищити фінансову спроможність Франції і підвищити народний статок держави.

Після вбивства Генріха IV у січні 1614 р. Сюллі написав королеві листа й вийшов у відставку. У вигнанні він давав іноді поради міністрам Людовіка XIII і у 1634 р. був зроблений маршалом[4].

Сюллі залишив по собі «Мемуари» («Mémoires des sages et royales économies d'état, domestiques, politiques et militaires de Henri le Grand», Амстердам, 1634). Див. Ritter, «Die Memoiren S.» (Мюнхен, 1871); Legouvé, «Sully» (П., 1873); Gourdault, «S. et son temps».

Родина

1.Дружина — Анна, донька Франсуаде Куртене, сеньйора Бонтін

Діти:

  • Максиміліан (1587—1634), 2-й герцог Сюллі, маркіз Роні, суверений князь д'Анрішемона, барон Бонтін. Засновник гілки Бетюн-Сюллі.

2. Дружина — Рахель де Кошфілет

Діти:

  • Маргарита (1595—1660), дружина герцога Генріха II де Рогана
  • Сезар (1597—1607)
  • Франсуа (1598—1678), герцог де Орваль. Засновник гілки Бетюн-Орваль
  • Луїза (1602—після 1620), дружина Александра де Леві, маркиза Мірпуа
  • донька (1608)
  • Генріх (1610)

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.