Маленька чорна сукня

Ідея вдягнути жінок в чорний колір виникла у Коко Шанель після загибелі її бойфренда Артура «Боя» Кейпела. Вони не перебували в законному шлюбі, тому Шанель не мала можливості носити траур. У 1926 році, на знак скорботи за коханцем, вона створила чорну сукню з крепдешину (за іншою версією — мусліну), стриману за кроєм та декором.

Перша модель «маленької чорної» складалася з двох частин — блузи вільного крою довжиною до стегна, з довгими рукавами та напівкруглим вирізом, і простої вузької сукні-футляра, що прикривала коліна. Згідно з правилами цей наряд носили з вузькими туфлями на підборах і мініатюрною елегантною сумочкою. Маленька чорна сукня доповнювалась ниткою перлів на шиї і невеликим чорним капелюхом.

Чорну сукню миттєво відзначив американський Vogue, яку поставив в один ряд з популярним тоді автомобілем «Ford Model T». Деякі «моделі 817» могли мати багатошарову спідницю, яку надягали на вечірки, і в якій дуже зручно було танцювати чарльстон — наймодніший танець того часу. У 1930-х роках Нетті Розенштейн і Ельза Скіапареллі почали створювати свої дизайни чорних суконь, прикрашених вишивкою та пір'ями, з приталеним фасоном і глибоким декольте.

Після Другої світової війни в моду входять сукні з вузьким приталеним ліфом і об'ємною спідницею до колін. Золотий вік Голлівуду вдихнув нове життя в чорне плаття. Кінодіви 50-х з'являються на публіці в приталених сукнях-бюст'є, в обтягуючих футлярах, а також в пишних і багато декорованих туалетах, які підкреслюють жіночні форми.

Друге народження маленького чорного плаття сталося після того, як Юбер де Живанші створив коктейльну сукню з вирізом човником і крихітним бантом на кожному плечі. Після фільму «Сабріна» глибокий чотирикутний виріз стали називати «декольте Сабріни». 5 жовтня 1961 року на екрани вийшов фільм «Сніданок у Тіффані», де Одрі Гепберн з'являється в довгій сукні без рукавів з напіввідкритою спиною, масивному перловому намисті з брошкою, атласних рукавичках, чорних туфлях на маленьких підборах, з невеликою сумкою, білим шарфом в руці і великих сонцезахисних окулярах з черепашачим принтом.

В наступні два десятиліття маленька чорна сукня зникає з перших ролей, поступившись нарядам в стилі диско та глем-рок. У 1994 році Джанні Версаче вперше представив публіці плаття з булавками. Маленька чорна сукня стає ще більш мінімалістичною, з короткими або дуже простими рукавами, відвертим декольте та асиметричним подолом.

Фасони сучасних маленьких чорних суконь значно відрізняються від класичних суконь Коко Шанель. Став можливим більш короткий поділ, з'явились різні типи горловин, використовуються оборки, мережива та інші елементи декору. Моделі таких суконь присутні в колекціях більшості модельєрів. Правильно підібрані аксесуари роблять маленьку чорну сукню універсальним предметом гардеробу, яку можна вдягнути в офіс або на урочистий прийом.

• 
  Чорна вечірня сукня, створена Жаном Пату
• 
  Образ Betty Boop в облягаючій сукні (1931)
• 
  Сукня від Givenchy, що наслідує образ героїні з фільму «Сніданок у Тіффані» (1961)
• 
  Моделі, Бразилія, 2010
• 
  Переможниця Євробачення від Німеччини, Lena, у маленькій чорній сукні

• Edelman, Amy Holman (1998). The Little Black Dress. Aurum. ISBN 1-85410-604-X.
• Andre Leon Talley, Paula Wallace. Little Black Dress. — ISBN 0-8478-4057-3, 978-0-8478-4057-1;.
• Isabel Sanchez Hernandez. Little Black Dress. — ISBN 978-1-4081-2989-0.

• Історія маленької чорної сукні (рос.)
• "Little Black Dress Transcends Fashion". About.com. May 2006
• “Sixties Fashions”. June 2, 2006.
• "The Little Black Dress". Woman’s Hour Radio. BBC. May 2006.
• "The Myth Of The Little Black Dress". Jane Curtain . The Fashion Culte Magazine. November 2014.